Рішення № 30927639, 22.04.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2013 р. Справа № 911/633/13-г

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі-помічникові Подимі Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП», ідентифікаційний код: 36058846, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 114,

до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1», ідентифікаційний код: 32498133, місцезнаходження: 08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4,

про стягнення заборгованості,

за участю представників сторін:

від позивача: Бован К.О., яка діє на підставі довіреності від 06.02.2013 року б/н;

від відповідача: Шалев А.В., який діє на підставі довіреності від 11.03.2013 року №75/13; Горкуша В.В., яка діє на підставі довіреності від 28.12.2012 року № 329/12, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

товариство з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за № 03-12/07-1 у вигляді основного боргу у розмірі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.), пені у розмірі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.), інфляційних нарахувань у розмірі 61 459,60 грн. (шістдесят одна тисяча чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 60 коп.), трьох процентів річних у розмірі 58 968,58 грн. (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 58 коп.) та неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення у розмірі 40 490 125,86 грн. (сорок мільйонів чотириста дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять гривень 86 коп.). Також Позивач у заяві про вжиття заходів до забезпечення позову від 13.02.2013 року б/н, яка додана до позовної заяви від 13.02.2013 року б/н, просить суд накласти арешт на грошові кошти Відповідача в розмірі заявлених позовних вимог - 41 602 543,75 грн. (сорок один мільйон шістсот дві тисячі п'ятсот сорок три гривні 75 коп.) і судових витрат.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за № 03-12/07-1 зі сплати орендної плати та повернення Позивачу орендованого приміщення у зв'язку з розірванням в односторонньому порядку договору оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за № 03-12/07-1, а тому у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість у вигляді основного боргу у розмірі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.), пені у розмірі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.), інфляційних нарахувань у розмірі 61 459,60 грн. (шістдесят одна тисяча чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 60 коп.), трьох процентів річних у розмірі 58 968,58 грн. (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 58 коп.) та неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення у розмірі 40 490 125,86 грн. (сорок мільйонів чотириста дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять гривень 86 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.02.2013 року порушено провадження у справі №911/633/13-г та призначено розгляд справи на 18.03.2013 року.

15.03.2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі від 15.03.2013 року б/н з доданими документами, у якій Відповідач просить суд зупинити провадження по справі №911/633/13-г до вирішення господарським судом міста Києва пов'язаної з нею справи №910/4095/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» до товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

18.03.2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності б/н, б/д, у якій Відповідач просить суд відмовити Позивачу у позові в частині стягнення пені за прострочку орендної плати та неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення на підставі спливу строку позовної давності, обґрунтовуючи це тим, що Позивач міг звернутися до суду з вимогою про стягнення з Відповідача неустойки за користування річчю за час прострочення не пізніше 20.04.2012 року, а пені за ІІ платіж орендної плати за вересень місяць 2010 року - не пізніше 29.03.2012 року, за І платіж орендної плати за жовтень 2010 року - не пізніше 14.04.2012 року, за ІІ платіж орендної плати за жовтень 2010 року - не пізніше 29.04.2012 року, а тому термін позовної давності (один рік) відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) сплив.

18.03.2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшов лист б/н, б/д з доданими документами, зокрема відзивом на позовну заяву б/н, б/д, у якому Відповідач просить суд: 1) відмовити Позивачу у задоволенні позову у повному обсязі; 2) відмовити Позивачу у задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів; 3) залучити до участі у справі третьою особою без самостійних вимог товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем»; 4) у зв'язку із відкриттям господарським судом міста Києва провадження №910/4095/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» до товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, зупинити провадження по справі №911/633/13-г до вирішення господарським судом міста Києва пов'язаної з нею справи №910/4095/13.

18.03.2013 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 25.02.2013 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився Відповідач, який виконав вимоги ухвали суду від 25.02.2013 року, надав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити. У судовому засіданні 18.03.2013 року було оголошено перерву до 22.04.2013 року.

19.04.2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшло клопотання про призначення судово-економічної експертизи б/н, б/д, у якому Відповідач вказує, що розрахунки основного боргу, інфляційних нарахувань, трьох процентів річних за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за №03-12/07-1 є неточними та недостовірними, й підлягають обов'язковому перерахунку, у зв'язку з чим Відповідач просить задовольнити клопотання про призначення судово-економічної експертизи рахунку, який долучений до позовної заяви та на підставі якого Позивачем висунуті позовні вимоги.

19.04.2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Позивача надійшла заява про поновлення строків на подання позовної заяви від 22.04.2013 року б/н, у якій Позивач просить суд: 1) визнати поважним пропущений строк на звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі пені за прострочку платежу з орендної плати у розмірі 71 530,98 грн.; 2) поновити строк на стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення сплати орендної плати у розмірі 71 530,98 грн.

22.04.2013 року в судове засідання з'явився Позивач, який надав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився Відповідач, надав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити.

Розглянувши заяву Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову від 13.02.2013 року б/н, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно абзаців 2, 4 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 № 16, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

На підтвердження своїх вимог, Позивачем до заяви про вжиття заходів до забезпечення позову від 13.02.2013 року б/н додано роздруківку оголошення товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1», яка, як стверджує Позивач, є підтвердженням того, що фінансовий стан Відповідача є незадовільним та він у будь-який момент може втратити активи, що залишились на підприємстві.

Частиною 1 ст. 42, ч. 1. ст. 43 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи те, що Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на вчинення Відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, та враховуючи значний розмір грошових коштів у сумі 41 602 543,75 грн., на які Позивач просить накласти арешт, що у разі застосування вказаного заходу до забезпечення позову може негативно вплинути на здійснення Відповідачем господарської діяльності, суд відмовляє у задоволенні клопотання Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову від 13.02.2013 року б/н.

Розглянувши клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі від 15.03.2013 року б/н та від 18.03.2013 року, суд відмовляє в їх задоволенні на підставі наступного.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року порушено провадження №910/4095/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» до товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» про визнання договору відступлення права вимоги від 30.11.2012 року №1 недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Згідно п. 3.16. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у справі №910/4095/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» до товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» предметом спору є визнання договору відступлення права вимоги від 30.11.2012 року №1 недійсним, коли в даній справі предметом спору виступає стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року №03-12/07-1, що не є перешкодою для розгляду справи №911/633/13-г, у зв'язку з чим, у суду відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання Відповідача про призначення судово-економічної експертизи б/н, б/д, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до абз. 2. п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Таким чином, суд дійшов висновку, що визначення правильності розрахунку розміру суми заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за № 03-12/07-1, здійсненого Позивачем на виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, не потребує спеціальних знань та проведення судово-економічної експертизи у справі, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання Відповідача про призначення судово-економічної експертизи б/н, б/д.

Поряд з цим, Відповідач у відзиві на позовну заяву б/н, б/д, просить суд залучити до участі у справі третьою особою без самостійних вимог товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем».

Частиною 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Судом встановлено, що рішення у справі №911/633/13-г жодним чином не впливає на права та обов'язки товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем», у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що клопотання Відповідача щодо залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем», задоволенню не підлягає.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Позивача і Відповідача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 22.04.2013 року.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи надані представниками Позивача та Відповідача пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

Встановив:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 передбачено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

03.12.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» укладено договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року №03-12/07-1 (далі за текстом - Договір), згідно п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування частину нежилої будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4 610,4 м2, що складається з приміщення, що розташоване на 1 поверсі загальною площею 25,6 м2, та приміщення, що розташоване на 2 поверсі загальною площею 4 584,8 м2.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що орендодавець передає приміщення орендареві не пізніше ніж через 15 календарних днів після дати набрання чинності цього договору. Передача приміщень орендодавцем орендареві оформлюється підписанням початкового акту приймання-передачі приміщень. Початковий акт приймання-передачі приміщень, форма якого наводиться у додатку №2 до цього договору, підписується уповноваженими представниками сторін. В разі припинення, або одностороннього розірвання договору відповідно до умов цього договору, сторони розглядатимуть початковий акт приймання-передачі як базовий документ, на основі якого відбуватиметься повернення приміщень від орендаря до орендодавця із урахуванням: всіх поліпшень, які було погоджено між сторонами та які було здійснено стосовно приміщень впродовж строку оренди, включаючи роботи з перепланування та нормального зносу приміщень.

Відповідно до п. 2.4. Договору, приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами початкового акту приймання-передачі №1.

Договором у п. 3.1. визначено, що цей договір набуває чинності з 16.12.2007 року та діє до 30.11.2010 року або до припинення договору з інших підстав.

Згідно п. 3.2. Договору, строк оренди починається з моменту підписання сторонами початкового акта приймання-передачі приміщення в оренду.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що місячна орендна плата становить 141,40 грн. за 1 м2 орендованої площі. Загальна сума складає 651 910,56 грн. у тому числі ПДВ 108 651,76 грн. Місячна орендна плата, починаючи з другого місяця, розраховується з урахуванням індексу інфляції по формулі: Cn=C(n-1) x Iінф, де Cn - скоригована орендна плата звітного місяця, з урахуванням ПДВ, C(n-1) - орендна (скоригована на індекс інфляції) плата попереднього місяця, з урахуванням ПДВ, Iінф - індекс інфляції за попередній місяць.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що орендна плата перераховується в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця: 50% від загальної суми сплачується до 15 числа поточного місяця, за який вноситься орендна плата, та 50% від загальної суми сплачується до 30 числа кожного місяця, за який вноситься орендна плата, згідно з рахунками орендодавця.

Відповідно до п. 4.4. Договору, за несвоєчасну сплату орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,25% від несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочки терміну сплати.

Згідно п. 9.2. Договору, якщо орендар не сплачує щомісячний орендний платіж впродовж 30 днів після дня настання зобов'язання, то орендодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку без компенсації орендарю всіх витрат, пов'язаних з асфальтуванням, перепланування, поліпшенням та ремонтом приміщення.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Цивільним кодексом України у ч. 1 ст. 759 визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

16.12.2007 року, на виконання п. 2.1. Договору, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 16.12.2007 року №1, згідно п. 1.1. якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в оперативне орендне користування нежитлове приміщення площею 4 610,4 м2, за адресою: м. Київ, вул. Велика Окружна, 4.

27.02.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» укладено додаткову угоду від 27.02.2009 року №1 до Договору (далі за текстом - Додаткова угода №1), відповідно до п. 1. якої, сторони домовились вилучити із тексту п. 4.1. Договору такі слова: «Місячна орендна плата, починаючи з другого місяця, розраховується з урахуванням індексу інфляції по формулі: Cn=C(n-1) x Iінф, де Cn - скоригована орендна плата звітного місяця, з урахуванням ПДВ, C(n-1) - орендна (скоригована на індекс інфляції) плата попереднього місяця, з урахуванням ПДВ, Iінф - індекс інфляції за попередній місяць».

Згідно п. 2. Додаткової угоди №1, сторони домовились доповнити текст п. 4.1. договору наступними словами: «Розмір місячної орендної плати, у будь-якому випадку, не може перевищувати 651 910,56 грн., у тому числі ПДВ 108 651,76 грн.».

Пунктами 3, 4 Додаткової угоди №1 визначено, що термін дії цієї додаткової угоди №1 з 01.03.2009 року по 30.09.2009 року включно, при умові, що індекс інфляції не більше 20% на рік. Місячна орендна плата, починаючи з 01.09.2009 року розраховується згідно попередньої редакції п. 4.1. Договору, без вказаних змін, з урахуванням скоригованого індексу інфляції станом на 01.03.2009 року.

31.08.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» укладено додаткову угоду від 31.08.2010 року №5 до Договору (далі за текстом - Додаткова угода №5), відповідно до п. 1 якої, сторони дійшли згоди вилучити із тексту п. 4.1. договору оренди такі слова: «Місячна орендна плата, починаючи з другого місяця, розраховується з урахуванням індексу інфляції по формулі: Cn=C(n-1) x Iінф, де Cn - скоригована орендна плата звітного місяця, з урахуванням ПДВ, C(n-1) - орендна (скоригована на індекс інфляції) плата попереднього місяця, з урахуванням ПДВ, Iінф - індекс інфляції за попередній місяць».

Відповідно до п. п. 2, 3 Додаткової угоди №5, термін дії додаткової угоди №5 з 01.09.2010 року по 30.09.2010 року. Місячна орендна плата, починаючи з 01.10.2010 року розраховується в старій редакції п. 4.1. Договору без вказаних змін, з урахуванням скоригованого індексу інфляції станом на 01.03.2009 року

Судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» на виконання умов Договору, виставлено для оплати рахунки-фактури від 23.09.2010 року №136 на суму 325 955,28 грн. за оренду нежитлового приміщення за другу половину вересня 2010 року, від 07.10.2010 року №145 на суму 418 854,70 грн. за оренду нежитлового приміщення за першу половину жовтня 2010 року, від 21.10.2010 року №148, на суму 175 648,75 грн. за оренду нежитлового приміщення за другу половину жовтня 2010 року.

Як вказує Позивач у позовній заяві від 13.02.2013 року б/н, у зв'язку з несплатою Відповідачем орендної плати згідно рахунків-фактур від 23.09.2010 року №136, від 07.10.2010 року №145 та від 21.10.2010 року №148, за Відповідачем утворилась заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 920 458,73 грн.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем», з дотриманням вимог ч. ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України, на адресу Відповідача надіслано лист від 22.10.2010 року №191, в якому товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем» повідомляло, що згідно п. 9.2. Договору за несплату орендної плати за вересень-жовтень місяці 2010 року в односторонньому порядку розриває з 22.10.2010 року договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року №03-12/07-1. В зв'язку з розірванням Договору Відповідач зобов'язаний: 1) провести оплату заборгованості по орендній платі згідно рахункам-фактурам від 23.09.2010 року №136, від 07.10.2010 року №145 та від 21.10.2010 року №148 та оплату по комунальним послугам; 2) провести передачу орендованого приміщення з укладенням акту прийому-передачі до 25.11.2010 року.

У відповідь на лист товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» від 22.10.2010 року №191, Відповідач надіслав лист від 27.10.2010 року №1/1056, у якому повідомляв, що вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» суперечать положенням договору, чинному законодавству України та по причині того, що у листі від 22.10.2010 року №191 зазначена інформація, що не відповідає дійсності, такі наміри щодо вимоги виселення з приміщення можуть бути кваліфіковані як намір протиправного перешкоджання законній господарській діяльності Відповідача у приміщенні.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» у п. 9.2. Договору визначено підстави для розірвання договору орендодавцем в односторонньому порядку.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у зв'язку з порушенням Відповідачем умов Договору з оплати орендної плати, з урахуванням положень п. 9.2. Договору, ч. ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за № 03-12/07-1 було розірвано товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» в односторонньому порядку.

30.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» укладено договір відступлення права вимоги (цесії) від 30.11.2012 року за №1 (далі за текстом - Договір відступлення права вимоги).

Пунктом 1 Договору відступлення права вимоги визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за №03-12/07-1, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1».

Згідно п. 2 Договору відступлення права вимоги, за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника сплати на свою користь сум, пов'язаних з неналежним виконанням боржником умов договору оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за №03-12/07-1, а саме: а) суми заборгованості по орендній платі за договором оренди, нарахованої за період з 15.09.2010 року по 22.10.2010 року, що враховуючи розмір щомісячної орендної плати, встановлений договором оренди, складає 940 275,51 грн.; б) суми пені, передбаченої договором оренди за прострочення сплати боржником орендної плати в розмірі 73 070,99 грн.; в) суми інфляційних нарахувань та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення сплати боржником орендної плати за договором оренди в розмірі 135 604,12 грн.; г) суми неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за несвоєчасне звільнення боржником нежитлового приміщення за договором оренди в розмірі 43 895 894,98 грн.

Відповідно до п. 8 Договору відступлення права вимоги, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Згідно ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» перейшло право вимоги до Відповідача зі сплати суми заборгованості по орендній платі за Договором, нарахованої за період з 15.09.2010 року по 22.10.2010 року, у розмірі 940 275,51 грн.; суми пені за прострочення сплати боржником орендної плати в розмірі 73 070,99 грн.; суми інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за прострочення сплати Відповідачем орендної плати за Договором в розмірі 135 604,12 грн.; суми неустойки за несвоєчасне звільнення боржником нежитлового приміщення за договором оренди в розмірі 43 895 894,98 грн.

Судом встановлено, що станом на дату порушення провадження у справі №911/633/13-г, внаслідок порушення Відповідачем положень п.п. 4.1., 4.3. Договору, вимог ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв'язку з тим, що Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором з своєчасної та повної оплати орендної плати за користування частиною нежилої будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4 610,4 м2, що складається з приміщення, що розташоване на 1 поверсі загальною площею 25,6 м2, та приміщення, що розташоване на 2 поверсі загальною площею 4 584,8 м2, за другу половину вересня 2010 року та жовтень 2010 року, за Відповідачем перед товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» утворилась заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.).

В ході розгляду справи судом досліджено матеріали справи, з метою перевірки обґрунтованості визначення Позивачем суми боргу зі сплати орендної плати за другу половину вересня 2010 року та жовтень 2010 року у сумі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.), за наслідками чого суд погоджується з наведеними у позові доводами Позивача щодо підстав виникнення та розміру вказаної суми основного боргу Відповідача зі сплати орендної плати. Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним і відповідає умовам Договору. На момент судового засідання Відповідачем не подано суду жодних належних доказів, які підтверджують сплату ним заборгованості зі сплати орендних платежів у сумі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.).

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача заборгованості за Договором зі сплати орендних платежів у сумі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.) визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача, за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором, пеню, передбачену п. 4.4. Договору, у сумі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 611 передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Суд приходить до висновку, що дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та Договором відповідальності.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.ст. 1, 3 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п. 4.4. Договору, Позивачем Відповідачу нараховано пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.).

Дослідженням правильності визначення Позивачем суми пені суд встановив, що сума пені у розмірі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.) визначена Позивачем обґрунтовано і вірно. Доказів сплати Відповідачем вказаної суми пені перед Позивачем в добровільному порядку не надано.

Також Позивач просить стягнути з Відповідача неустойку за порушення обов'язку з повернення орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4 610,4 м2, у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за період з 26.11.2010 року по 30.11.2012 року у розмірі 40 490 125,86 грн. (сорок мільйонів чотириста дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять гривень 86 коп.).

Частиною 1 ст. 550 Цивільного кодексу України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Цивільним кодексом України у ч.ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у зв'язку з порушенням Відповідачем вимог ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України щодо повернення товариству з обмеженою відповідальністю «Боедем» орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4 610,4 м2, у Відповідача виник обов'язок зі сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим приміщенням за час прострочення, передбачений ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

На підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у зв'язку з невиконанням Відповідачем обов'язку з повернення займаного приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4 610,4 м2, Позивачем нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за користування вказаним приміщенням з 26.11.2010 року по 30.11.2012 року у розмірі 40 490 125,86 грн. (сорок мільйонів чотириста дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять гривень 86 коп.).

Як вказує Відповідач у відзиві на позовну заяву б/н, б/д, до нарахування неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, повинні застосовуватися положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З такими твердженням Відповідача суд не погоджується на підставі наступного.

Положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Враховуючи те, що Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 785 визначено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору, то положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.04.2011 року № 3-33гс11.

Частиною 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Перевіркою правильності визначення Позивачем вказаної суми неустойки за порушення обов'язку з повернення орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4 610,4 м2, за період з 26.11.2010 року по 30.11.2012 року у розмірі 40 490 125,86 грн. (сорок мільйонів чотириста дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять гривень 86 коп.), судом встановлено, що остання визначена Позивачем вірно і обґрунтовано.

На час розгляду справи, Відповідачем не надано суду доказів сплати Позивачу суми неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у розмірі подвійної плати за користування приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4 610,4 м2 за період з 26.11.2010 року по 30.11.2012 року.

Поряд з цим, Відповідач у заяві про застосування строку позовної давності б/н, б/д, просить суд відмовити Позивачу у позові в частині стягнення пені за прострочку орендної плати та неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення на підставі спливу строку позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Цивільний кодекс України у п. 1 ч. 2 ст. 258 передбачає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Судом встановлено, що Позивач з позовом про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором, до складу якої входить позовна вимога про стягнення пені та неустойки за порушення обов'язку з повернення орендованого приміщення, звернувся до господарського суду Київської області 21.02.2013 року, про що свідчить відбиток штампу відділу діловодства господарського суду Київської області на першому аркуші позовної заяви від 13.02.2013 року б/н.

Щодо тверджень Відповідача про застосування скороченого строку позовної давності до позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.03.2012 №3-13гс12.

Детально дослідивши матеріали, судом встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором, нарахованої на підставі наявної заборгованості за оренду нежитлового приміщення за другу половину вересня 2010 року у сумі 325 955,28 грн., за оренду нежитлового приміщення за першу половину жовтня 2010 року у сумі 418 854,70 грн. та за оренду нежитлового приміщення за другу половину жовтня 2010 року у сумі 175 648,75 грн. сплив 01.10.2011 року, 16.10.2011 року та 31.10.2011 року відповідно.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Поряд з цим, Позивач у заяві про поновлення строків на подання позовної заяви від 22.04.2013 року б/н, просить суд: 1) визнати поважним пропущений строк на звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі пені за прострочку платежу з орендної плати у розмірі 71 530,98 грн.; 2) поновити строк на стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення сплати орендної плати у розмірі 71 530,98 грн.

Свою заяву про поновлення строків на подання позовної заяви від 22.04.2013 року б/н Позивач обґрунтовує тим, що за період з 07.09.2011 року по 29.02.2012 року існувало рішення суду, згідно якого було встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року №03-12/07-1, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» є нікчемним правочином, а тому товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем» не могло звернутись до суду із позовними вимогами про стягнення прострочення по Договору та пені Договору, в силу існуючих рішень судів, які зазначали про нікчемність вищезазначеного договору.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2011 року у справі №7/478, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року у справі №7/478, визнано відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» права на вчинення будь-яких дій щодо володіння, користування, розпорядження нежитловим приміщенням, яке розташоване у м. Києві, вул. Велика Окружна, 4, площею: 10 220,8 м2. Поряд з цим, в мотивувальній частині рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2011 року у справі №7/478, якому судом зазначено, що договір оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року №03-12/07-1є нікчемним в контексті ст. 215 Цивільного кодексу України.

Поряд з цим, судом встановлено, що за результатами перегляду рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2011 року у справі №7/478 за нововиявленими обставинами, господарським судом міста Києва прийнято рішення від 29.02.2012 року у справі №7/478, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року у справі №7/478, яким скасовано рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2011 року у справі №7/478.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у зв'язку з тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2011 року було визнано відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» права на вчинення будь-яких дій щодо володіння, користування, розпорядження нежитловим приміщенням, яке розташоване у м. Києві, вул. Велика Окружна, 4, площею: 10 220,8 м2, товариство з обмеженою відповідальністю «Боедем» було позбавлене можливості звернутися до суду з вимогою про стягнення пені за Договором в межах строку позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, враховуючи відсутність, у період чинності рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2011 року у справі №7/478, правових підстав у товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» для звернення до суду з позовом про стягнення з Відповідача пені за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором у розмірі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.) у межах строку позовної давності, та враховуючи наявне обґрунтоване та підтверджене належними та допустимими доказами клопотання Позивача про визнання поважною причину пропуску позовної давності, суд визнає поважною причину пропуску Позивачем позовної давності, у зв'язку з чим, право Позивача щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором у розмірі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.) підлягає захисту.

Одночасно встановлено, що враховуючи відсутність, у період чинності рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2011 року у справі №7/478, правових підстав у товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» для звернення до суду з позовом про стягнення з Відповідача суми неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у розмірі подвійної плати за користування приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, загальною площею: 4 610,4 м2, у межах строку позовної давності, та враховуючи наявне обґрунтоване та підтверджене належними та допустимими доказами посилання Позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд визнає поважною причину пропуску Позивачем позовної давності, у зв'язку з чим, право Позивача щодо стягнення суми неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у розмірі подвійної плати за користування приміщенням, - підлягає захисту.

Поряд з цим, Позивач, за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, просить суд стягнути з Відповідача за період з 01.10.2010 року по 31.10.2012 року три проценти річних у сумі 58 968,58 грн. (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 58 коп.) та інфляційні нарахування у сумі 61 459,60 грн. (шістдесят одна тисяча чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 60 коп.). Розрахунок суми індексації основного боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних знаходиться в матеріалах справи.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою правильності визначення Позивачем вищевказаних сум трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, судом встановлено, що останні визначені Позивачем вірно і обґрунтовано.

На час розгляду справи, Відповідачем не надано суду доказів сплати Позивачу суми трьох процентів річних та інфляційних нарахувань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивач довів суду та Відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року №03-12/07-1 у вигляді основного боргу у розмірі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.), неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення у розмірі 40 490 125,86 грн. (сорок мільйонів чотириста дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять гривень 86 коп.), пені у розмірі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.), інфляційних нарахувань у розмірі 61 459,60 грн. (шістдесят одна тисяча чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 60 коп.) та трьох процентів річних у розмірі 58 968,58 грн. (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 58 коп.).

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за №03-12/07-1 у вигляді основного боргу у розмірі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.), неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення у розмірі 40 490 125,86 грн. (сорок мільйонів чотириста дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять гривень 86 коп.), пені у розмірі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.), інфляційних нарахувань у розмірі 61 459,60 грн. (шістдесят одна тисяча чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 60 коп.) та трьох процентів річних у розмірі 58 968,58 грн. (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 58 коп.) є обґрунтованими та доведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду сторонами у справі в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Надані Позивачем докази не спростовані та заперечувались Відповідачем протягом розгляду справи.

Поряд з цим, Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача судовий збір у сумі 68 820,00 грн. (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять гривень 00 коп.), сплачений за подання позовної заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору у розмірі 68 820,00 грн. (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять гривень 00 коп.), сплачені Позивачем за подання позовної заяви, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України, покладаються судом на Відповідача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Крім того, враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій Відповідача, то судовий збір у розмірі 1720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 коп.), сплачений Позивачем за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, в задоволенні якої судом відмовлено, відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на Відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, викладеного в заяві товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» від 13.02.2013 року б/н.

2. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за №03-12/07-1, - задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1», ідентифікаційний код: 32498133, місцезнаходження: 08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАКВІС ГРУП», ідентифікаційний код: 36058846, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 114, заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 03.12.2007 року за №03-12/07-1 у вигляді основного боргу у розмірі 920 458,73 грн. (дев'ятсот двадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 73 коп.), неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення у розмірі 40 490 125,86 грн. (сорок мільйонів чотириста дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять гривень 86 коп.), пені у розмірі 71 530,98 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять гривень 98 коп.), інфляційних нарахувань у розмірі 61 459,60 грн. (шістдесят одна тисяча чотириста п'ятдесят дев'ять гривень 60 коп.), трьох процентів річних у розмірі 58 968,58 грн. (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 58 коп.) та судовий збір у розмірі 68 820,00 грн. (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять гривень 00 коп.) і судовий збір у розмірі 1720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 коп.).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.

Повний текст рішення складено та підписано 26 квітня 2013 року.