Рішення № 30949298, 17.04.2013, Центральний районний суд м. Сімферополя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 124/1060/13-ц

17.04.2013 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого судді - Федоренко Е.Р.,

при секретарях - Чинові К.Г., Червяковій Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

08.02.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21 січня 2008 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, згідно якому відповідач отримала грошові кошти у розмірі 165000 доларів США, які зобов'язалася повернути позивачу в строк до 21.01.2013 року. Даний факт підтверджується розпискою від 21.01.2008 року. В обумовлений строк відповідач йому гроші не повернула. 03 січня 2013 року позивач звернувся до відповідача з листом про погашення існуючої перед ним заборгованості. На даний лист відповідач відреагувала негативно та повідомила позивачу, що ніяких грошових коштів у нього не позичала і тому не повинна їх повертати. Позивач вимушений був звернутися до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права, просив стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу у розмірі 1318845 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 685799,40 грн., 3% річних від суми боргу у розмірі 195983,98 грн., пені у розмірі 99453,89 грн., а всього - 2300082,27 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову з тих підстав, що позивачем не було надано суду належних доказів існування укладеного договору позики - оригіналу розписки, відповідно до якої відповідач отримувала від позивача будь-яку суму коштів. Недійсність зазначеного договору позики відповідач мала доводити шляхом призначення експертизи, а також звертаючись до Генеральної прокуратури України стосовно протиправних дій позивача. Оскільки відповідачем не було надано суду доказів у якості підтвердження позовних вимог, у їх задоволенні просив відмовити у повному обсязі.

Вислухав представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики, та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 та статті 549 ЦК виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК).

Судом встановлено, що 21 січня 2008 року між сторонами справи був укладений договір позики, згідно якому відповідач отримала грошові кошти у розмірі 165000 доларів США, які зобов'язалася повернути позивачу в строк до 21.01.2013 року.

У якості підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів позивачем надано суду копію розписки від 21 січня 2008 року, в якій зазначений строк повернення коштів (а.с.9).

Відповідач заперечував проти самого факту укладення договору позики між ними, а також проти передачі їй будь-якої суми грошових коштів позивачем.

У відповідності з положеннями частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст.57-60 ЦПК України.

Статтями 57-58 ЦПК України визначено належні та допустимі докази. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів у якості підтвердження наявності зобов'язань між ним та відповідачем, а саме оригіналу розписки від 21 січня 2008 року.

Наявність укладеного договору купівлі-продажу житлового будинку від 14 березня 2008 року, відповідно до якого відповідач придбала у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок за ціною, що встановлена сторонами цього договору у розмірі 120000 грн., не свідчить про те, що кошти, сплачені відповідачем за вказаний житловий будинок, були отримані від позивача за договором позики від 21 січня 2008 року, навіть при тому, що у вказаному договорі зазначено, що кошти відповідач позичає для покупки житлового будинку (а.с.5).

Представнику позивача роз'яснювалися вимоги ЦПК України щодо необхідності підтвердження належності та допустимості доказів, та надавався час для можливості надання суду оригіналу розписки від 21 січня 2008 року, проте такі докази суду надані не були.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Заходи забезпечення позову, що були вжиті на підставі ухвали суду від 25 лютого 2013 року, у вигляді накладення арешту на нерухоме майно - житловий будинок з надвірними побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, підлягають скасуванню на підставі п.6 ст.154 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у позові.

Керуючись статтями 3, 10, 57-60, 212-215, Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 25 лютого 2013 року про накладення арешту на нерухоме майно: житловий будинок з надвірними побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 - скасувати.

Після набрання рішенням законної сили його копію направити до Реєстраційної служби ГУЮ МУЮ в АР Крим для виконання в частині скасування заходів забезпечення позову.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Е. Р. Федоренко