Рішення № 30966858, 17.04.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/29692/12

Провадження номер 2522/1536/13

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» до Приморської районної адміністрації Одеської міської Ради та ОСОБА_1 про визнання розпоряджень недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» звернувся до суду з позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської Ради та ОСОБА_1 про визнання Розпорядження УЖКГ Одеської міської ради № 217 від 28.04.2005 р. про скасування розпорядження № 189269 від 27.12.2004 р. про передачу ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та Розпорядження Приморської райадміністрації Одеської міської ради від 04.09.2009 року № 680, про надання гр. ОСОБА_1 службової квартири АДРЕСА_1 недійсним, посилаючись на те, що вказана квартира у цілому позивачу.

У судовому засіданні позивачі та їх представник позов підтримали, просять його задовольнити, обґрунтовують позовні вимоги тим, що відповідно до кредитного договору № 325/1-07 від 13.02.2007 року АБ «ПОРТО-ФРАНКО» надав ОСОБА_3 кредит в сумі 40 000 (сорок тисяч) доларів США 00 центів на строк до 12.02.2013р. зі сплатою 14% річних. В забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором 13.02.2007 року був укладений іпотечний договір (далі договір іпотеки) з ОСОБА_3 з наданням в іпотеку нерухомого майна, а саме: ізольованої квартири № 9 в будинку № 8/10 (вісім дріб десять), розташованої по пров. Єлисаветградському у місті Одеса, загальною площею 34,9 кв.м. житловою площею 21,0 кв.м. На час підписання іпотечного договору зазначена квартира належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 (від імені та в інтересах котрої діяла ОСОБА_4М.) від 15.05.2005 р., посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстровий номер 441).

У встановлений строк ОСОБА_3 зобовязання за кредитним договором № 325/1-07 не виконав, у звязку з чим, Банк вирішив у судовому порядку стягнути виниклу заборгованість.

11 вересня 2012 р. Приморським районним судом м. Одеси по цивільній справі № 1522/19513/12 ухвалено рішення, згідно якому було звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_2 шляхом визнання права власності за Позивачем.

Згідно зазначеному рішенню та Витягу про державну реєстрацію прав № 36069436 від 31.10.2012 вищевказана квартира у цілому належить АБ «ПОРТО-ФРАНКО».

Приморська районна адміністрація Одеської міської Ради про час та дату судового розгляду справи була сповіщений належним чином, заяв або клопотань від останнього не надходило.

На адресу ОСОБА_1 неодноразово надсилались судові повістки, проте повертались до суду із закінченням строку зберігання. Відповідно до п. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивачів обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судом встановлено: відповідно до кредитного договору № 325/1-07 від 13.02.2007 року АБ «ПОРТО-ФРАНКО» надав ОСОБА_3 кредит в сумі 40 000 (сорок тисяч) доларів США 00 центів на строк до 12.02.2013р. зі сплатою 14% річних. В забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором 13.02.2007 року був укладений іпотечний договір (далі договір іпотеки) з ОСОБА_3 з наданням в іпотеку нерухомого майна, а саме: ізольованої квартири № 9 в будинку № 8/10 (вісім дріб десять), розташованої по пров. Єлисаветградському у місті Одеса, загальною площею 34,9 кв.м. житловою площею 21,0 кв.м. На час підписання іпотечного договору зазначена квартира належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 (від імені та в інтересах котрої діяла ОСОБА_4М.) від 15.05.2005 р., посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстровий номер 441).

У встановлений строк ОСОБА_3 зобовязання за кредитним договором № 325/1-07 не виконав, у звязку з чим, Банк вирішив у судовому порядку стягнути виниклу заборгованість.

11 вересня 2012 р. Приморським районним судом м. Одеси по цивільній справі № 1522/19513/12 ухвалено рішення, згідно якому було звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_2 шляхом визнання права власності за Позивачем.

Встановлюючи наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення цієї справи суд виходить, зокрема, з положень частини третьої ст.61 ЦПК України, згідно яких обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд, вирішуючи дану справу по суті, звертає увагу на таке.

У липні АБ «ПОРТО-ФРАНКО» стало відомо, що: Розпорядженням УЖКГ Одеської міської ради № 217 від 28.04.2005 р. розпорядження № 189269 від 27.12.2004 року про надання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 скасовано; Розпорядженням Приморської райадміністрації Одеської міської ради від 04.09.2009 року № 680, гр. ОСОБА_1 була надана службова квартира АДРЕСА_3, на склад родини в 2 особи, на підставі клопотання КП ЖКС «Фонтанський» та донесення про звільнення вказаної квартири.

Розглядаючи питання стосовно розпорядження УЖКГ Одеської міської ради № 217 від 28.04.2005 р. суд прийшов до висновку, що слід застосовувати положення та висновки, яких дійшов Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, справа № 1-9/2009. Зокрема, згідно п. 5 мотивувальної частини зазначеного рішення Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і субєкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість в тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування, у нашому випадку УЖКГ Одеської міської ради, після їх виконання.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду України від 6 червня 2011 року: «Згідно зі статтею 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Крім того, у пункті 5 рішення N 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. У справі, що розглядається, суди встановили, що позивачам на підставі розпорядження № 2994 видано свідоцтва про право власності на належний їм об'єкт нерухомості».

За таких обставин Верховний Суд України дійшов висновку, що розпорядження, яке є ненормативним правовим актом одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом його використання, не може бути в подальшому скасоване райадміністрацією.

Суд приймає до уваги доводи АБ «ПОРТО-ФРАНКО» з приводу Розпорядження Приморської райадміністрації Одеської міської ради від 04.09.2009 року № 680, про надання гр. ОСОБА_1 службової квартири АДРЕСА_3 та вважає за необхідне задовольнити позов з оглядом на таке.

Спеціальний закон, що регулює підстави, зміст та наслідки іпотеки - Закон України «Про іпотеку» визначає обмеження щодо володіння, користування та розпорядження предметом іпотеки лише для іпотекодавця (статті 9, 10).

Згідно зі ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, що не відповідають дійсності, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання останнього, а також в інших випадках порушення порядку та умов надання жилих приміщень. Викладена позиція відображена в Ухвалі Верховного суду України від 07.10.2009 року.

Відповідно до ст.58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

За приписами ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Згідно ч.1 ст. 117 ЖК України у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. При визнанні ордера недійсним у зв'язку з видачею його на жиле приміщення, на яке мають право інші особи (в тому числі на заселення), особам, що одержали цей ордер, має надаватись інше жиле приміщення, яке за змістом ч. 2 ст. 117 ЖК УРСР повинно відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером (Постанова Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи вищенаведені норми матеріального права та порушення порядку скасування своїх розпоряджень Приморською районною адміністрацією м. Одеси суд вважає за можливе задовольнити позов.

Щодо встановленого частиною другою ст.59 ЖК України трирічного строку позовної давності на вимоги про визнання ордера недійсним суд виходить з наступного.

Згідно п.7. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (з подальшими змінами та доповненнями) на вимоги про визнання недійсним ордера на жиле приміщення за передбаченими ст. 59 Житлового кодексу України підставами поширюється трирічний строк позовної давності. Визнавши причини пропуску цього строку поважними, суд задовольняє обгрунтовані вимоги.

Оскільки, позивачу не було відомо про вказані розпорядження, суд вважає причини пропуску трирічного строку позовної давності поважними.

Керуючись ст.ст. 58, 59,117 ЖК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 р. №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст.ст. 10,15, 58,60,208, 209, 212, 213, 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» - задовольнити.

Визнати Розпорядження УЖКГ Одеської міської ради № 217 від 28.04.2005 р. про скасування розпорядження № 189269 від 27.12.2004 р. про передачу ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 недійсним.

Визнати Розпорядження Приморської райадміністрації Одеської міської ради від 04.09.2009 року № 680, про надання гр. ОСОБА_1 службової квартири АДРЕСА_1 недійсним.

Виселити ОСОБА_1 квартири № 9, з квартири АДРЕСА_4 з наданням Приморською райадміністрацією Одеської міської ради іншого приміщення.

Зобовязати Приморську райадміністрацію Одеської міської ради надати ОСОБА_1 в користування інше житлове приміщення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя 17.04.2013