Рішення № 30933769, 12.10.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.11 Справа № 5015/4380/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Басика А.М., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку", м.Київ до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів про визнання недійсним правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог

В С Т А Н О В И В:

Акціонерний банк „Банк регіонального розвитку", м.Київ звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів про визнання недійсним правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 03.08.2011р. призначив розгляд справи на 22.08.2011р.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що 05.07.2011р. відповідач звернувся до позивача із заявою від 30.06.2011р., якою повідомив про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: вимог позивача за кредитним договором №038-К08 від 23.07.2008р. на суму 56 446,88 грн. та вимог відповідача за депозитним договором №291-КЛ1 «Класичний»від 24.06.2008р. в сумі 6 806,66 доларів США, набутих відповідачем на підставі договору про відступлення права вимоги від 22.11.2010р., укладеного з ОСОБА_4. Позивач вважає, що вчинений відповідачем односторонній правочин у вигляді поданої ним заяви про зарахування зустрічних вимог суперечить чинному законодавству України, а тому має бути визнаний судом недійсним з огляду на наступне. Як стверджує позивач, вимоги за кредитним договором та депозитним договором не є однорідними, оскільки виражені в різних валютах. Крім того, строк повернення отриманого кредиту, на момент подання відповідачем заяви про зарахування зустрічних вимог, не настав. Відтак вказана неоднорідність вимог та їх незрілість виключає можливість їх припинення в порядку зарахування. Також, на думку позивача, припинення вимог позивача за кредитним договором та вимог відповідача за депозитним договором, навіть за умови дотримання всіх обов'язкових умов, передбачених ст.601 ЦК України, унеможливлюється також тим, що на момент вчинення відповідачем оскаржуваного правочину позивач перебував в стадії ліквідації, запровадженої відносно останнього постановою Правління Національного банку України №713 від 02.12.2009р. „Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку". Інформація про відкриття ліквідаційної процедури позивача в зв'язку з відкликанням банківської ліцензії була опублікована 09.12.2009р. в газеті Голос України № 233 (4733). Відтак, в зв'язку з відкриттям ліквідаційної процедури позивача, задоволення вимог його кредиторів в силу ч.4 ст.110 ЦК України має провадитись виключно в порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність», норми якого є спеціальними по відношенню до норм ЦК України, в т.ч. ст. 601 ЦК України. В зв'язку з наведеним позивач просить суд визнати недійсним вчинений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: вимог Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку" за кредитним договором № 038-К08 від 23.07.2008р. в сумі 56 446,88 грн. з одного боку та вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за договором № 291-КЛ1 «Класичний»від 24.06.2008 р. з іншого боку, в тому числі у вигляді поданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 заяви від 30.06.2011р. про зарахування зустрічних однорідних вимог.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що законодавством України встановлено однорідність валюти України та іноземної валюти, які віднесені до валютних цінностей, і не передбачено норм, які обмежують або забороняють припиняти зобов'язання шляхом зарахування в різних валютах. Зобов'язання в іноземній валюті чи зобов'язання у валюті України є грошовими зобов'язаннями, наявність яких може бути підставою для порушення справи про банкрутство. Таким чином, національна і іноземна валюта законодавством кваліфіковані за однією родовою ознакою - "валютні цінності", і зобов'язання у національній і іноземній валюті є грошовими зобов'язаннями. Також, на думку відповідача, згідно ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Таким чином, відповідно до ст.ст. 598, 599, 601 ЦК України зарахування однорідних зустрічних вимог є самостійною підставою припинення зобов'язань, яка не пов'язана з його виконанням. При цьому закон не обумовлює припинення зобов'язання згодою іншої сторони. Відтак, як стверджує відповідач, з дати заяви відповідача (30 червня 2011р.) вимоги банку щодо сплати кредиту та відсотків на загальну суму 56 446,88грн. за кредитним договором №038-К08 від 23 липня 2008р. були погашені. Також з цієї ж дати є погашеною вимога відповідача до банку щодо повернення йому грошових коштів - частини депозитного вкладу за Договором №291-КЛ1 «Класичний»від 24 червня 2008 року. На думку відповідача, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, що надіслана ним банку 30 червня 2011р., не суперечить повноваженням ліквідатора, визначеним Законом України "Про банки і банківську діяльність" та забезпечує здійснення ліквідаційної процедури.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. За клопотанням сторін ухвалою суду продовжено строк вирішення спору.

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 12.10.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2011р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

За кредитним договором №038-К08 від 23.07.2008р. позивач відкрив відповідачу кредитну лінію з лімітом в розмірі 300 000,00 грн., в межах якої надав останньому кредит в сумі 300 000,00 грн. із сплатою 25 % річних за користування кредитом, строком користування -до 22.07.2009 р.

В подальшому умови кредитного договору сторонами неоднаразово змінювались, зокрема: додатковим договором №2 від 20.10.2008р. було збільшено процентну ставку до 28% річних; додатковим договором №3 від 29.12.2009р. було змінено реквізити та порядок сплати кредиту, процентів, комісії та можливих штрафних санкцій; додатковим договором №4 від 16.02.2010р. було зменшено процентну ставку до 24 % річних; додатковим договором №5 від 16.04.2010р. було зменшено ліміт кредитної лінії до 101 062,78 грн., продовжено строк користування кредитом до 21.07.2011р., встановлено графік погашення заборгованості за кредитною лінією; додатковим договором №6 від 30.11.2010р. були змінені засоби забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором.

За умовами депозитного договору № 291-КЛ1 «Класичний»від 24.06.2008р. позивач залучив на депозитний рахунок від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 29 000,00 доларів США із сплатою процентів по депозиту в розмірі 11,75 % річних, на строк до 29.06.2009 р.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 3 серпня 2009 року по справі №2-2242 2009р. вирішено стягнути з позивача на користь ОСОБА_4 суму депозитного вкладу в розмірі 29 000 доларів США та нарахованих процентів в розмірі 860,57 доларів США, що еквівалентно 227 295,67 грн. відповідно до договору №291-КЛ1 „Класичний" від 24.06.2008р.

Листом вих. №741-60/7 від 08 листопада 2010р. на адресу ОСОБА_4 Львівське відділення Західного регіонального відділення Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" повідомило останнього про залишки коштів на депозитних рахунках станом на 07.12.2009р.

Листом банку вих. №11/1574 від 12 серпня 2010р. на адресу ОСОБА_4 його вимоги, у т.ч. за депозитним договором №291-КЛ1 "Класичний" від 24 червня 2008 року, були визнані в гривневому еквіваленті та включені до 4-ої черги в реєстрі кредиторів.

На підставі договору про відступлення права вимоги від 22 литопада 2010р., укладеного між ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, право вимоги до банку щодо повернення грошових коштів - частини депозитного вкладу в розмірі 6 806,66 доларів США та нарахованих процентів у розмірі 263,34 доларів США, гривневий еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 07 грудня 2009р. становить 56 446,88грн., за договором №291-КЛ1 "Класичний" від 24 червня 2008 року, що укладений між банком і ОСОБА_4, перейшло до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Згідно постанови Правління Національного банку України №713 від 02.12.2009р. „Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку" відкрито ліквідаційну процедуру позивача. Інформація про відкриття ліквідаційної процедури Позивача в зв'язку з відкликанням банківської ліцензії була опублікована 09.12.2009 р. в газеті Голос України № 233 (4733).

05.07.2011р. відповідач звернувся до позивача із заявою від 30.06.2011р., якою повідомив про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: вимог позивача за кредитним договором №038-К08 від 23.07.2008р. на суму 56 446,88 грн. та вимог відповідача за депозитним договором № 291-КЛ1 «Класичний»від 24.06.2008р. в сумі 6 806,66 доларів США, набутих відповідачем на підставі договору про відступлення права вимоги від 22.11.2010р., укладеного з ОСОБА_4.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

В силу приписів ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

В силу ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом названої правової норми залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Отже, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №038-К08 від 23.07.2008р., згідно якого позивач відкрив відповідачу кредитну лінію з лімітом в розмірі 300 000,00 грн., в межах якої надав останньому кредит в сумі 300 000,00 грн. із сплатою 25 % річних за користування кредитом; строк повернення кредиту за вказаним договором з урахуванням змін, внесених додатковим договором №5 від 16.04.2010р. -21.07.2011р.

Поряд з цим, як встановлено судом, мало місце виникнення зобов'язальних відносин між позивачем у даній справі та ОСОБА_4 на підставі депозитного договору № 291-КЛ1 «Класичний»від 24.06.2008р., за умовами якого позивач залучив на депозитний рахунок від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 29 000,00 доларів США із сплатою процентів по депозиту в розмірі 11,75 % річних, на строк до 29.06.2009р.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, банк свої зобов'язання в обумовлені строки не виконав, що стало причиною звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 серпня 2009 року по справі №2-2242 2009р. вирішено стягнути з позивача по даній справі на користь ОСОБА_4 суму депозитного вкладу в розмірі 29 000 доларів США та нарахованих процентів в розмірі 860,57 доларів США, що еквівалентно 227 295,67 грн. відповідно до договору №291-КЛ1 „Класичний" від 24.06.2008р.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору про відступлення права вимоги від 22 литопада 2010р., укладеного між ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, право вимоги до банку щодо повернення грошових коштів - частини депозитного вкладу в розмірі 6 806,66 доларів США та нарахованих процентів у розмірі 263,34 доларів США, гривневий еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 07 грудня 2009р. становить 56 446,88грн., за договором №291-КЛ1 "Класичний" від 24 червня 2008 року, що укладений між банком і ОСОБА_4, перейшло до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Заявою про зарахування зустрічних позовних вимог від 30.06.2011р. відповідач у справі повідомив позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли з кредитного договору №038-К08 від 23.07.2008р. на суму 56 446,88 грн. та вимог відповідача за депозитним договором № 291-КЛ1 «Класичний»від 24.06.2008р. в сумі 6 806,66 доларів США, набутих відповідачем на підставі договору про відступлення права вимоги від 22.11.2010р., укладеного з ОСОБА_4.

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем, про зарахування однорідних вимог.

Відповідно до ст.ст. 203 Господарського кодексу України та 601 ЦК України зарахування є способом припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання.

Як зазначено в позовній заяві, однією з підстав даного позову є посилання позивача на те, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем, ще не настав, оскільки додатковим договором №5 від 16.04.2010р. сторони продовжили строк повернення кредиту до 21.07.2011р.; дана обставина, як зазначає позивач, суперечить ст. 601 ЦК України, приписами якої передбачено, що зарахування зустрічних однорідних вимог може мати місце, зокрема, за зобов'язаннями, строк виконання за якими уже настав, в той час, як заява відповідача про зарахування вимог мала місце 05.07.2011р. (оспорюваний позивачем правочин), тобто, до настання строку виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №038-К08 від 23.07.2008р.

Проте із зазначеним аргументом позивача суд погодитись не може з огляду на наступне. Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, що відноситься до параграфу 1 Глави 71 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами кредитного договору №038-К08 від 23.07.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, відповідачу (позичальнику) надано право на дострокове погашення кредиту та сплати відсотків за ним (п. 11.2 кредитного договору); такі умови вказаного договору кореспондуються із приписами ст. 531 ЦК України, відповідно до якої боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Отже, в силу наведеного, станом на 30.06.2011р. (дата адресованої відповідачем позивачу заяви про зарахування зустрічних вимог) строк виконання зобов'язань за укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором настав шляхом реалізації відповідачем наданого йому умовами вказаного договору права на дострокове виконання його умов, у зв'язку з чим доводи позивача про ненастання у відповідача строку виконання зобов'язань за вказаними договорами є необґрунтованими.

Пунктом 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначено, що валютою України є грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України.

Поряд з цим визначено, що іноземною валютою є іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Даною нормою як валюта України, так і іноземна валюта віднесені до валютних цінностей.

У відповідності із ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавством України встановлено однорідність валюти України та іноземної валюти, які віднесені до валютних цінностей, відсутні правові норми, які забороняють припиняти зобов'язання шляхом проведення зарахування в різних валютах.

Зобов'язання як в іноземній валюті, так і у валюті України, є грошовими зобов'язаннями.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Закріплений в ст.512 ЦК України перелік підстав, за яким кредитор у зобов'язанні може бути замінений, не є вичерпним. Інші випадки можуть бути встановлені законом. Згідно ч.3 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить.

Згідно ст.ст.202, 203 ГК України зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Пунктом п'ятим статті 602 ЦК України передбачено, що зарахування зустрічних вимог не допускається у випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Національного банку України від 2 грудня 2009 року №713 було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку".

Відповідно до положень статті 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси (п.2 статті); строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається такими, що настав (пункт 3 частина 1 статті).

Статтею 87 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу (пункт 5 частина 1 статті 92 Закону).

Ліквідатор банку з дня свого призначення виконує функції з управління та розпорядження майном банку (пункт 2 частина 1 статті 92 Закону).

Ліквідатор складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України (пункт 4 частина 2 статті 93 Закону).

Відповідно до ч.4 ст. 93 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ліквідатор має право з дозволу Національного банку України погашати вимоги до банку до моменту завершення складання переліку вимог та його затвердження Національним банком України лише за угодами, що забезпечують здійснення ліквідаційної процедури .

Однак зарахування є самостійною підставою припинення зобов'язань, що відрізняється від належного виконання (ст.599 ЦК України), тому немає підстав вважати зарахування різновидом способів виконання зобов'язань.

Заява відповідача про зарахування зустрічних позовних вимог від 30.06.2011р., якою останній повідомив позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли з кредитного договору №038-К08 від 23.07.2008р. на суму 56 446,88 грн. та вимог відповідача за депозитним договором № 291-КЛ1 «Класичний»від 24.06.2008р. в сумі 6 806,66 доларів США, набутих відповідачем на підставі договору про відступлення права вимоги від 22.11.2010р., укладеного з ОСОБА_4, не суперечить повноваженням ліквідатора та в повній мірі забезпечує здійснення ліквідаційної процедури.

Аналогічної позиції дотримується також Вищий господарський суд України, зокрема, у постановах від 31.01.2011р. у справі №25/81, постанові від 29.04.2010р. у справі №2-15/2212-2009, постанові від 29.05.2009р. у справі №37/354, постанові від 11.07.2006р. у справі №11/42пн, постанові від 01.12.2010р. у справі №36/44пд, а також Верховний Суд України у постанові від 29.03.2005р. у справі №5/143б/53б.

Частиною першою ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 207 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами того факту, що оспорюваний правочин суперечить вимогам ч.1 ст.203 ЦК України.

Окрім цього суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. В порушення даної норми позивачем не обґрунтовано, яке матеріальне право чи інтерес позивача порушене відповідачем і яким чином визнання оспорюваного правочину недійсним може призвести до реального захисту інтересів позивача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 215, 512, 531, 601, 602, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 202, 203, 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя Мазовіта А.Б.