Рішення № 30944834, 25.04.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 1231/5547/2012

Провадження № 22ц/782/1309/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Оробцової Р.І.,

за участю секретаря Скоробогатовій Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стахановського міського суду Луганської області від 01 березня 2013року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом,в обґрунтування позову зазначивши, що у березні 2012року між ним та відповідачем ОСОБА_1 відбулася домовленість щодо надання у борг 352000грн., які останньому були потрібні для оплати заборгованості за кредитним договором. У виконання домовленості, 21.03.2012року він та відповідач приїхали до відділення банку, де він передав відповідачу 351956,73грн, які були сплачені банку у рахунок заборгованості за кредит, факт внесення ним зазначеної суми підтверджується квитанцією, виданої банком. Зазначену суму відповідач зобов'язався повернути до 01.08.2012року. Але до теперішнього часу борг йому не повернуто, неодноразові його вимоги щодо повернення боргу відповідачем не виконуються. Просив стягнути з відповідача на його користь борг у сумі 351956,73грн, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням Стахановського міського суду Луганської області позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволені повністю. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідачем ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, невірну оцінку наданих позивачем доказів, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_2 у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню .

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд

не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між сторонами склалися договірні правовідносини щодо укладання договору позики в межах якого позивач, 21.03.2012року надав відповідачу позику в сумі 351956,73грн. для погашення заборгованості по договору кредиту, укладеного відповідачем та філією Відділення ПАТ «Промінвестбанк» м .Луганська. Позивачем повністю виконані зобов'язання по договору позики, шляхом передачі відповідачу грошових коштів, в липні-серпні 2012року вимоги позивача на адресу відповідача щодо повернення боргу, останнім не виконуються, що є підставою для висновку про наявність невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення грошових коштів.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи та сторонами не заперечуються.

На підставі зазначеного, враховуючи положення ст.1049 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Проаналізував наявні данні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому, як вважає колегія суддів, додаткового аналізу щодо застосування судом першої інстанції актів цивільного законодавства не потребує.

Між тим, колегія суддів не погоджується із викладенням судом першої інстанції висновку у резолютивній частині рішення щодо судових витрат.

За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 21.03.2012року, у присутності дружин сторін, договір позики між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сторонами був нотаріально посвідчений. Дійсно, грошові кошти йому були потрібні для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складала зазначену позивачем суму та була внесена банку 21.03.2012року за квитанцією №105, але договір позики між ними було укладено на суму 427000грн. зі строком повернення, який тричі сторонами змінювався, шляхом внесення змін до договору позики, які нотаріально посвідчувалися. Зазначений договір позики є єдиним і саме за цим договором, а не за іншим, були внесені грошові кошти до банківської установи.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Предметом доказування у зазначеному спорі є укладання договору позики; закінчення строку позики, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги- неповернення позики протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором; не повернення позичальником суми позики.

Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, між сторонами була досягнута домовленність щодо надання відповідачу позики - грошових коштів, які були необхідні відповідачу для погашення заборгованості за кредитним договором.

Також, судом першої інстанції було встановлено факт надання позивачем відповідачу необхідної суми для погашення заборгованості за кредитним договором, які були сплачені у відділенні банку, про що була надана квитанція № 105 від 21.03.2012року, що сторонами не заперечувалось

Як вбачається з відповідної квитанції платником ОСОБА_1 через ОСОБА_2 було внесено на рахунок отримувача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 351956,73грн. за призначенням платежу - остаточне погашення кредиту по кредитній угоді №108 від 01.08.2008року, а.с.10.

Відповідачем не заперечується те, що грошові кошти у сумі 351956,73грн., ним позивачу не повернуті.

Щодо строку повернення позики, то колегія суддів оцінює критично доводи апеллянта про те, що строк повернення зазначеної суми було передбачено договором позики на суму 427000грн, який був нотаріально посвідчений.

Зазначений довод був предметом розгляду судом першої інстанції, досліджений в сукупності з іншими доказами та судом першої інстанції надано йому відповідну оцінку, з якою колегія суддів погоджується.

Так, колегія суддів вважає, що відповідачем та апелянтом ОСОБА_1 не доведено, що позика грошових коштів у сумі 351956,73грн. є складовою частиною суми 427000грн., позика якої була нотаріально посвідчена нотаріусом.

Як вбачається з договору позики від 21.03.2012року, текс останнього не містить посилання щодо призначення позики та її використання, у т.ч. і для погашення заборгованості за кредитом.

Між тим, укладаючи зазначений договір сторони були вільні у визначенні умов договору, зміст договору не є типовим та узгоджений сторонами. Відповідно до п.11 після прочитання договору сторони підтвердили, що зміст цього договору повністю відповідає їх дійсним намірам, що вони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки для кожної із сторін, а.с.47.

Також колегія суддів, як і суд першої інстанції, звертає увагу на невідповідність розміру сум позик.

Щодо присутності дружин сторін при укладанні договору позики, за доводами апеллянта, то колегія суддів не оцінює зазначений факт як беззаперечний доказ одноразового надання позики тільки у сумі 427000грн.

Враховуючи те, що договір позики на суму 427000грн. посвідчувався нотаріусом та наявність згоди дружин, у цьому випадку є обов'язковою, то при укладані договору позики на суму 351956,73грн., які безпосередньо були сплачені у відділенні банку у рахунок остаточного розрахунку ОСОБА_1 за кредитною угодою, то, у данному випадку сторони мали право вирішити на власний розсуд необхідність присутності або відсутності при цій оплаті дружин або обмежитися тільки власною присутністю та присутністю робітників банку, які безпосередньо приймали зазначений платіж.

Щодо доводів апеллянта про те, що наявність нотаріально посвідченого договору на суму 427000грн. є підтвердженням укладання між сторонами єдиного договору, то колегія суддів, з підстав, зазначених вище, вважає, що зазначене апелянтом не може бути достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

Посилаючись у апеляційній скарзі на те, що позивач не наддав суду незаперечливі документальні докази в обгрунтування позовних вимог, апелянт, у свою чергу, як вважає колегія суддів, не надав жодних доказів, в обгрунтування своїх заперечень протии позову, у той час, як позивачем надана квитанція №105 від 21.03.2012року, та й відповідачем не заперечується сам факт наявності домовленості між сторонами щодо обставин отримання зазначеної квитанції позивачем.

Також доводи позовної заяви не суперечать поясненням свідків, підстав вважати їх неправдивими, за доводами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Будь-які сторонні особи і не мали б можливості бути присутніми при перерахунку грошей, узгоджені сторонами умов їх передачі, подальшого їх використання.

Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтується на припущеннях і не спростовують висновків суду першої інстанції по суті наявного між сторонами спору.

Щодо резолютивної частини рішення в зазначені розподілу судових витрат.

Як вбачається із зазначеної частини, судом першої інстанції стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 608грн, на користь держави судовий збір 2833грн., а всього стягнуто 355397,73грн.

Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009року «Про судове рішення у цивільній справі» ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст..215 ЦПК.

Колегія суддів, з метою запобігання виникненню неясності при виконанні рішеннясуду першої інстанції, вважає невірним зазначення судом першої інстанції загальної суми стягнення з ОСОБА_1, в яку входять суми стягнуті як на користь позивача ОСОБА_2 та і на користь держави, а тому, відповідно до ст..309 ЦПК України, у зазначеній частині резолютивна частина рішення підлягає зміні.

Рішення суду, переглянуте судовою колегією в межах доводів апеляційної скарги, справа вирішена по суті у відповідності до вимог закону, порушень норм матеріального права при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, встановлене колегією суддів порушення норм процесуального права, передбачених п.4 ч.1 ст.214 ЦПК України щодо судових витрат, не призвело до неправильного вирішення справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст..209, 303,304,п.3 ч.1 ст.307, ст..ст. 309, 313,314,316,317,319 ЦПК України, судова колегія,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, задовольнити частково.

Рішення Стахановського міського суду Луганської області від від 01 березня 2013року змінити та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

Позовні вимоги ОСОБА_2, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в сумі 351956,73грн., а також судові витрати в сумі 608грн., а всього 352564,73грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 2833грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий

Судді: