Постанова № 30995945, 23.04.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1723/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Головка А.Б.,

при секретарі - Ковальові Д.О.,

за участю:

представника позивача - Шулік О.Й.,

представника відповідача - Міньків С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хортиця" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

02 квітня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю " Будівельна фірма " Хортиця " звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.03.2013 р. № 0002051502/474.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «Таір-1» підтверджується податковими накладними, які відповідають вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. В обґрунтування письмових заперечень відповідач посилався на укладення договорів із ПП «Таір-1» без мети реального настання правових наслідків.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступні обставини.

ТОВ "Будівельна фірма «Хортиця» (ідентифікаційний код юридичної особи 21042729) перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

Кременчуцькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача по питанню взаємовідносин із ПП «Таір-1» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., результати якої оформлені актом від 14.02.2013 р. № 1399/15.2-05/21042729.

У висновках акту перевірки відображено порушення позивачем частин 1, 2 статті 215, частин 1, 5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, частини 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за січень-грудень 2010 року, січень-грудень 2011 року та травень 2012 року в сумі 14801,93 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ 07.03.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0002051502/474, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в загальному розмірі 21420,79 грн., в т.ч. 14801,93 грн. - за основним платежем, 6618,86 грн. - за штрафними санкціями.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суд дійшов наступних висновків.

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового ревізора-інспектора щодо завищення позивачем податкового кредиту за січень-грудень 2010 року, січень-грудень 2011 року та травень 2012 року в сумі 14801,93 грн. та відповідно заниження суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету, по взаємовідносинах із ПП «Таір-1» з придбання товарів, які не мали реального характеру.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Між позивачем та ПП «Таір-1» укладено договори поставки від 03.01.2010 року № Т/96, від 01.01.2011 року № Т/7 та від 03.01.2012 року № Т/4, згідно з пунктами 1.1 яких Продавець (ПП «Таір-1») зобов'язується передати належний йому товар у власність Покупцеві (ТОВ "Будівельна фірма «Хортиця»), а Покупець прийняти та сплатити за нього на умовах Договору.

На підтвердження виконання умов договорів позивач надав суду податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, сертифікати відповідності, документи про якість, виписку з книги реєстрації довіреностей, копії яких містяться в матеріалах справи.

В ході розгляду справи судом встановлено, що транспортування товару здійснювалось за рахунок Покупця, власним транспортом ТОВ "Будівельна фірма "Хортиця", що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних та свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів.

В подальшому придбаний у ПП "Таір-1" товар використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме: для проведення будівельних робіт, що підтверджується доданими копіями довідок про вартість виконаних підрядних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт, відомостей ресурсів по актам виконаних робіт, накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей, актів списання.

Таким чином, судом з'ясовано та підтверджено матеріалами справи, що позивач придбав у ПП "Таір-1" товар для використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з викладеного, реальність господарських операцій між позивачем та ПП "Таір-1" підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, товар використаний у господарській діяльності позивача.

Суду не надано жодних належних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладенні та виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб ПП "Таір-1", судом не встановлено.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент здійснення господарських операцій та складення податкових накладних ПП "Таір-1" мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке не було анульовано.

Таким чином, оскільки ПП "Таір-1" на момент виникнення спірних правовідносин було зареєстроване як платник ПДВ у встановленому Законом порядку, тому формування позивачем податкового кредиту від цього підприємства є правомірним.

Суд зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України та Законом України "Про податок на додану вартість", які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, у зв'язку із чим формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП "Таір-1" є правомірним.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі виписаних ПП "Таір-1" податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість", а отже донарахування податку на додану вартість є необґрунтованим.

Твердження відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та ПП "Таір-1", суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності контрагента чи відносно їх посадових осіб представник відповідача під час судового розгляду не наводив.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що укладаючи вищезгадані договори, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а їхні наміри були спрямовані на ухилення від сплати податків. А тому висновки щодо нікчемності укладеного правочину, зроблені відповідачем у акті перевірки, є безпідставними.

З огляду на частину 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем частин 1, 2 статті 215, частин 1, 5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, частини 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 07.03.2013 р. № 0002051502/474.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хортиця" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 07.03.2013 р. № 0002051502/474.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хортиця" (ідентифікаційний код юридичної особи 21042729) витрати зі сплати судового збору в розмірі 214,21 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 29 квітня 2013 року.

Суддя А.Б. Головко