Рішення № 30964265, 23.05.2011, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №2-4873/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2011 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Бабаєвій З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що в 2008 та 2010 роках між нею з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, було укладено договори позики, відповідно до умов яких позикодавець ОСОБА_1 передала позичальникові ОСОБА_2 грошову суму у загальному розмірі, еквівалентному 24000,00 доларів США, яку остання у повному обсязі зобовязалась повернути за першою вимогою.

Однак як зазначає позивач, не зважаючи на взяті на себе зобовязання, до теперішнього часу ОСОБА_2 суму позичених грошей не повернула, у звязку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання зявилась, заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання неодноразово не зявилась, повідомлялась судом про розгляд даної цивільної справи, причини нявки суду не відомі.

Відповідно до ст. 224 ч.1 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, у звязку з неявкою повідомленої відповідача по даній справі, врахувавши думку сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку, постановивши про викладене відповідну ухвалу.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача, дослідивши відповідний позов, письмові докази й документи, які були надані суду, надавши виниклим між сторонами по справі правовідносинам належну правову оцінку, провівши відповідні арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку про існування достатньої кількості законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 11 листопада 2008 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передала позичальникові ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 20000,00 доларів США.

Разом з тим, 29 липня 2010 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передала позичальникові ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 4000,00 доларів США.

Відповідно до умов правочинів, позичальник була зобовязана повернути основну суму боргу ОСОБА_1 за першою вимогою кредитора.

В підтвердження укладення вказаних договорів позики й саме на зазначених умовах, а також вказані обставини були засвідчені ОСОБА_2 шляхом складання розписок відповідно 11 листопада 2008 року та 29 липня 2010 року і їх видачі позикодавцеві ОСОБА_1 Проте, як свідчила позивач ОСОБА_1, відповідач до теперішнього часу основну суму позики не повернула.

Відповідно до ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1046 ч.ч.1,2 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Разом з тим, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З урахуванням даних норм закону, а також на підставі встановлених фактів по справі, суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли позикові правовідносини, що підтверджуються змістом самих розписок відповідно від 11 листопада 2008 року та 29 липня 2010 року.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.ч.1,2 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З 02 березня 2011 року ОСОБА_1 почала вимагати виконання грошового зобовязання у повному обсязі, але відповідач ОСОБА_2 зустрічей уникала, на відповідні вимоги не реагувала.

Виходячи зі згадуваних договорів позики, боржник ОСОБА_2 була зобовязана повернути загальну основну суму позики в строк не пізніше 09 березня 2011 року. Проте, як встановив суду, відповідач до теперішнього часу даного зобовязання не виконала.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позичальник ОСОБА_2 прострочила виконання зобовязання з повернення суми позики за правочинами.

В силу ст. 533 ч.ч.1,2 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин й виходячи із вказаних договорів позики відповідно від 11 листопада 2008 року та 29 липня 2010 року, та з огляду на офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений Національним Банком України, позивач визначила загальну основну суму боргу у розмірі 24000,00 х 7,96 = 191040,00 гривень.

З приведеного вище аналізу досліджених судом відомостей сукупно випливає, що існує законне підґрунтя для задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 та за даним спором стягненню з відповідача ОСОБА_2 підлягає грошова сума у розмірі 191040,00 гривень, яка є загальною основною сумою позики за договорами відповідно від 11 листопада 2008 року та 29 липня 2010 року.

Відповідно до ст. 88 ч.ч.1,2,3 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Але якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно ст. 79 ч.ч.1,3 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом судової справи, належать: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що повязані з явкою до суду; 4) витрати, повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, повязані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 6) витрати, повязані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме: суму понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень.

Разом з тим, у звязку із тим фактом що позивача звільнено від оплати державного мита (судового збору) як інваліда ІІ групи в силу ст. 4 ч.1 п.18 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», з урахуванням задоволення даного позову у повному обсязі, суд вбачає обґрунтованим стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму неоплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 1700,00 гривень за ст. 3 ч.1 п/п «а»Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму позики у розмірі 191040,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі УДК у місті Одеса, код ЄДРПОУ 23862106, на рахунок №31413537700007, відкритий в ГУ ДКУ в Одеській області, МФО 828011, із зазначенням коду платежу 22090100 суму неоплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 1700,00 гривень.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Виконавчі листи видати після набрання рішенням суду законної сили.

Головуючий: