Ухвала суду № 31000310, 09.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2013 р. м. Київ К-21407/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Шипуліної Т.М.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2010 року

у справі № 2а-46468/09/1670

за позовом Малого приватного підприємства «Ніка»

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області,

Державної податкової адміністрації у Полтавській області,

за участю Прокуратури Полтавської області

про визнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Ніка» (позивач) звернулось до суду з позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (відповідач-1) та Державної податкової адміністрації у Полтавській області (відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати дії ДПА у Полтавській області та Миргородської ОДПІ Полтавської області щодо порядку розгляду скарги незаконними, скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000212301/0 від 30 березня 2009 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 227 738,00 грн. та суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 300 512,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000662301/2 від 31 липня 2009 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000212301/0 від 10 березня 2009 року, № 0000212301/1 від 25 травня 2009 року, № 0000212301/2 від 31 липня 2009 року, № 0000662301/2 від 31 липня 2007 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь МПП «Ніка» витрати із сплати судового збору в розмірі 1,70 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2010 року апеляційну скаргу Миргородської ОДПІ Полтавської області задоволено частково. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000212301/0 від 10 березня 2009 року та № 0000212301/1 від 25 травня 2009 року. В задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку МПП «Ніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 46/23-418/30068822 від 16 березня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000212301/0 від 30 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 975 399,00 грн. (1 600 362,00 грн. - основний платіж, 375 037,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000212301/2 від 31 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 528 250,00 грн. (1 227 738,00 грн. - основний платіж, 300 512,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000662301/2 від 31 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 613 869,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 613 869,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 5.1, 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості металобрухту, поставленого на його адресу Приватним підприємцем ОСОБА_3, Приватним підприємцем ОСОБА_4, Приватним підприємцем ОСОБА_5, Приватним підприємцем ОСОБА_6, Приватним підприємцем ОСОБА_7, Приватним підприємцем ОСОБА_8, Приватним підприємцем ОСОБА_9, Приватним підприємцем ОСОБА_10, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між МПП «Ніка» та вказаними контрагентами.

Задовольняючи позов в частині скасування спірних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність господарських операцій між МПП «Ніка» та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами та поясненнями постачальників позивача.

Однак, колегія суддів вважає, що такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій є передчасним, з огляду на таке.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому необхідно зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Однак, з огляду на доводи податкового органу про безтоварність спірних господарських операцій, судам слід було встановити, яким чином перевозились металовироби (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат).

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області задовольнити частково.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Шипуліна Т.М.