Рішення № 30946916, 27.03.2013, Залізничний районний суд м. Сімферополя

Справа № 122/12186/13- ц

Провадження по справі 2/122/517/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2013 р. Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді - Гоцкалюка В.Д.,

при секретарі - Рассомакіні А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів та звернення стягнення на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 101239 грн. 30 коп., про звернення стягнення на 56/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_2, набутих на підставі договору дарування частки житла № 2596 від 22 травня 2007 року, у межах суми стягнення у розмірі 101239 грн. 30 коп.

Свої вимоги мотивує тим, що згідно Свідоцтва про право власності від 28 травня 2003 року, виданого Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради, йому, його матері ОСОБА_3 та бабусі ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності у рівних частках по 1/3 кожному належала квартира АДРЕСА_1. З 04 жовтня 2005 року по 16 травня 2007 року він перебував спочатку під слідством, а потім у місцях позбавлення волі. 22 лютого 2006 року, перебуваючи в Сімферопольському слідчому ізоляторі № 15, він підписав довіреність своїй матері ОСОБА_3 з питань продажу належної йому 1/3 частки квартири. Мати повинна була отримані від продажу його частки квартири грошові кошти, витратити на придбання іншого окремого житла для нього та його родини. 17 березня 2006 року між ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1, ОСОБА_5, з одного боку, та ОСОБА_6, з іншого боку, було укладено договір купівлі - продажу квартири, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1, була продана за 196350 грн., що відповідно до курсу НБУ 100 доларів США = 515 грн., становило 38000 доларів США. Належна йому 1/3 частка грошових коштів за продаж квартири відповідно становила 12666 доларів США. З виручених від продажу квартиру грошових коштів ОСОБА_3 отримала свою частку у розмірі 12666 доларів США та розпорядилася ними на свій розсуд, а грошові кошти у розмірі 25334 доларів США, що складали його частку та частку бабусі ОСОБА_5 передала без його згоди своєму брату - дядьку ОСОБА_2 На отримані грошові кошти ОСОБА_2 придбав 29 грудня 2006 року у ОСОБА_7 56/100 часток житлового будинку з відповідною часткою надвірних побудов, що знаходяться в АДРЕСА_2, на ім'я ОСОБА_5 У подальшому ОСОБА_5 відповідно до договору дарування частки житла № 2596 від 22 травня 2007 року подарувала ОСОБА_2 належні їй 56/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_2. Він звернувся до Залізничного районного суду міста Сімферополя з позовом у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу 56/100 часток, визнання права власності на частку домоволодіння. У межах вказаної цивільної справи ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом виселення. Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 07 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 24 березня 2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1, у задоволенні первісного та зустрічного позову було відмовлено. Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 26 травня 2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 скасовано рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 07 лютого 2011 року у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалено у цій частині нове рішення такого змісту: задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2; усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні 56/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 без надання іншого житлового приміщення; розподілені судові витрати. У зв'язку з неприязними стосунками, що склалися між ним та його родиною, ОСОБА_2 внаслідок протиправних дій щодо розпорядження належними йому грошовими коштами, вимогами виселитися з житла, яке було придбане саме за ці кошти, та судовими тяганинами з цього приводу, 17 червня 2009 року у дворі будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_2 вчинив хуліганські дії стосовно мене та моєї родини з спричиненням тілесних ушкоджень та з погрозою використання газового пістолету, які були кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України. Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя від 25 червня 2012 року ОСОБА_2 за здійснення злочину, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, засуджено до 3 років 6 місяців позбавлення волі, термін покарання відчислюється з 30 березня 2011 року. Вказаним вироком було встановлено на підставі показів свідка ОСОБА_3, що дві частки грошових коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_1, вона передала ОСОБА_2, які той витратив на придбання будинку АДРЕСА_2, на ім'я їх матері ОСОБА_5, яка пізніше цей будинок подарувала ОСОБА_2 Просить заявлені позовні вимоги в порядку ст. 1212 ЦК України задовольнити у повному обсязі.

ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні з мотивів викладених в позовній заяві.

ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та свої заперечення на позов, згідно яких вважає заявлені позовні вимоги без підставними.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з мотивів викладених в позовній заяві, наполягала на їх задоволенні.

Заслухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Судовим розглядом встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності від 28 травня 2003 року, виданого Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради, ОСОБА_1 належала 1/3 частка квартири АДРЕСА_1.

22 лютого 2006 року ОСОБА_1 надав довіреність матері ОСОБА_3 бути його представником перед третіми особами з питань продажу, за ціну та на умовах на її розсуд, належної ОСОБА_11/3 частки квартири АДРЕСА_1.

17 березня 2006 року між ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1, ОСОБА_5, з одного боку, та ОСОБА_6, з іншого боку, було укладено договір купівлі - продажу квартири, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1, була продана за 196350 грн.

29 грудня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_7 56/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2.

22 травня 2007 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 належні їй 56/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_2.

Вказані договори посвідчені нотаріально, зареєстровані у державному реєстрі права власності на нерухоме майно.

Вказані обставини не спростовуються сторонами.

В своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що після продажу квартири його мати ОСОБА_3 забрала свою частку грошей, а решту віддала своєму брату ОСОБА_2

Згідно ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 244 ЦК України представництво, засноване на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої діє виключне право повіреного (ст. 1000 ЦК України).

Згідно зі ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які необхідно вчинити повіреному. Дії, які необхідно вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Згідно зі ст. 1004 ч.1 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто (ч.1 ст. 1005 ЦК України).

У відповідності зі ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний після виконання доручення або при припиненні договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення.

Зобов'язання, згідно зі статтею 526 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

За правилами ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Проте, згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 надав довіреність, щодо вчинення дій по продажу його частки кварти, своїй матері ОСОБА_3 Після продажу квартири гроші були розділені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, за які остання придбала частину будинку. Але з позовними вимогами до ОСОБА_3 чи ОСОБА_5 про стягнення коштів ОСОБА_1 не звертався.

ОСОБА_2 56/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2, подаровані його матір'ю ОСОБА_5

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, стаття 319 цього Кодексу визначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У зв'язку із чим суд вважає, що пред'явлені до ОСОБА_2 позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 101239 грн. 30 коп. та звернення стягнення на 56/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_2, набутих на підставі договору дарування частки житла № 2596 від 22 травня 2007 року, у межах суми стягнення у розмірі 101239 грн. 30 коп., в розумінні ст. 1212 ЦК України, є безпідставними.

При цьому, суд не може узяти до уваги посилання позивача на наявність вироку Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 25 червня 2012 року, оскільки даний вирок скасовано Апеляційним судом АР Крим та він не набрав законної сили, а отже не є доказом у справі.

Також не можуть бути узяті до уваги копії розписок про наявність боргових зобов'язань, адже доказом у справі є оригінал боргової розписки. Достовірність наданих копій розписок спростовується відповідачем у справі в наданих запереченнях на позов.

Надані копії рішень суддів жодними чином не вказують на наявність боргових зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1, що випливають з договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, та застосовується у разі обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Згідно ст.60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд вважає, що пред'явлені позовні вимоги не знайшли свого правового обґрунтування в судовому засіданні у зв'язку із чим є безпідставними, а отже в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, ст.ст. 22, 237, 241, 244, 316, 319, 321, 526, 610, 611, 1000, 1003, 1004, 1005, 1006, 1212 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 208, 209, 212 - 215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів та звернення стягнення на нерухоме майно - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Залізничний районний суду м. Сімферополя АР Крим шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: