Постанова № 30939779, 23.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2013 р. справа№ 910/911/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Гурєнков О.В.;

відповідача - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

на рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2013 р.

у справі № 910/911/13 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

про стягнення 17551639,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - відповідач) про стягнення 17551639,73 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами внаслідок визнання недійсним договору банківського вкладу (депозиту) № 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.01.2013 р. порушено провадження у справі № 910/911/13.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.03.2013 р. у справі № 910/911/13 позовні вимоги Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 12.03.2013 р. у справі № 910/911/13, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача проценти за період з 16.05.2008 р. по 06.11.2009 р., оскільки в цей період договір банківського вкладу (депозиту) № 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р. діяв та не був визнаний судом недійсним. Також апелянт зазначає, що чинним законодавством не передбачений розмір відсотків, які б могли бути застосовані до спірних правовідносин, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами позивача, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, задоволенню не підлягають.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2013 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/911/13.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просив рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2013 р. у справі № 910/911/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На адресу суду 23.04.2013 р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника останнього у відрядженні.

В засідання суду, призначене на 23.04.2013 р., представник відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи колегією суддів відмовлено, оскільки до клопотання про відкладення не додано належних письмових доказів перебування представника відповідача - Волощука В.В. у відрядженні та доказів неможливості залучення інших представників до участі у даній справі. Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі.

Неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, а також реалізації його права на захист шляхом подання письмових пояснень по суті спору.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

13.05.2008 р. між сторонами по справі було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 6/08/В/91/07-08 (далі - Договір), відповідно до умов якого ПАТ «Енергобанк» прийняв від ДП «НЕК «Укренерго» грошові кошти (вклад) та зобов'язався виплачувати вкладникові суму депозиту та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених Договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору розмір вкладу ДП «НЕК «Укренерго» становив 150000000,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.09.2011 р. у справі № 54/234 задоволено позов ПАТ «Енергобанк» до ДП «НЕК «Укренерго», визнано недійсним договір № 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р. та стягнуто з ДП «НЕК «Укренерго» на користь ПАТ «Енергобанк» 17873833,81 грн. сплачених відсотків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 р. у справі № 54/234 рішення господарського суду м. Києва від 06.09.2011 р скасовано, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Енергобанк» в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. у справі № 54/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 р. у справі № 54/234 скасовано, рішення господарського суду м. Києва 06.09.2011 р. у справі № 54/234 залишено в силі.

Частиною 1 ст. 236 ЦК України встановлено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи, що рішенням господарського суду м. Києва від 06.09.2011 р. у справі № 54/234, залишеним без змін постановою касаційної інстанції від 21.11.2011 р., укладений між сторонами договір банківського вкладу № 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р. визнано недійсним, тобто такий договір в силу ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що користування відповідачем грошовими коштами позивача в розмірі 150000000,00 грн. було безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Частиною другою статті 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи те, що законом чи іншим актом цивільного законодавства не встановлений розмір процентів, які сторона за Договором зобов'язана сплатити на користь іншого учасника правовідносин внаслідок визнання недійсним такого Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відносини сторін мають бути врегульовані правовими нормами Цивільного кодексу України, що регулюють подібні за змістом правовідносини.

Оскільки правовідносини сторін виникли з огляду на визнання недійсним Договору банківського вкладу, проте, враховуючи, що Цивільним кодексом України не визначений розмір процентів, які підлягають сплаті вкладнику банком за весь час користування чужими грошовими коштами у випадку визнання недійсним договору банківського вкладу, колегія суддів вважає, що до відносин сторін у даному випадку мають бути застосовані положення параграфа 3 глави 71 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24.01.2006 р. та постановах Вищого господарського суду України від 23.01.2012 р. у справі № 5020-7/081, від 10.06.2008 р. у справі № 22/249, від 02.08.2008 р. у справі № 3/84, від 02.06.2009 р. у справі № 32/74, від 23.02.2009 р. у справі № 31-2/104-07-4072.

Враховуючи те, що укладений між сторонами договір банківського вкладу № 6/08/В/91/07-08 від 13.08.2008 р. рішенням суду від 06.09.2011 р. у справі № 54/234 визнано недійсним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач у період з 16.05.2008 р. по 06.09.2011 р. безпідставно користувався грошовими коштами позивача в розмірі 150000000,00 грн., які є предметом цього договору, а тому відповідно до приписів ч. 2 ст. 1214 ЦК України за користування вказаними коштами відповідач зобов'язаний сплатити проценти, розмір яких визначається на підставі ст. 1061 ЦК України виходячи із облікової ставки Національного банку України.

Розрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 17551639,73 грн., здійснений за період з 16.05.2008 р. по 06.11.2009 р. від суми коштів, що обліковувалась на вкладному рахунку позивача, виходячи із облікової ставки Національного банку України, яка діяла у заявлений період, перевірений судом, є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 17551639,73 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, судом першої інстанції при зазначенні процентів за користування чужими грошовими коштами в мотивувальній частині рішення допущено описку.

Зокрема, в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції проценти за користування чужими грошовими коштами складають 175516939,73 грн., однак в резолютивній частині рішення суду першої інстанції розмір процентів за користування чужими грошовими коштами складає 17551639,73 грн.

Тобто, в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції наявна описка у зазначенні розміру процентів за користування чужими грошовими коштами (помилково зазначена зайва цифра в розмірі процентів).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, зазначена описка не зачіпає суті цього законного і обґрунтованого рішення. При цьому зміст оскаржуваного судового рішення не змінюється, судом правильно застосовано норми матеріального права при підрахунку зазначених процентів.

Отже, суддя господарського суду м. Києва не позбавлений можливості за своєю ініціативою усунути неточності, які мають технічний характер, після повернення зазначеної справи до суду першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали в рамках ст. 89 ГПК України.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем належними та допустимими доказами доведені обставини справи, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а тому останні колегією суддів визнаються такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2013 р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2013 р. у справі № 910/911/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/911/13 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя Буравльов С.І.

Судді Андрієнко В.В.

Шапран В.В.