Ухвала суду № 30933011, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/44657/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Тарасюка О.І.,

відповідача - Павліченко К.В., Макаровича О.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012

у справі № 2а-1196/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство безпеки "Куб" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2011 № 0000962330.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, позовні вимоги задоволено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктам 2.1, 2.4 Положення до документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1998 № 88, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з питань правильності нарахування та своєчасності оплати ПДВ по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «ДОАР» (далі - ТОВ «ТД «ДОАР») за період з 01.01.2011 по 30.04.2011. За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 14.09.2011 № 339/23-304/32620689 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 633 030 грн. та застосовано 1 грн. штрафних санкцій.

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про заниження позивачем у перевіреному періоді бази оподаткування ПДВ за рахунок безпідставного включення до податкового кредиту сум цього податку у складі вартості послуг з виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції та послуг з контролю, наданих позивачеві ТОВ «ТД ДОАР» у перевіреному періоді в рамках виконання ряду договорів про надання послуг.

При цьому ДПІ виходила з недостовірності документів, поданих Товариством на підтвердження права на податковий кредит, у зв'язку з тим, що відповідні документи були підписані від імені названого контрагента невстановленими особами, а також з неможливості фактичного виконання спірних операцій з огляду на відсутність у ТОВ «ТД «ДОАР» матеріально-технічної бази, основних фондів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання спірних операцій.

У висновку про незаконність зазначеного донарахування попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з такого.

Як випливає зі змісту підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пунктом 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У справі, що переглядається, суди встановили, що реальність виконання операцій з придбання позивачем послуг у ТОВ «ТД «ДОАР» підтверджується необхідними первинними документами - договорами про надання послуг, актами приймання-передачі, податковими накладними, а також таблицями виконання завдань на виконання договорів по здійсненню контролю за здійсненням персоналом Товариства охоронних заходів відносно об'єктів охорони та дотримання умов пропускного режиму. Зазначені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст, обсяг та вартість наданих послуг.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Недійсність податкових накладних та інших первинних документів, складених від імені ТОВ «ТД «ДОАР», податкова інспекція обумовлює їх підписанням невстановленою особою з огляду на невідповідність підпису на цих документах справжньому підпису директора цього Товариства Бевза Олександра Миколайовича.

Втім обов'язок зі складення податкової накладної, яка є підставою для формування покупцем податкового кредиту, та відображення у ній відомостей, визначених у пункті 201.1 статті 201 ПК, покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом вказаних вимог щодо оформлення необхідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

А відтак у розглядуваному випадку та обставина, що первинні документи від імені контрагента підписані невстановленою особою, не є беззаперечною та достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ.

Посилання ДПІ на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання спірних послуг в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт, послуг постачальником.

Оскільки податковим органом не подано доказів, які б беззаперечно свідчили про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій з поставки послуг позивачеві, про здійснення операцій без ділової мети, облік операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, а також про необережність та необачливість позивача при вчиненні правочинів за спірним контрагентом, що не виконує своїх податкових зобов'язань, то підстави для висновку про необгрунтованість податкової вигоди Товариства відсутні.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому розумінні вищенаведених законодавчих норм та спрямовані на переоцінку висновків судів, підтверджених відповідними доказами. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2а-1196/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько