Постанова № 30936274, 11.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 року 810/1116/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Ліхтіна Л.Р.,

від відповідача - Угольков О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Алмаз» з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2012 № 0000602301 і від 05.11.2012 № 0000612301.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані Акта перевірки про неправомірне формування позивачем податку на прибуток і податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту позивача у складі ціни за поставлений товар, оскільки, на думку посадових осіб податкового органу, товар контрагентом фактично не поставлявся, позивач не мав на меті придбання товару (піддони) у дійсності, а договір уклав з метою мінімізації податкових зобов'язань. Укладений між позивачем і його контрагентом договір, на думку податкового органу, є нікчемним і таким, що порушує інтереси держави і суспільства, формування витрат і податкового кредиту за даними господарськими операціями здійснено позивачем неправомірно і це призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки є безпідставними і не обґрунтованими, оскільки відносини з ТОВ «УК «Транссервіс» мали реальний характер - товар поставлений контрагентом у повному обсязі і оплачений позивачем. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, господарська операція між позивачем і ТОВ «УК «Транссервіс» оформлена належним чином, шляхом складання необхідних первинних бухгалтерських документів, а реальність операції підтверджується тією обставиною, що у подальшому придбані товари експортовані, що підтверджується даними відповідних митних декларацій та інвойсів.

У додаткових письмових поясненнях позивач також вказав на ту обставину, що у січні 2012 року нереалізовані залишки товару в сумі 788869,52 грн. (в тому числі ПДВ 131478,30 грн.) були повернуті контрагенту - ТОВ «УК «Транссервіс». На повернення виписані податкові накладні за січень 2012 року, які включені до складу податкових зобов'язань в додатку № 5 до декларації по податку на додану вартість за січень 2012 року у складі інших контрагентів. У зв'язку з цим позивачем включено до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «УК «Транссервіс» з урахуванням повернення товару податок на додану вартість в сумі 63892,27 грн. (ПДВ у складі придбаних товарів 195370,57 грн. - ПДВ у складі повернутих товарів 131478,30 грн.). Проте, відповідачем в ході проведення перевірки не були враховані ці обставини, тому дані перевірки відрізняються від фактичних даних показників податкової звітності, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, оборотньо-сальдових відомостей та журналів-ордерів.

Відповідач позову не визнав та подав суду заперечення у письмовій формі. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки позивача встановлено, що співробітниками відділу спеціальних перевірок і особливо важливих перевірок ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області складено Акт «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «УК «Транссервіс», згідно яких податковим органом встановлено, що у ТОВ «УК «Транссервіс» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Також, податковим органом враховано той факт, що згідно з висновком ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області опитано гр. ОСОБА_3, який повідомив, що ніякого відношення до діяльності ТОВ «УК «Транссервіс» не має, фінансово-господарських документів не підписував, рахунки в банку не відкривав.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку про те, що товар за правочином між позивачем і ТОВ «УК «Транссервіс» не був переданий, а тому, спірні податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно і на підставі вимог чинного податкового законодавства.

Крім того, у запереченнях від 08.04.2013 б/н на позовну заяву податковий орган зазначив, що позивачем на момент проведення перевірки не надано відповідачу первинних бухгалтерських документів, які дають право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємств.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у жовтні 2012 року посадовою особою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.01.2012 при взаємовідносинах з ТОВ «УК «Транссервіс», за результатом якої складено Акт від 17.10.2012 № 381/22-02/24223561 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки за наслідками її проведення податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на суму 225677,00 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року - 62782,00 грн. і за IV квартал 2011 року - 162895,00 грн. і пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6, статті 198, пункту 201.1, пункту 201.2 статті 201 Податкового кодексу України - завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 195370,57 грн., у тому числі у вересні 2011 року 53723,20 грн., жовтні 2011 року - 62520,75 грн., листопаді 2011 року - 51118,72 грн. і грудні 2011 року - 28007,90 грн.

Вказаних висновків податковий орган дійшов у зв'язку з наступним.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що основними видами діяльності, якими займається позивач за КВЕД є: лісопильне та стругальне виробництво, просочування деревини, виробництво дерев'яної тари, будівництво будівель, інші монтажні роботи, неспеціалізована оптова торгівля, інши види оптової торгівлі тощо.

В ході перевірки встановлено, що одним з основних постачальників ТОВ «Алмаз» є ТОВ «УК «Транссервіс».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і ТОВ «УК Транссервіс» укладено договір купівлі-продажу від 04.07.2011 № 0407/1, предметом якого була купівля піддонів різних видів на загальну суму 1172223,42 грн., в тому числі ПДВ 195370,57 грн.

Суми здійснених витрат і сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаного у даного підприємства товару включено позивачем до складу витрат і податкового кредиту.

При проведенні перевірки податковим органом було використано: копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 19.02.2012, копію оборотньо-сальдової відомості по рахунку 631, копію журналу-ордеру і відомості по рах. 631, копії податкових декларацій з ПДВ за період липень 2011 - січень 2012 року, копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за період липень 2011 року - січень 2012 року, копії банківських виписок.

Крім того, в ході проведення перевірки податковий орган посилається на дані іншого Акта про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «УК Транссервіс» (код ЄДРПОУ 37474819) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2011 по 29.02.2012 від 04.04.2012 № 60/22-05/37474819.

Згідно з вказаним Актом податковим органом встановлено, що у ТОВ «УК Транссервіс» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Відповідно до наданого висновку ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі опитано гр. ОСОБА_3, який повідомив, що ніякого відношення до діяльності ТОВ «УК Транссервіс» він не має, фінансово-господарських документів не підписував, рахунки в банку не відкривав.

Також, на сторінці 8 Акта перевірки відповідачем зазначено, що згідно з наданим Управлінням СБУ у Київській області поясненням гр. ОСОБА_4, встановлено, що останній в 2011 році здав в оренду приміщення, для ведення господарської діяльності. З моменту укладення договорів оренди службові особи ТОВ «УК Транссервіс» в приміщенні не з'являлися і фактично за цією адресою господарської діяльності не вели, за оренду платили по безготівковому розрахунку, згідно договору оренди. У зв'язку з вказаним податковий орган дійшов висновку, що операції ТОВ «УК Транссервіс» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні пункту 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств - постачальників за період березень 2011 року - лютий 2012 року, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «УК Транссервіс» і підприємствами - постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

У зв'язку з цим, в Акті перевірки від 04.04.2012 № 60/22-05/37474819 наявний висновок про те, що ТОВ «УК Транссервіс» здійснював діяльність спрямовану на виконання операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

На сторінці 10 Акта перевірки, відповідач зазначив, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «УК Транссервіс» за період з 01.07.2011 по 31.01.2012 на адресу ТОВ «Алмаз», що свідчить про те, що правочин здійснено без мети настання реальних наслідків, отже зазначений правочин є нікчемним.

З огляду на вказане, відповідач встановив, що підприємством безпідставно віднесено до валових витрат суму в розмірі 976856,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 195370,57 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0000612301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 225677,00 грн., з них 225677,00 грн. за основним платежем і 0,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0000602301, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 195371,00 грн.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств і зменшив суму від'ємного значення податку на додану вартість виходячи з висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем і ТОВ «УК Транссервіс» та відсутністю реальних наслідків, судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

Під час судового розгляду представник позивача повідомив суду, що відповідно до договору купівлі-продажу № 0407/1 від 04.07.2011, ТОВ «Алмаз» придбавало у ТОВ «УК Транссервіс» піддони з метою подальшого їх експорту.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Алмаз» і ТОВ «УК Транссервіс» позивачем надано суду належним чином засвідчені копії:

- договору купівлі-продажу № 0407/1 від 04.07.2011 (том І, а.с. 25-26);

- податкових накладних (том ІІ, а.с. 27 - 46);

- видаткових накладних (том І, а.с. 47 - 71);

- оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 (замовлення, контрагенти: ТОВ « за ІІ півріччя 2011 року (том ІІ, а.с. 31-32);

- оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 (контрагенти, замовлення: «УК Транссервіс») за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 (том І, а.с. 173);

З метою підтвердження факту оплати придбаних піддонів позивачем надано суду копії банківських виписок (том І, а.с. 174-199).

Тобто, позивачем надано суду як первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей у контрагента так і документи бухгалтерського обліку в яких відображена дана операція.

Крім того, на підтвердження товарності даної операції позивачем також надано суду належним чином засвідчені копії інвойсів на виконання контрактів між ТОВ «Алмаз» і Nexforum - Interhandel e.K. (Німеччина), RIPAL BVBA (Бельгія), Kloek Pallets Kampen B.V. (Нідерланди) та митних декларацій (том І, а.с. 72-131), які підтверджують факт подальшої реалізації даних товарів.

У свою чергу, відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ТОВ «УК Транссервіс» нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Алмаз» і ТОВ «УК Транссервіс».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність укладеного між позивачем і ТОВ «УК Транссервіс» правочину на підставі розгляду матеріалів іншої перевірки, яка здійснена податковим органом, і в якій досліджувались господарські взаємовідносини ТОВ «УК Транссервіс» з іншими підприємствами, за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем і його контрагентом. Проте, оцінюватись при дослідженні господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Зокрема, така правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Посилання відповідача на пояснення керівника ТОВ «УК Транссервіс» - гр. ОСОБА_3 щодо непричетності його до діяльності підприємства як доказ відсутності у ТОВ «УК Траннсервіс» господарських відносин з позивачем судом до уваги не приймається, оскільки, по-перше, в ході судового розгляду даний документ не надано податковим органом суду для огляду та вивчення, тому суд не може встановити в рамках проведення яких процесуальних дій були відібрані ці пояснення. По-друге, відповідачем не надано суду будь-яких відомостей або доказів щодо порушення кримінальної справи відносно фіктивного підприємництва посадових осіб ТОВ «УК Транссервіс» та прийняття відповідного рішення за наслідками її розгляду в суді.

Враховуючи викладене, висновок Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «УК Транссервіс» правочинів, а також про відсутність реального здійснення господарських операцій є безпідставним і необґрунтованим.

Відносно твердження податкового органу про заниження податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ТОВ «УК Транссервіс» в оплату за отриманий товар є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

З приводу зменшення відповідачем розміру від'ємного значення сум податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі видаткові накладні, податкові накладні тощо.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагент позивача неправомірно виписав податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів, а висновки податкового органу викладені в Акті перевірки не підтверджені фактично і є необґрунтованими.

При цьому, суд не приймає до уваги викладені у письмових запереченнях доводи позивача відносно того, що на момент перевірки позивачем не були надані первинні бухгалтерські документи, які дають право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки вказані твердження не відповідають змісту Акта перевірки на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення. Зокрема, як вбачається з Акта перевірки (сторінка 7) саме в результаті перевірки тих документів, які надавались позивачем податковому органу відповідач дійшов наведених висновків. Будь-які посилання на ту обставину, що позивачем на момент проведення перевірки не надано документів первинного бухгалтерського обліку і тому податковий орган донараховує податкові зобов'язання та зменшує суму від'ємного значення суми податку на додану вартість та надання цій обставині нормативно-правової оцінки вказаний Акт не містить.

У свою чергу, представник позивача пояснив суду, що дійсно певні документи первинного бухгалтерського обліку були втрачені позивачем. У зв'язку з цим, до Вишневого МВМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС в Київській області з письмовою заявою звернувся гр. ОСОБА_5, з проханням щодо розшуку його документів: 1) прибуткові накладні, 2) видаткові накладні, 3) податкові накладні, 4) договори постачальника, 5) договори покупки, 6) товарно-транспортні накладні на піддони дерев'яні фірм «Кваліта», «ТД Промторгсоюз», «УК Транссервіс», які він втратив з власної необережності. Вказані документи як знайдені до Вишневого МВМ не надходили.

Постановою від 19.02.2012 відмовлено у порушенні кримінальної справи.

Про дані обставини також зазначає податковий орган в Акті перевірки, а документи відновлені підприємством шляхом звернення до митного органу, якому вони надавались.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в ході проведення перевірки відповідачем не було враховано тієї обставини, що підприємством у січні 2012 року було здійснено повернення товару на загальну суму 788869,62 грн., що підтверджується даними податкових накладних (том ІІ, а.с. 16-27), які надані позивачем суду, і відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за січень 2012 року, який отримано Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області згідно зі штампом 17.02.2012. Операції по поверненню товару на суму 788869,62 грн. також відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 за січень 2012 року (том ІІ, а.с. 30) та в журналі-ордері і відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за 01.07.2011 - 31.01.2012 (том ІІ, а.с. 28-29).

Таким чином, дані податкового органу, викладені в Акті перевірки відрізняються від фактичних даних позивача, з огляду на те, що позивачем було відображено зазначену операцію в бухгалтерському та податковому обліку з урахуванням факту повернення товару на загальну суму 788869,62 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0000612301 і від 05.11.2012 № 000060231 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 05.11.2012 № 0000602301 і від 05.11.2012 № 0000612301.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз» судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя (підпис) Панова Г. В.

З оригіналом згідно

Суддя Панова Г.В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 квітня 2013 р.