Рішення № 30960179, 25.03.2013, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 1320/87/12

Провадження № 2/456/146/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2013 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Бучківської В. Л.

при секретарі Березіній Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головецької сільської ради Сколівського району Львівської області, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про оформлення права власності,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовом в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Головецької сільської ради Сколівського району Львівської області № 27 від 30.12.2011 року, яким оформлено право власності на житловий будинок за адресою: Львівська обл., Сколівський р-н, с. Головецько, вул. Брязького, 2 та вирішено видати свідоцтво про право власності на житловий будинок, що належить: ? частина будинку ОСОБА_3 та ? частина будинку ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15.12.1979 року. В обґрунтування позовних вимог покликається на той факт, що рішення виконкому винесено на підставі договору дарування, який є недійсним в силу закону, оскільки укладений без додержання нотаріальної форми, як це було передбачено ст.ст. 47, 48, 224, 227 ЦК УРСР. Крім того вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення виконкому відповідачем було залишено поза увагою також і те, що житловий будинок, на який оформлено право власності, було збудовано на земельній ділянці, яка не відноситься до наданих у власність або користування, за відсутності будь-яких дозволів та проектів. Жилий будинок, що знаходиться в сільській місцевості (або частина його), може відчужуватись громадянинові лише за умови, коли йому в установленому порядку надається в користування земельна ділянка при будинку, за винятком продажу будинку на знос (ст. 134 ЦК УРСР). З врахуванням наведенного вважає, що дарувальник ОСОБА_3 не вправі був відчужувати частину спірного житлового будинку, адже він не набув права власності на нього. Порушення прав позивача, при винесенні оскаржуваного рішення виконкому полягає в тому, що на початку 60-х років третя особа по справі ОСОБА_3, перебуваючи в шлюбі з її матір'ю ОСОБА_4, побудував житловий будинок по вул. Брязького, 2 в с. Головецько. У даній сім'ї народились четверо дітей, вона з 1984 року і по даний час постійно проживає в цьому будинку. Мати померла 19.02.2000 року. Після смерті останньої в спірному будинку залишились проживати лише вона та її батько - третя особа по справі ОСОБА_3 З описаних обставин та відповідно до діючого на той час цивільного законодавства випливає, що побудований, а в подальшому частково подарований житловий будинок належав на праві спільної власності ОСОБА_3 та покійній ОСОБА_4 Відтак, розпоряджатись вони могли ним лише спільно. А тому вважає, що на момент смерті ОСОБА_4 їй належала ? частина спірного будинку, яка в подальшому стала спадковим майном. А оскільки спадкоємцями після смерті ОСОБА_4, які прийняли спадщину, є лише вона та ОСОБА_3, тому оформлення права власності за ОСОБА_2 на підставі договору дарування стосується її інтересів. Вважає, що рішення виконкому повинне бути визнано незаконним та скасовано, оскільки право власності оформлено на підставі нікчемного правочину, на самочинне будівництво, без врахування інтересів інших мешканців, які прийняли у спадщину частину цього будинку.

В судовому засіданні позивач, будучи допитаною судом в якості свідка, позовні вимоги підтримала, дала пояснення, аналогічні вищенаведеному, просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Крім того, зазначила, що рішення виконавчого комітету Головецької сільської ради Сколівського району Львівської області № 27 від 30.12.2011 року є незаконним, оскільки прийнято виконавчим комітетом, який не мав права згідно чинного на той час законодавства оформляти право власності.

Представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, вважає, що рішення про оформлення права власності винесено за відсутності для цього правових підстав, підставою для оформлення вказаного рішення слугував договір дарування, який був укладений всупереч закону, в неналежній формі.

Представник відповідача - Головецької сільської ради Сколівського району Львівської області позовні вимоги заперечив та зазначив, що рішення виконавчого комітету Головецької сільської ради Сколівського району Львівської області № 27 від 30.12.2011 року, яким оформлено право власності на житловий будинок за адресою: Львівська обл., Сколівський р-н, с. Головецько, вул. Брязького, 2 та вирішено видати свідоцтво про право власності на житловий будинок, що належить: ? частина будинку ОСОБА_3 та ? частина будинку ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15.12.1979 року відповідає вимогам закону, а тому підстави для визнання незаконним та скасування в суду відсутні.

Третя особа ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 позовні вимоги заперечили, просять в задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав.

Заслухавши пояснення сторін, допитаних в якості свідків, пояснення представників сторін, пояснення третіх осіб, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Беручи до уваги те, що договір дарування був укладений 15.12.1979 р., а рішення, яким оформлено право власності прийнято 30.12.2011 р., суд при розгляді вказаних позовних вимог керується, як положеннями Цивільного кодексу України так, і положеннями Цивільного Кодексу УРСР.

Як на правову підставу для визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Головецької сільської ради Сколівського району Львівської області № 27 від 30.12.2011 року позивач покликається на ст. ст. 47, 48, 227, 244 ЦК УРСР та зазначає, що право власності оформлено за відсутності для цього правової підстави, оскільки договір дарування від 15.12.1979 р. укладений без додержання нотаріальної форми.

Суд вважає вказані підстави необґрунтованими, недоведеними та такими, що суперечать чинному, на час укладення договору законодавству, з наступних підстав.

За змістом п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 4 Цивільного Кодексу 1963 р. цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не

передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ч.1 ст.41 Цивільного Кодексу 1963 р. угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Згідно зі ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Статтею 45 ЦК УРСР передбачено, що недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення (ст. 59 ЦК УРСР).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 р. №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

В судовому засіданні встановлено, що 15.12.1979 ОСОБА_7 ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_2 прийняв в дар ? частину житлового будинку, що знаходиться по вул. Брязького,2 в с. Головецько Сколівського району Львівської області (а.с.7-8). Вказаний договір посвідчено секретарем сільської ради ОСОБА_9.

Доводи позивача про те, що вказаний договір укладений без додержання нотарільної форми є такими, що суперечать чинному на той час законодавству.

Відповідно до ст. 244 ЦК УРСР ( в редакції, що діяла на момент укладення договору дарування) до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.

За змістом вказаної норми та норми ст. 227 ЦК УРСР, договір дарування жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір дарування жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ОСОБА_7 народних депутатів.

Статею 3 Закону УРСР «Про державний нотаріат» від 25.12.1974 р., яка діяла на момент укладення договору дарування передбачено, що у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, нотаріальні дії, передбачені Законом СРСР "Про державний нотаріат" та цим Законом, вчиняють виконавчі комітети міських, селищних, сільських ОСОБА_7 народних депутатів. Нотаріальні дії у виконавчих комітетах міських, селищних, сільських ОСОБА_7 народних депутатів вчиняють голова, заступник голови або секретар виконавчого Комітету, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ОСОБА_7 народних депутатів покладено вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 14 Закону виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії: 1) посвідчують заповіти; 2) посвідчують інші угоди (договори, довіреності та ін.), крім договорів про надання у безстрокове користування земельних ділянок для спорудження індивідуальних жилих будинків і угод, які стосуються майна, що знаходиться за кордоном, або прав, які мають бути здійснені за кордоном; 3) вживають заходів до охорони спадкового майна; 4) накладають заборони відчуження жилого будинку; 5) засвідчують вірність копій документів і виписок з них; 6) засвідчують справжність підпису на документах; 7) передають заяви громадян, державних установ, підприємств і організацій, колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій іншим громадянам, державним установам, підприємствам і організаціям, колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським

організаціям.

Згідно з п.2 Інструкції №1/5 від 19.01.1976 р. «Про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих» нотарільні дії у виконавчих комітетах міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих вчиняють голова, заступник голови або секретар виконавчого комітету.

У звязку з наведеним, суд вважає, що договір дарування від 15.12.1979 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є таким, що укладений та посвідчений в формі, яка відповідає чинному на той час законодавству, а доводи позивача про те, що секретар не мала права посвідчувати такий правочин необґрунтованими та такими, що не доведені жодними доказами у справі, а тому визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету з вказаної правової підстави суд до уваги не бере.

Що стосується тверджень позивача про те, що виконавчий комітет не наділений повноваженнями на прийняття рішень щодо оформлення права власності, то такі спростовуються ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування», Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮУ №45/5 від 03.06.2002 р., ст. 227 ЦК УРСР, якою передбачено, що договір дарування жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ОСОБА_7 народних депутатів.

Слід зазначити, що законом не визначено граничних строків для реалізації вказаного права, а тому суд вважає, що у виконавчого комітету, у звязку з укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договором дарування були наявні всі правові підстави для оформлення права власності на житловий будинок.

Що стосується земельної ділянки, на якій розміщений вказаний житловий будинок, то виконавчим комітетом жодного питання про оформлення права власності, чи користування вказаною земельною ділянкою не вирішувалося.

За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на вільне володіння майном. Основною метою ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав. Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини «втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» /справа «ОСОБА_10 проти України»/.

Стаття 1 Протоколу № 1 дає змогу зробити висновок про те, що: власник володіє всією повнотою влади стосовно власного майна, може робити будь-які дії, які не заборонені законом і не порушують прав третіх осіб; право власності є абсолютним, отже, власнику протистоять будь-які треті особи (враховуючи державу), які в свою чергу повинні утримуватися від дій, що порушують права власника. Ця норма закріплює право власника на безперешкодне користування своїм майном. У такому контексті порушенням права власності особи буде вважатися і факт ненадання можливості користуватися своїм майном.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування порушує право відповідача вільно володіти та користуватися належним йому майном, гарантоване їй ст. 41 Конституції України, Законом України «Про власність», Цивільним кодексом України, Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовна заява є безпідставною, в судовому засіданні, ні позивачем, ні його представником не доведено підстав для визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Головецької сільської ради Стрийського району, стороною позивача не подано, а судом не здобуто доказів, які б підтвердили обставини, викладені в позовній заяві, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Відмова в задоволенні позовних вимог не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом у спосіб, встановлений законом та захистити право, як він вважає порушеним.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст. 17 Загальної Декларації прав людини, ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 41, 45, 47, 48, 59, 227, 244 ЦК УРСР 1963 року, п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України 2003 р., ст.ст. 3,14 Закону УРСР «Про державний нотаріат» від 25.12.1974 р., Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства Юстиції Української РСР №45/5 від 31.10.1975 р., п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 р. №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головецької сільської ради Сколівського району Львівської області, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про оформлення права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:

ОСОБА_11