Ухвала суду № 30993287, 22.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2013 р.Справа № 2а-7858/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної МДПІ м.Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2012р. по справі № 2а-7858/12/2070

за позовом ПП "Агрофуд"

до Індустріальної МДПІ м.Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року адміністративний позов Приватного підприємства "Агрофуд" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення - рішення задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова №0000152302 від 01.02.2012 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Агрофуд" витрати зі сплати судового збору у розмірі 4687,50 грн.

Індустріальна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, не погоджуючись з вказаною постановою суду в частині задоволення позовних вимог, подала апеляційну скаргу , вважає, що постанова прийнята із недоведеністю обставин, які мають значення для справи та суд вважає встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати повністю постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2012р., прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова з 08.12.2011 року по 14.12.2011 року проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПП "Агрофуд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складено акт від 21.12.2011 року №3906/23-212/32948715.

Перевіркою встановлено порушення ПП "Агрофуд" п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 375000,00 грн., в тому числі: за грудень 2009 сумі 7500,00 грн., за грудень 2010 у сумі 367500,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення №0000152302 від 01.02.2012 року, яким визначено ПП "Агрофуд" податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 468750,00 грн., у тому числі 375000,00 грн. - за основним платежем, 93750,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

ПП "Агрофуд" оскаржило в адміністративному порядку вказане податкове повідомлення -рішення, за наслідками якого, рішенням Державної податкової служби України №10716/6/10-2115 від 22.06.2012 року скаргу підприємства залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення - без змін.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 -ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Відповідно до п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№ 168/97 -ВР (далі Закон № 168/97 -ВР) встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 -ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 9.2 ст.9 Закону № 168/97 -ВР визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Стосовно порушення ПП "Агрофуд" п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" , яке виникло за результатами співставлення податкового кредиту ПП "Агрофуд" з податковими зобов'язаннями ТОВ "Арсенал-Оптторг" за липень та серпень 2008 року, яким встановлено розбіжності у розмірі 7500,00 грн., оскільки суми по податковим накладним №51 від 29.07.2008 року та №111 від 15.08.2008 року включені позивачем до податкового кредиту поза 1095 днів, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 23.05.2008р. ПП «Агрофуд» придбало у фізичної особи ОСОБА_3 нежитлову будівлю автомайстерню із магазинами, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, згідно договору, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 за №1528 від 23.05.2008р., належним чином зареєстрованого у органах БТІ.

У приміщенні автомайстерні знаходились на зберіганні шпали б\у, які належали TOB «Арсенал-Оптторг». На усне прохання позивача звільнити з придбаної нежитлової будівлі шпали, TOB «Арсенал-Оптторг» запропонували нам придбати вказані шпали, про що було укладено договір поставки 15Y7-08 від 21.07.2008р.

Відповідно до зазначеного договору ТОВ "Арсенал-Оптторг"(Постачальник) зобов'язується передати майно у власність ПП "Агрофуд" (Покупець), для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість відповідно до умов, передбачених умовами цього договору. Специфікація товару узгоджується та підписується сторонами, міститься в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання вказаного договору ПП "Агрофуд" платіжним дорученням №9 від 23.07.2008 року на користь постачальника перераховано 30000,0 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 5000,00 грн., платіжним дорученням №14 від 14.08.2008 року - 15000,0 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 2500,0 грн., тобто товар оплачено в повному обсязі.

У зв'язку з фактичним перебуванням придбаного товару у приміщенні ПП "Агрофуд", транспортування не здійснювалось.

В підтвердження виконання вимог зазначеного договору, ПП "Агрофуд" від ТОВ "Арсенал-Оптторг" 01.12.2009 року отримані видаткові накладні №51 від 01.10.2009 року та №111 від 01.10.2009 року, податкові накладні №51 від 29.07.2008 року та №111 від 15.08.2008 року.

Вказані податкові накладні виписані ТОВ "Арсенал-Оптторг"за першою подією - надходженням грошових коштів на розрахунковий рахунок.

Відповідно до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2009 року, податкові накладні №51 від 29.07.2008 року та №111 від 15.08.2008 року відображені ПП "Агрофуд" у вказаному реєстрі через їх отримання саме 01.12.2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2009 року придбані шпали оприбутковані на рахунок 20.1. "Матеріали та сировина"у кількості 1800 шт.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 20.07.2011 року шпали були переведені на бухгалтерський рахунок 28.1. "Товари"у кількості 1300 шт. і реалізовані ТОВ "Агропродсервіс", згідно видаткової накладної №38 від 20.07.2011 року, про що була виписана податкова накладна №1 від 20.07.2011 року, товар переданий представнику за довіреністю №20\07-4 від 20.07.2011 року. Шпали у кількості 500 шт. були використані ПП "Агрофуд" в процесі ремонту авто майстерні, що належить позивачу. В бухгалтерському обліку це було відображено списанням вказаних шпал у кількості 500 шт. (50 шт. - 30.09.2011 року, 450 шт. - 31.12.2011 року) на витрати, пов'язані із ремонтом основних засобів.

Таким чином на підставі п.п. 7.2.6. ЗУ «Про податок на додану вартість» позивач правомірно визначив зазначені суми податкового кредиту з ПДВ, що внесено до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2009 р. та до Декларації з податку на додану вартість за відповідний місяць.

Щодо порушення ПП "Агрофуд" п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 у сумі 367500,00 грн. за операціями з ПП "Легат+", яке виникло на підставі відсутності підтверджуючих документів, які свідчать про отримання податкової накладної з запізненням та на підставі закінчення 365-денного терміну з дати виписки податкової накладної на право включення такої податкової накладної до податкового кредиту поза 1095 днів, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14.11.2007 року ПП "Агрофуд" уклало із ПП "Легат+"договір №32 про приєднання до спільної діяльності, яка здійснюється за договором про пайову (спільну) участь у нежитловому будівництві від 12.12.2006 року.

Згідно із платіжним дорученням №7 від 01.07.2008 року сплачено пайовий вклад у спільну діяльність в сумі 700000,00 грн., згідно із платіжним дорученням №6 від 18.04.2008 року сплачено пайовий вклад у спільну діяльність в сумі 1000000,00 грн. та згідно квитанції від 17.12.2007 року ПП "Агрофуд" через директора Немашкало А.В. внесло до каси 505000,00 грн.

Базовий учасник за договором - ПП "Легат+"не забезпечив здійснення розподілу результату спільної діяльності, і ПП "Агрофуд" звернулось до суду з позовом про визнання права власності на об'єкт будівництва, за наслідками розгляду Дзержинським районним судом м.Харкова рішенням від 25.11.2008 року по справі №2-9820/2008 за ПП "Агрофуд" визнано право власності на нежитлові приміщення.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 25.11.2008р. по справі №2-9820 2008 рік за ПП «Агрофуд» визнано право власності на нежитлові приміщення №17-2. 17-7. 17-8. 17-12. 1 13, 17-15-: 17-18 площею 315.63 кв.м. розташовані на 17 поверсі нежитлової будівлі літ.»Л-20» по вул.О.Яроша. 18 у м.Харкові. Вказане рішення зареєстроване у КП «Харківське міське БТІ». отриманий витяг про реєстрацію права власності на нерухому майно №24771087 від 14.12.2008р.

Після реєстрації права власності у КП Харківське міське БТІ» ПП «Агрофуд» в зв'язку уточненням внесеного вкладу у спільну діяльність змінило площу нежитлових приміщень №2. №1 N. розташовані на 17 поверсі нежитлової будівлі літ.»Л-20» по вул.О.Яроша,18 у м.Харкові.

На звернення до Харківської міської ради з проханням про виготовлення нового свідоцтва про право власності відповіді не було, і тому наявне рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2010р. та додаткове рішення від 30.12.2010р. про визнання за ПП «Агрофуд» визнано право власності на нежитлові приміщення №17-2, 17-7, 17-8, 17-12, 17-13, 17-15-:17-18 площею 401,43 кв.м розташовані на 17 поверсі нежитлової будівлі літ. «Л-20» по вул.О.Яроша, 18 у м.Харкові.

Таким чином, правовстановлюючий документ на об'єкт, який підлягав відображенню у обліку та відповідав дійсності ПП «Агрофуд» отримало лише 30.12.2010р. з набранням чинності рішенням суду та винесенням додаткового рішення. Платник податку не має нести відповідальність за зволікання інших осіб в оформленні документів.

Отже, право на включення і віднесення на рахунок «Товари» 30.12.2010р., відбулось не на підставі договору, а на підставі рішення суду по справі №40\238-10, яке було зареєстровано в органах БТІ після набрання ним чинності 30.12.2010р. та винесення додаткового рішення із питань, зазначених у ньому. Віднесення на рахунок «Товари» було зроблено в зв'язку із рішенням реалізувати, а не використовувати нежитлові приміщення, що не суперечить діючому законодавству.

З матеріалів справи вбачається , що Комунальним підприємством "Харківське міське БТІ" зроблено витяг про державну реєстрацію прав №28560329 від 30.12.2010 року, відповідно до якого нежитлові приміщення 17-го поверху №17-2, 17-7, 17-8, 17-12, 17-13, 17-15-:-17-18 в літ. "Л-20"площею 401,43 кв.м., по вул.О.Яроша, 18 у м.Харкові належать на праві власності ПП "Агрофуд" на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2010 року та ухвали Господарського суду Харківської області від 30.12.2010 року по справі №40/328-10. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію 30.12.2010 року.

Судом першої інстанції встановлено , підтверджено у суді апеляційної інстанції та не спростовано сторонами, що ПП "Агрофуд" саме 30.12.2010 року отримало поштовим зв'язком податкову накладну №29 від 30.01.2009 року та акт приймання - передавання приміщення від 12.01.2009 року. Вказаний факт підтверджується копією поштового конверта, відправленого ПП "Легат+"на адресу ПП "Агрофуд" та як наслідок, відобразило вказану податкову накладну у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2010 року.

Спірні правовідносини з формування податку на додану вартість між ПП "Легат+"та ПП "Агрофуд" склалися до 01.01.2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, а отже регулювались Законом України "Про податок на додану вартість".

Як вбачається з матеріалів справи ПП "Легат+"та ТОВ "Арсенал-Оптторг", які надали ПП "Агрофуд" спірні податкові накладні з запізненням, не відмовляли у їх наданні, тому, відповідно, встановлених Законом України №168/97-ВР підстав для звернення ПП "Агрофуд" до податкового органу зі скаргами на контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг) у ПП "Агрофуд" не виникало.

До того ж, звернення отримувача товарів (послуг) зі скаргою на постачальника, який відмовився видати податкову накладну або при порушенні постачальником порядку заповнення податкової накладної Законом України №168/97-ВР визначено саме як право отримувача товарів (робіт, послуг), а не його обов'язок.

Спірні податкові накладні, виписані ПП "Легат+"та ТОВ "Арсенал-Оптторг", оформлені належним чином і містять в собі усі необхідні реквізити, передбачені для податкової накладної чинним законодавством України, зокрема, підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Законом України №168/97-ВР.

Відповідно до підпункту 15.3.1. пункту 15.3. статті 15 Закону України №2181-ІІІ, заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

З огляду на викладене вище, ПП "Агрофуд" мало право протягом зазначеного строку (1095 днів) включити до складу податкового кредиту наступних податкових звітних періодів суми ПДВ, підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, виписаними його постачальниками товарів (робіт, послуг) в минулих податкових звітних періодах. Факт отримання ПП "Агрофуд" спірних податкових накладних із запізненням не позбавляє його права на формування податкового кредиту, оскільки зазначених обмежень Закон України №168/97-ВР не містить.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податок на додану вартість у загальній сумі 375000,00 грн., в тому числі: за грудень 2009 сумі 7500,00 грн., за грудень 2010 у сумі 367500,00 грн., сплачений ПП "Агрофуд" на користь ПП «Легат+»та ТОВ «Арсенал-Оптторг»в ціні товарів (робіт, послуг), на підставі отриманих від останніх спірних податкових накладних, оформлених належним чином, було цілком правомірно включено ПП "Агрофуд" до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах в межах строку давності 1095 днів.

ТОВ "Арсенал-Оптторг", ПП «Легат+» на момент здійснення господарських операцій зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає , що податкові накладні оформлені належним чином, крім того з актів перевірок вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 -ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 -ВР).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами , що суми сплаченого податку з придбання товару позивачем підтверджено податковими накладними, а тому підлягає включенню до складу податкового кредиту.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено, що на час здійснення господарських операцій позивачу мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент.

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно сформовано податковий кредит.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами , що суми сплаченого податку з придбання товару позивачем підтверджено податковими накладними, а тому підлягають включенню до складу податкового кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Висновки податківців, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова №0000152302 від 01.02.2012 року правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, , 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної МДПІ м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2012р. по справі № 2а-7858/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 22.04.2013 р.