Рішення № 30950130, 22.04.2013, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/57/2013 р.

205/4138/2012 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2013 Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі

головуючого судді Шепеля К.А.,

з участю секретаря Бондар С.В.,

представників позивача Книжника О.В., Мельника В.О.,

представника відповідача ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка справу за позовом приватного підприємства "Адіс" м. Вінниця до ОСОБА_5, ОСОБА_6, державної реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача приватний нотаріус ОСОБА_4) про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

10 травня 2011 р. до Господарського суду Вінницької області позивачем було подано позов до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення з неї заборгованості згідно договору купівлі-продажу. Не бажаючи виконувати рішення суду, з метою приховати своє майно, на яке може бути накладене стягнення, ОСОБА_5 17 червня 2011 р. уклала договір дарування зі своїм батьком на автозаправну станцію, що знаходиться в АДРЕСА_1. Оскільки відповідач ОСОБА_5 уклала вищезазначений договір дарування виключно з метою приховати належне їй майно і без наміру створення правових наслідків, то позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просив визнати даний договір дарування недійсним з підстав фіктивності, скасувати державну реєстрацію права власності, зареєстрованого за ОСОБА_6 та стягнути з відповідачів судові витрати.

В судовому засіданні представники позивача Книжник О.В. та Мельник В.О. позовні вимоги підтримали повністю, просили їх задовольнити.

Представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 позов не визнав повністю. Пояснив, що у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Зазначив, що провадження по справі за позовом позивача до ФОП ОСОБА_5 в Господарському суді Вінницької області було відкрито лише 08 серпня 2011 р., тобто після того як було укладено спірний договір дарування, а тому станом на 17 червня 2011 р. відповідачі не знали і не могли знати про подання позову та про ймовірне майбутнє рішення суду про стягнення коштів. Під час розгляду справи в господарському суді позивачем не було подано заяви про забезпечення позову, що свідчить про те, що позивач на власний ризик не використовував свої господарсько-процесуальні права. Стороною оспорюваного правочину є також ОСОБА_6, щодо умислу у вчиненні фіктивного правочину якого позивач взагалі жодних доводів не наводить. Подією, яка спонукала ОСОБА_5 до укладення спірного договору був тогочасний стан її здоров'я - 05 липня 2011 р. перенесла операцію, в результаті якої їй надано статус інваліда загального захворювання 3-ї групи довічно. З травня 2012 р. ОСОБА_5 повністю припинила провадження підприємницької діяльності, набувач за договором зареєстрував своє право власності на нього, а автозаправна станція передана в користування за договором оренди ФОП ОСОБА_7. Вказане підтверджує факт, що ОСОБА_6 не тільки юридично, а й фактично реалізовує право власності на набуте ним майно. Тому з викладених фактів вбачається, що внутрішня воля сторін оспорюваного правочину відповідала зовнішньому їх прояву. Укладаючи правочин, сторони бажали настання його наслідків і такі наслідки настали. Просив відмовити в позові.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився. Подав письмову заяву, в якій зазначив, що спірний договір дарування дійсно був укладений 17 червня 2011 р. між ним та його дочкою ОСОБА_5 При укладенні цього договору вони діяли у відповідності до вимог чинного законодавства, усвідомлювали значення своїх дій та мали на меті здійснити перехід права власності на об'єкт нерухомості, який був предметом цього договору. Оскільки стан здоров'я дочки був поганий, а відносини з чоловіком ОСОБА_7 погіршились, було вирішено відчужити автозаправну станцію на ім'я ОСОБА_6. Крім цього, рішення подарувати автозаправну станцію йому було прийнято ще і в зв'язку з тим, що саме він надав більшу частину коштів на її придбання. Просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, не заперечував щодо розгляду справи у його відсутність.

Представник державної реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції в судове засідання не з'явився. Від нього надійшла письмова заява, в якій він просив розглянути дану справу без участі представника державної реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції.

Третя особа нотаріус ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що 17 червня 2011 р. ним було посвідчено договір дарування, який був укладений між відповідачами, згідно якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_6 автозаправну станцію, яка знаходиться в АДРЕСА_1. При укладенні даного договору ОСОБА_4 було перевірено, чи відповідає зміст правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, дієздатність сторін, вільність волевиявлення учасників, відповідність волевиявлення їхній внутрішній волі. Таким чином ОСОБА_4 на момент його вчинення був впевнений, що правочин було укладено у відповідності до чинного законодавства та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до такого.

Як видно з копії позовної заяви, позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості згідно договору купівлі-продажу (а.с.5-6), а також 10 травня 2011 р. позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій просили накласти арешт на все належне ОСОБА_5 майно (а.с.8).

Згідно копії ухвали Господарського суду Вінницької області зазначений позов був залишений без розгляду. Зокрема, даною ухвалою встановлено, що відповідач - ФОП ОСОБА_5 була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, від неї надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (а.с.9). З вищенаведеного випливає, що станом на 17 червня 2011 р. відповідач ОСОБА_5 не могла не знати про подання позивачем позову до господарського суду та про ймовірне майбутнє рішення суду про стягнення коштів.

Відповідно до копії рішення Господарського суду Вінницької області від 28 березня 2012 р. позовні вимоги ПП "АДІС" до ФОП ОСОБА_5 про стягнення заборгованості згідно договору купівлі-продажу було задоволено частково, вирішено, зокрема, стягнути з відповідача 335418,01 грн. основного боргу (а.с.14-16).

27 серпня 2012 р. Господарським судом Вінницької області було видано наказ про виконання рішення господарського суду від 28 березня 2012 р. (а.с.17).

19 вересня 2012 р. головним державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції було накладено арешт на майно СПД ОСОБА_5 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику (а.с.21).

Згідно копії договору дарування від 17 червня 2011 р. ОСОБА_5 передала безоплатно у власність (подарувала) ОСОБА_6 автозаправну станцію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п.4.1. договору дарувальник та обдарований, однаково розуміючи значення і умови цього правочину та його правові наслідки, підтвердили дійсність своїх намірів при його укладанні, а також те, що він не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, які обумовлені цим договором. Крім цього, як видно з п.4.2 договору, ОСОБА_7, який на той час перебував у шлюбі з ОСОБА_5, дав свою згоду на укладення цього договору (а.с.22-24). Таким чином видно, що ОСОБА_7 погодився на те, що в разі поділу спільного майна подружжя автозаправна станція, яка згідно договору коштує 246734 грн., не буде входити до спільної сумісної власності подружжя. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с.24).

Згідно копії виписки із медичної карти, ОСОБА_5 знаходилась на стаціонарному лікуванні в Вінницькому обласному клінічному онкодиспансері з 04 липня 2011 р. по 09 серпня 2011 р. (а.с.66, 67), з 08 серпня 2011 р. ОСОБА_5 надано статус інваліда третьої групи загального захворювання (а.с.68).

Згідно копії витягу про державну реєстрацію, ОСОБА_6 17 червня 2011 р. зареєстрував своє право власності на АЗС (а.с.77).

Як видно з копії звіту про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій, станом на листопад 2012 р. за ОСОБА_5 рахується касовий апарат MINI-500.01 АЗС (а.с.69-75, 170-177). Хоча даний апарат повинен рахуватися за ОСОБА_6, який з 17 червня 2011 р. став власником АЗС.

01 травня 2012 р. ОСОБА_6 передав належну йому АЗС в оренду ОСОБА_7. Згідно розділу 5 договору оренди орендна плата встановлена у розмірі 100 грн. щомісячно (а.с.76), що є значно заниженою, враховуючи ринкову вартість самої АЗС (а.с. 165, 166). Даний факт не оспорювався представником відповідача, тому суд приймає його до уваги.

21 серпня 2012 р. шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано (а.с.181). ОСОБА_7 було подано позов до Вінницького міського суду про виключення майна з акту опису та арешту, в ході розгляду якого ОСОБА_5 визнала, що все майно, на яке було накладено арешт згідно постанови від 19 вересня 2012 р. головного державного виконавця Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції, насправді належить виключно ОСОБА_7 (а.с.183-185).

Як видно з копій квитанцій та копії витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, після укладення договору дарування, тобто після 17 червня 2011 р., ОСОБА_5 продовжувала провадити підприємницьку діяльність на АЗС (а.с.163-164, 167). Крім цього, ОСОБА_5 в 2011, 2012, 2013 рр. було сплачено земельний податок за земельну ділянку, на якій розташована АЗС (а.с.168).

Згідно ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як видно з вищевикладеного, спірний договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Це підтверджується наданими позивачем доказами, що ОСОБА_5 продовжувала бути фактичним власником АЗС.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки ОСОБА_5 фактично не передала АЗС ОСОБА_6, а лише формально уклала договір дарування з ним з метою приховати належне їй майно від кредиторів.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Судові витрати позивача підтверджені відповідними квитанціями (а.с. 1, 27, 32).

Керуючись ст.ст. 208, 209, 213-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 202, 203, 215, 234 ЦК України, п.п. 5, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст. 88 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір дарування від 17 червня 2011 р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, згідно з яким ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 прийняв у дар автозаправну станцію, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1..

Зобов'язати державну реєстраційну службу Жмеринського міськрайонного управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на автозаправну станцію, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1., - реєстраційний номер 33810032, номер запису 211 в книзі 1, серія СЕА № 015126, посвідчену Жмеринським районним структурним підрозділом комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 17 червня 2011 р..

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь приватного підприємства "Адіс" м. Вінниця судові витрати по справі в сумі 8681 (вісім тисяч шістсот вісімдесят одну) грн. 90 коп..

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду Вінницької області на протязі десяти днів з моменту його проголошення через Жмеринський міськрайонний суд.

Головуючий К.Шепель