Ухвала суду № 3096993, 02.10.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-9063/06 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Федорова М.О., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у Фрунзенському районі м. Львова на рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2005 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 року по справі № 5/548-15184 за позовом ЗАТ «Альтара» до ДПІ у Фрунзенському районі м. Львова про визнання недійсним рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.03.2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 року, позовні вимоги ЗАТ «Альтара» до ДПІ у Фрунзенському районі м. Львова про визнання недійсним рішення № 271/15-3-02470365/5581 від 21.03.2001 року про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач 26.06.2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 22.11.2005 року на підставі розділу VIIПрикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.03.2007 року відповідачу поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Львова просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з огляду на наступне.

На підставі досліджених з дотриманням норм процесуального права судами було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення №271/15-3-02470365/5581 від 21.03.2001 року, яким позивачу донараховано земельний податок в сумі 9500 грн. 00 коп. та застосовані фінансові санкції штраф у розмірі 100% 9500 грн. 00 коп., пеня у сумі 9948 грн. 90 коп. стали результати тематичної перевірки ЗАТ «Альтара» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати плати за землю, які були відображенні в акті від 12.03.2001 року.

В зазначеному акті податковий орган вказує на порушення позивачем ст.ст.2, 5, 14, 15 Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про плату за землю».

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу № 209 від 21.02.2000 року позивачу надано в користування земельні ділянки по вул. Б.Хмельницького, 76 та по вул. Нечуй-Левицького, 13 в м. Львові.

Законом України «Про плату за землю» передбачено, що використання землі в Україні є платним.

Відповідно до ст.ст.14, 15 Закону України «Про плату за землю», власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Обєктом плати за землю, згідно із визначенням, наведеним в ст.5 Закону України «Про плату за землю» є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а субєктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до вимог частини 3 статті 30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року в редакції на момент спірних правовідносин, при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими обєктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності у позивача разом з правом користування земельними ділянками по вул. Б.Хмельницького, 76 та по вул. Нечуй-Левицького, 13 в м. Львові, так і обовязку щодо сплати земельного податку.

Згідно із вимогами статті 18 Закону України «Про плату за землю», податок за землю стягується не більше ніж за два попередніх роки.

До того ж, відповідно до п.п.18.1.1 та п.п.18.1.3 п.18.1 ст.18 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», підлягає списанню з платників податків податковий борг, який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею та пеня і штрафні санкції, нараховані на податковий борг та не сплачені до дня набрання чинності цією статтею.

Згідно з п.19.1 ст.19 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» стаття 18 Закону набрала чинності з дня опублікування цього Закону, тобто з 20.02.2001 року.

При цьому, оскаржуваним рішенням від 21.03.2001 року податковий орган донарахував позивачу податок на землю за 1999 рік та 2000 рік.

З огляду на зазначене, спірне рішення в частині донарахованого податку на землю за 1999 рік та нараховані за несвоєчасну сплату податку на землю за 1999 рік пеня та штраф правомірно було визнано судами недійсним.

Щодо посилань судів попередніх інстанцій про неможливість ідентифікувати розмір донарахованого податку та застосованих штрафних санкції щодо кожного факту правопорушення та щодо кожного податкового періоду, а відтак висновок про наявність підстав для визнання рішення податкового органу недійсним є передчасним, оскільки він зроблений при неповно зясованих обставинах справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Також частиною 4 статті 11 КАС України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про неправомірність донарахування позивачу земельного податку в сумі 9500 грн. 00 коп. та застосування фінансових санкцій штрафу у розмірі 100% 9500 грн. 00 коп., пені у сумі 9948 грн. 90 коп. не перевіряли питання щодо правильності донарахування податку та застосування санкцій за 2000 рік.

Рішення судів попередніх інстанцій, крім того, мотивовані тим, що висновок ДПІ щодо вартості патенту, розміру штрафу і пені не можна ідентифікувати по кожному факту правопорушення.

З такими мотивами не можна погодитись в повному обсязі, оскільки судами порушені норми процесуального законодавства, які передбачають, що оцінку доказам, які є в матеріалах справи, суд дає оцінку після їх безпосереднього, всебічного, повного та обєктивного дослідження.

Так, на а.с.7 в матеріалах справи є акт тематичної перевірки ЗАТ «Альтара» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку за землю.

Разом з тим, зміст зазначеного документа і, зокрема, відмічені в акті порушення за кожний період та розраховані суми земельного податку, штрафу, пені за 2000р. не були предметом дослідження суду і оцінки їм не давались.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

При новому розгляді справи, судам необхідно врахувати наведене, повно, всебічно зясувати обставини справи вжити всіх необхідних заходів для зясування дійсних обставин справи.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції, в межах своєї компетенції, не має можливості усунути недоліки, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.210, 220, 222, ст. 227, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ДПІ у Фрунзенському районі м. Львова задовольнити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2005 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2005 року скасувати, справу передати на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий:/підпис/________Шипуліна Т.М.Судді:/підписи/________Бившева Л.І.________Костенко М.І.________Федоров М.О.________Усенко Є.А.З оригіналом згідно.

Відповідальний секретар: