Постанова № 31000684, 26.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2013 року Справа № 5023/4083/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П.розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-ТУР", м. Харків, на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р.у справігосподарського суду Харківської областіза позовомХарківського міжрайонного природоохоронного прокурора, м. Харків, в інтересах держави в особі Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", смт. Кочеток;до1) Печенізької районної державної адміністрації с. Печеніги, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-ТУР", м. Харків, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків; 2) Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області, с. Печеніги;проскасування розпорядження, визнання недійсним договору за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився,

третьої особи 1: не з'явився,

третьої особи 2: не з'явився,

прокуратури: Томчук М.О. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. від 01.08.2012р. № 000606)

(в судовому засіданні 23.04.2013р. оголошувалась перерва)

ВСТАНОВИВ:

Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Печенізької районної державної адміністрації Харківської області та ТОВ "Харків-Тур" в якій просить суд: скасувати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації Харківської області від 10.09.2003р. за № 310 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки із земель лісового фонду та земель запасу Печенізької селищної ради та надання їх в оренду ТОВ Харків-Тур"; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3га на території Печенізької селищної ради Печенізького району, що укладений Печенізькою райдержадмістрацією з ТОВ "Харків-Тур" 03.10.2003 р., скасувавши запис про державну реєстрацію за № 25 від 21.11.2003 р.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що на підставі вказаного розпорядження та договору оренди незаконно передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення з фактичною зміною цільового призначення для забудови та на приписи ст.ст. 18, 19, 20, 50, 51, 60, 61, 75, 149 Земельного кодексу, ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2012р. у справі № 5023/4083/12, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р., позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ТОВ "Харків-Тур" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, як зазначається скаржником позивачем пропущено строк позовної давності, а оскаржуване розпорядження та договір оренди відповідають положенням закону.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу частково, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2003 р. на підставі розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003р.за №310, між Печенізькою райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Харків Тур" (орендар) строком на 49 років укладено договір оренди земельної ділянки, із земель лісового фонду та запасу земель Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2.9032 га, землі запасу - 0.0968га.

Згідно ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963р. (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Господарським судом попередніх інстанцій встановлено, що спірне розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. № 310 та договір оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. не відповідають приписам ч.2 ст.20 Земельного кодексу України щодо зміни цільового призначення земель, оскільки спірна земельна ділянка надана відповідачеві-2 для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку. При цьому, спірна земельна ділянка до земель рекреаційного фонду не відноситься. Доказів її вилучення з земель лісового фонду суду не надано.

Судом також встановлено невідповідність оспорюваного розпорядження положенням ст. 57 ЗК України, згідно якої використання на умовах оренди земель лісового фонду у рекреаційних цілях допускається виключно підприємствами, установами та організаціями, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, доказів створення яких ТОВ "Харків-Тур" суду не надано.

Господарським судом встановлена невідповідність договору оренди земельної ділянки, вимогам закону в частині умов щодо розміру орендної плати, яка відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є однією з істотних умов договору оренди землі.

Також судом встановлено, що під час укладення спірного договору оренди, порушено вимоги п. 3 ч. 2 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а саме не зазначено у договорі умов щодо індексації орендної плати.

В порушення ч. 3 ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) при вчиненні договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. недодержано вимоги про нотаріальне посвідчення у зв'язку із чим відповідно до ст. 220 ЦК України спірний договір оренди землі від 03.10.2003 р. є нікчемним.

Враховуючи наведені порушення та невідповідність оспорюваних розпорядження та договору оренди вимогам законодавства, господарський суд попередніх інстанцій дійшов висновку про задоволення позову.

При цьому суд першої та апеляційної інстанції в своїх рішенні та постанові відзначають про відсутність порушень встановленого законом трирічного строку позовної давності при подачі позовної заяви 10.09.2012р., з чим колегія не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до п. 6 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

В обґрунтування відсутності пропуску строку позовної давності судом попередніх інстанцій покладено той факт, що прокурору стало відомо про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави з моменту проведення відповідної перевірки в серпні 2012р.

Однак доказів проведення та наявності результатів такої перевірки матеріали справи не містять, що свідчить про безпідставність тверджень суду про початок перебігу позовної давності саме з серпня 2012 року.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, а також не наділена повноваженнями щодо збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарським судом першої та апеляційної інстанції порушено вимоги ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія вважає оскаржувані судові акти такими, що підлягають скасуванню з передачею справи до місцевого господарського суду на новий розгляд.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. та рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2012р. у справі №5023/4083/12 скасувати.

Справу направити до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Головуючий суддя : Н.Г. Ткаченко

Судді: Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко