Рішення № 30995820, 22.04.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 1214/7493/2012

Провадження № 22ц/782/1092/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2013р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючий:Кострицький В.В.,

судді: Сергєєвої С.В.,Стахової Н.В.

при секретарі: Щуровій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_2 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» про визнання недійсним договору про надання послуг та стягнення сплачених за договором грошових коштів,моральної шкоди і , -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним укладений між нею та відповідачем договір №000418 від 05.09.2012 p., та стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 20000 грн., яка складається з суми грошових коштів сплачених нею на користь відповідача у сумі 13000 грн., моральної шкоди в сумі 5000 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн. Позов мотивувала вчиненням правочинну внаслідок помилки, невідповідності внутрішній волі у себе та ліцензії у відповідача.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року змінити та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди 5000 грн. та витрат на правову допомогу 2000 грн. .

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає апеляційні скарги частково обґрунтованими.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно положень ст.ст. 3, 11 та 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичної чи юридичної осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» 25 червня 2012 року був укладений договір №000418 (далі -Договір) про надання послуг, предметом якого є надання позивачеві послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу зазначеного додатку № 1 до Договору (а.с.6,7).

ОСОБА_2 сплатив відповідачу передбачений Договором перший внесок (реєстраційний платіж) у сумі 13 000 грн. в день підписання Договору, що підтверджується копією платіжної квитанції від 25 квітня 2012 (а.с.10).

Суд першої інстанції прийшов до наступних висновків. Відповідачем не надано інформації щодо наявності у нього на момент укладення з позивачкою Договору ліцензії на надання фінансових послуг тому договір необхідно визнати недійсним. Відсутнє посилання на наявність такої ліцензії і у самому Договорі. Суд не прийняв до уваги посилання позивачки на укладення договору під впливом обману, відмовив у стягнені моральної шкоди. Оплата послуг правознавця не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України.Проаналізувавши дані обставини по справі в їх сукупності суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали в їх сукупності, апеляційний суд вважає , що суд правильно дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, але не з тих підстав, тому рішення слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судова колегія погоджується з посиланням апелянта ТОВ «Лізінгової компанії «Автофінанс»» що відповідно до п.3 Прикінцевих положень ЗУ « Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» який набрав чинності 08.01.2012 року: фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність вимогам цього Закону. Тобто висновок суду першої інстанції про те, що Відповідачем не надано інформації щодо наявності у нього на момент укладення з позивачкою Договору ліцензії на надання фінансових послуг тому договір необхідно визнати недійсним, не відповідає вимогам ЗУ « Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг». Однак судова колегія не погоджується з висновком суду про відсутність підстав для визнання договору №000418 від 05.09.2012 року укладеного між сторонами недійсним, з наступних підстав. Згідно п. 2.1 ст.ст. 2 вищезазначеного Договору відповідач ТОВ «Лізингова інвесткомпанія «АвтоФінанс» зобов'язується надати учаснику Системи Автофінанс наступні послуги: а) сформувати корпорацію Учасників Системи; б) організувати та проводити розподіли фінансових ресурсів Корпорації, щодо надання Учаснику Системи права на купівлю автомобіля; в) здійснити оплату автомобіля на користь Учасника Системи, чи надати відповідну суму в позику, для придбання автомобіля самим учасником системи; г) інші послуги, зазначені в Умовах діяльності Системи Автофінанс.

Статтею 3 Договору передбачені обов'язки учасника Системи Автофінанс, а саме: одноразово сплатити реєстраційний платіж та асигнаційний платіж у розмірі, що визначений Додатком №1 до цього Договору; щомісячно, у строк до 20 числа кожного місяця, сплачувати чисті платежі - платежі, за рахунок яких Компанія здійснює оплату автомобіля, розмір яких визначається шляхом ділення ціни автомобіля на кількість платежів в зазначеному Графіку платежів; адміністративні витрати - плата за послуги Компанії в розмірі, зазначеному в Додатку №1 до даного Договору та ін.

Пунктом 6.1. статті 6 Договору передбачені гарантії надання Учаснику Системи права на купівлю автомобіля, зазначеного в Додатку №1 до цього Договору за умовами виконання Учасником системи всіх зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до ст.1 Додатку № 2 до Договору право на купівлю автомобіля - це дозвіл, який надає Учаснику Системи Компанія, в результаті проведення Розподілу фінансових ресурсів корпорації на умовах, передбачених даним Договором. На підставі цього дозволу Компанія проводить оплату автомобіля та організовує його передачу у власність Учасника Системи.

Згідно з п. 4.1., 4.5. Додатку № 2 до Договору Учасник Системи щомісячно у встановлені даним Договором строки сплачує на розрахунковий рахунок Компанії чисті платежі, які можуть бути використані Компанією для придбання Товару членів Корпорації Учасників Системи, для розподілу фінансових ресурсів Компанії між членами Корпорації Учасників Системи, для надання права на придбання автомобіля іншим Учасникам Системи. Для проведення розподілу Фінансових ресурсів Корпорації Компанії створюється Комісія в кількості 3 (трьох) чоловік з числа працівників Компанії. Результати розподілу Фінансових ресурсів оформляються протоколом, який підписується всіма членами Комісії.

Відповідно до підпунктом «б» п. 4.1. ст. 4 Договору компанія має право діяти на свій власний розсуд з метою найбільш ефективного виконання зобов'язань за даним Договором.

Таким чином, з Договору вбачаються явно невигідні одній стороні (позивачеві) договірні умови, які протилежна сторона правочину (відповідач) сформулювала в односторонньому порядку, тим самим створила істотний дисбаланс між правами і обов'язками сторін за договором на свою користь і не врахувала при цьому інтересів контрагента (позивача).

Аналізуючи умови даного договору, колегія суддів вважає, що позивачем даний платіж сплачено не за одержання товару, а за можливість одержати право на купівлю товару, а такі положення договору не є справедливими по відношенню до споживача.

Положення Закону України "Про захист прав споживачів", де ст. 18 Закону передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору, які встановлюють жорсткий обов'язок споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання продавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору, визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 19 цього ж Закону забороняється як такі, що вводять в оману, утворення пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержати компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, які послуги вважаються фінансовими. Перелік фінансових послуг, передбачений законом, не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 55 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

З системного аналізу зазначених вимог законів вбачається, що виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, аналізуючи діяльність ТОВ «Лізингова компанія"АвтоФінанс", оскаржуваний договір, та матеріали справи вбачається наявність утворення, експлуатації, сприяння розвитку пірамідальної схеми. Так, Програма ТОВ «Лізингова компанія"АвтоФінанс" формується виключно на коштах Учасників, без залучення коштів Товариства. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені Учасниками, в подальшому Учасник, який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим Учасникам, тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми. При цьому, позивач сплачував відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на купівлю товару, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої схеми. Право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками. Отже, така діяльність вводить споживача в оману. Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Як роз'яснено у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Виходячи з наведеного судова колегія вважає обґрунтованою вимогу позивачки про визнання недійсним договору №000418 укладеного 05.09.2012 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» та стягнення з відповідача суми грошових коштів сплачених позивачкою відповідачеві за Договором у розмірі 13000 гривень.

Щодо обґрунтування апелянтом ОСОБА_2 в апеляційній скарзі своєї вимоги стосовно завдання їй моральної шкоди в суммі 5000грн.,то зазначена аргументація не заслуговує на увагу,оскільки відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 (далі - ППВСУ) „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного Кодексу України і абзацу 2 пункту З ППВСУ, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача ,наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в и заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим ні утверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (ППВСУ). Слід також зазначити, що відповідно до п.9 ППВСУ і ст.23 ЦК України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власного ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Викладене вище також підтверджується Листом Міністерства юстиції від 13.05.2004 № 35- 13/797 „Методичні рекомендації „Відшкодування моральної шкоди,, Тому твердження позивача про заподіяння їй моральної шкоди не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки не мають свого фактично, нормативного та документального підтвердження. Не одної необхідної умови, передбачені діючим законодавством для можливості стягнення шкоди, позивачем не виконано. Позивачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та порушенні спокійного ритму життя позивача, морального страждання, негативних емоцій, яке за поясненнями позивача свідчить про заподіяння їй моральної діями відповідача. Згідно ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини., на які вона посилається.

Щодо доводів апелянта ОСОБА_2, про стягнення на її користь правової допомоги у сумі 2000 грн.,судова коллегія дійшла висновку, що суд першої інстанції необгрунтовано дійшов висновку про відмову у стягненні зазначених витрат,оскільки відповідно позову (а.с.3) позивач просив стягнути не збиткі як зазначив суд у оскаржуваному рішенні (а.с.48), а витратами на правову допомогу. Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до ст. 79 ЦПК України до судових витрат належать і витрати на правову допомогу. Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Матеріалами справи доведено, що на правову допомогу ОСОБА_2 згідно договору №21\09\2012 про надання юридичних послуг та квитанції витрачено 2000 гривень (а.с.37-39), які підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2, оскільки апеляційним судом рішення ухвалено на користь ОСОБА_2. Виходячи з наведеного, а також вимог щодо співмірності витрат на правову допомогу з ціною позову,тобто стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі, в доступному розмірі, судова колегія враховує, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин судова колегія,з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову, умов договору про надання юридичної допомоги та підтверджуючих оплату позивачем квитанції, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, судова колегія вважає за можливе задовольнити вимоги позивача стосовно витрат на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

Згідно з п.3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків обставинам справи можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного судова колегія вважає за необхідне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» про визнання недійсним договору про надання послуг та стягнення сплачених за договором грошових коштів, моральної шкоди і відшкодування витрат на правову допомогу задовольнити частково. Визнати недійсним договір №000418 укладений 05.09.2012 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 грошові кошти сплачені за договором №000418 укладеним 05.09.2012 року у сумі 13000 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень. Відмовити в задоволені вимог ОСОБА_2 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 моральної шкоди. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» судовий збір в розмірі 344 гривень 10 копійок.

Судова колегія не погоджується з доводами ТОВ «Лізінгової компанії «Автофінанс»» стосовно розміру судового збору, так як за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 229 гривень 40 копійок, за подання заяви немайнового характеру у розмірі 114 гривень 70 копійок. Та звертає увагу на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 як майнового так і немайнового характеру задоволені судом частково.

Інші доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права не заслуговують на увагу і не спростовують висновків суду, оскільки не призвели до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі і не вплинули на суть ухваленого рішення.

На підставі ст. ст.18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. ст..ст. 215, 216 ЦК України, керуючись ст.ст. 303,304, п.З ч.1ст.309,313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» задовольнити частково .

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково .

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення , яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» про визнання недійсним договору про надання послуг та стягнення сплачених за договором грошових коштів, моральної шкоди і відшкодування витрат на правову допомогу задовольнити частково.

Визнати недійсним договір №000418 укладений 05.09.2012 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 грошові кошти сплачені за договором №000418 укладеним 05.09.2012 року у сумі 13000 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень. Відмовити в задоволені вимог ОСОБА_2 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» судовий збір в розмірі 344 гривень 10 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :