Рішення № 30943589, 10.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2013 р.Справа № 922/343/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Кододова М.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства " Атоменергокомплект", м. Київ до 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське", с. Гроза; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондовий центр "Співдружність", м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

позивача - Добреля І.В., дов. № 105 від 21.06.2012 р.

першого відповідача - Капинос Н.В., дов. № 10/1 від 10.01.2012 року

другого відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське", в якому просить суд визнати недійсними договір № Б39 від 06.03.09 р. купівлі-продажу цінних паперів, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Грознянське" та відкритим акціонерним товариством "Атоменергокомплект". Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на укладення спірного договору з порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки особа яка підписала договір не є Головою правління ВАТ "Атоменергокомплект" та не є особою, яка уповноважена діяти від імені ВАТ "Атоменергокомплект", тобто не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення такого правочину. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.08.2012 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 5023/343/13-г, розгляд якої призначено на 12.02.2013 р. о 10:30 год.

У судовому засіданні 12 лютого 2013 року було оголошено перерву до 11:00 27.02.2013 року. Після перерви судове засідання поновлено та продовжено у тому ж складі суду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.02.2013 р. розгляду справи № 5023/343/13-г було відкладено на 12:00 год. 19.03.2013 р. Цією ж ухвалою було залучено до участі у справі у якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ЗАТ "Інвестиційна компанія "Глобальні інвестиції".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.03.2013 р. розгляду справи № 5023/343/13-г було відкладено на 10:00 год. 10.04.2013 р. Цією ж ухвалою було залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ "Фондовий центр "Співдружність" (ідент. код 23467723) із одночасним виключенням даної юридичної особи із складу 3-х осіб по даній справі.

У попередньому судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання (від 27.02.2013 р. за вх. 7729) про призначення по справі комплексної експертизи з залученням спеціалістів ХНІСЕ ім. Професора Н.С.Бокаріуса, з метою проведення цієї експертизи витребувати у відповідача оригінал договору купівлі-продажу цінних паперів № Б39 від 06.03.2009 р. та акт приймання-передачі до нього та зупинити провадження у справі № 922/343/13-г у зв'язку з призначенням судової експертизи.

Представник позивача підтримував клопотання про призначення комплексної експертизи.

Представник першого відповідача у судовому засіданні проти клопотання позивача щодо призначення комплексної експертизи заперечував.

Дослідивши матеріали справи та клопотання позивача про призначення комплексної експертизи суд приходить до висновку необхідність відмови у його задоволенні, оскільки суд не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування; в частині клопотання позивача про витребування доказів у відповідача, суд зазначає, що у відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про їх витребування господарським судом. Причинами неможливості самостійного отримання доказу особою, яка бере участь у справі, може бути відмова особи, у якої знаходиться доказ, надати цей доказ, законодавчо встановлена заборона передання певної інформації тощо. Отже, особа, яка звертається з клопотанням про витребування доказу, повинна надати підтвердження того, що їй відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу. Однак позивачем не надано відповідних доказів, що є підставою для відмови щодо задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Представник першого відповідача проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях на позов та підтримує клопотання про застосування строків позовної давності.

Представник другого відповідача у судове засідання не з*явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, у наданому клопотанні зазначено, що на предмет спору власних вимог не заявляють та викладено прохання провести розгляд справи без участі представника ТОВ "Фондовий центр "Співдружність".

Дане клопотання прийнято судом та долучено до матеріалів справи.

Присутні в судовому засіданні представники позивача та першого відповідача вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника другого відповідача, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

06 березня 2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір за № Б39 купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався передати у власність позивача, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах договору простий вексель № 32260317645 номінальною вартістю 613121,06 грн.

Позивач вважає, що договір № Б39 від 06.03.2009 р. купівлі-продажу цінних паперів є недійсним, обґрунтовуючи тим, що на момент підписання договору Головою Правління ВАТ "Атоменергокомплект" був Стефанов І.В., який не підписував вищезазначеного договору.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Позивача слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 ГК України.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

У відповідності до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у відповідності до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 218 ЦК України, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, а заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином з приводу аналізу вищевикладених норм діючого цивільного і господарського законодавства та предмету спору суд зазначає.

Позивачем не доведено недійсності договору № Б39 від 06.03.2009 р. купівлі-продажу цінних паперів, вимогам чинного законодавства з порушенням норм ЦК України.

При дослідженні даного договору, копії якого знаходяться в матеріалах справи та оригінал, який був наданий для дослідження у судових засіданнях, судом встановлено, що він відповідає чинному законодавству, що також підтверджується печаткою позивача як на оспорюваному договорі та на акті прийому-передачі до договору купівлі-продажу № Б39 від 06.03.2009 р.

Твердження позивача про те, що вищевказаний правочин був вчинений невідомою особою, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки вищезазначений договір підписаний особою, що має повноваження на укладення такого договору, від імені Позивача (покупця) вище зазначений договір був підписаний Головою правління Стефановим І.В., який діяв на підставі статуту ВАТ "Атомоенергокомплект", відповідно протоколу Загальних зборів учасників ВАТ "Атомоенергокомплект" від 12 вересня 2002 року Стефанова І.В. обрано Головою правління ВАТ "Атомоенергокомплект". Відповідно до статуту ВАТ "Атомоенергокомплект" в редакції, яка діяла на момент укладення договору, Стефанов І.В. мав повноваження діяти від імені ВАТ "Атомоенергокомплект" без довіреності, укладати угоди, контракти та інші юридичні акти, як Голова Правління ВАТ "Атомоенергокомплект".

Договір - погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладанні договору №Б39 від 06.03.2009 р. покупець (позивач) та продавець (відповідач) мали можливість переконатися у дієздатності кожної сторони по договору. При укладенні вказаного договору сторонами досягнуті всі істотні умови договору. Вказаний договір підписаний, скріплений печатками кожної із трьох сторін, в тому числі і позивачем ВАТ "Атомоенергокомплект".

Таким чином, оскільки дії позивача свідчать про укладення ним спірного договору, а саме: наявність підпису Стефанова І.В. Голови Правління та печатки ВАТ "Атомоенергокомплект" та акту приймання - передачі простого векселя в якому також містяться підписи сторін, є свідченням схвалення останнім укладеного з відповідачем правочину.

Розглянувши заяву першого відповідача, заявлену у відзиві на позовну заяву, про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, суд вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно з частинами 2 - 4 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, яка застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови у позові.

Предметом договору купівлі-продажу є простий вексель ВАТ "Атомоенергокомплект" 15.03.2004 р. зі строком погашення до 15.03.2006 р., трьохрічний строк позовної давності для пред'явлення вимог по якому спливає 15.03.2009 р.

Враховуючи те, що судом встановлено, що сторони при укладенні договору досягли згоди про всі істотні умови договору, договір підписаний повноважними представниками продавця та покупця та ЗАТ "Інвестиційна компанія "Глобальні інвестиції" та скріплений печатками сторін 06 березня 2009 року, тобто строк позовної давності на подання позовної заяви до суду сплинув 06 березня 2012 року.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем пропущено строк позовної давності на пред'явлення даного позову до суду, відповідно до цього позовні вимоги є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про призначення у справі комплексної експертизи.

Такої ж позиції притримується і Вищий господарський суд України при розгляді справ про визнання договорів недійсними у постановах від 01.11.11 р. по справі №21/235-09, від 12.06.12 р. по справі 41/389, від 03.08.11 р. по справі №12/140, від 24.04.12 р. по справі №12/141.

Відповідно ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, а до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст. 44 та ст. 49 ГПК України, у разі відмови у задоволенні позовних вимоги судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 179, 181, 203, 204, 207, 215, 626, 629, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 180, 193 Господарського кодексу України, статтями 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 15.04.2013 р.

Суддя Шатерніков М.І.