Рішення № 30920790, 26.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5046/13 26.04.13

За позовомФізичної особи-підприємця Шут Сергія Миколайовича ДоПриватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна кераміка»Простягнення 214 338,12 грн. Суддя Куркотова Є.Б.

Представники: Від позивачаШут С.М., Глущенко В.В.Від відповідача Смирнова І.Ю., Соборук Ю.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Шут Сергій Миколайович (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» (надалі -Відповідач) про стягнення 214 338,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання послуг по перевезенню вантажів №8/03 від 14.03.2019 р., позивач надав послуги з перевезення вантажів, а відповідач належним чином своє грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 203 071,85 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 677,78 грн., 3% річних у розмірі 3 588,49 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання та збитків у розмірі 4 588,00 грн. за юридичні послуги.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.03.2012 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 05.04.2013 р.

В судове засідання представники відповідача з'явилися, надали відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечували в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували позовні вимоги щодо надання послуг з перевезення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази замовлення перевезень та на підтвердження самих перевезень відсутні докази отримання вантажу одержувачем та прийняття послуг позивача відповідачем.

Крім того, за змістом відзиву, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, передбачених ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України в зв'язку із пропущенням їх відповідачем.

В судовому засіданні 05.04.2013 оголошено перерву до 12.04.2013.

12.04.2013 у судовому засіданні представником позивача було подано суду клопотання про відновлення строків позовної давності, яке обґрунтоване перебуванням позивача на амбулаторному лікуванні у період з 10.01.2013 по 15.03.2013.

В судовому засіданні 12.04.2013 оголошено перерву до 26.04.2013.

Позивач у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача у судове засідання з'явились, проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

14.03.2009 р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (відправник) укладено Договір про надання послуг з перевезення вантажів №8/03 (надалі -"Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору перевізник зобов'язується у встановлені даним Договором строки приймати вантажі та надавати послуги перевезення, а відправник подавати вантажі до перевезення та оплачувати послуги на умовах та у строки, визначені цим Договором.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що розмірі оплати за перевезення вантажу визначається в специфікації, що є невід'ємною частиною Договору.

Положеннями п. 2.2 Договору визначено, що після виконання замовлення на перевезення вантажу, сторони складають акт виконаних робіт.

Із змісту п. 7.4 Договору вбачається, що Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2009 р.

З матеріалів справи, вбачається, що шляхом підписання Додаткових Договорів від 23.12.2009 р., від 26.11.2011 р. та 16.01.2012 р. сторони продовжували термін дії Договору №8/03 від 14.03.2009 р. по 31.12.2012 р.

Крім того, сторони Додатковим Договором від 26.01.2011 р. дійшли згоди внести зміни до п. 2.1 Договору №8/03, у зв'язку із чим виклали п. 2.1 Договору у такій редакції «п. 2.1 Оплата виконаної перевізником роботи, що визначена п. 1.1 цього Договору, здійснюється за її договірною ціною, яка визначається сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього Договору. Якщо до 25 числа місяця жодна із сторін письмово не заявить про необхідність укладення специфікації, договірна ціна на наступний місяць не змінюється.».

У період дії договору сторони погоджували вартість перевезення 1 тис. штук цегли шляхом підписання специфікацій №1, №2, №3 та №4.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору у період липень 2009 - липень 2012 ним були надані послуги з перевезення вантажів відповідача. Проте відповідач послуги з перевезення оплатив частково лише за період липень 2009 - березень 2012. Надані ж послуги з перевезення за квітень - липень 2012 року на загальну суму 202 678,18 грн. відповідачем оплачені не були.

На підтвердження надання послуг з перевезення вантажів за період квітень-липень 2012 року на суму 202 678,18 грн. позивачем надано суду товарно-транспортні накладні, які залучено до матеріалів справи.

Поряд з цим, позивач вказує на існування у відповідача заборгованості у сумі 393,76 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 31.12.2012, який підписаний та кріплений печаткою відповідача.

17.01.2013 р. позивач звернувся до відповідача із претензією №1, за змістом якої просив останнього сплатити заборгованість у розмірі 203 071,94 грн. за послуги із перевезення вантажів, надані у продовж квітня - липня 2012 р., до якої додав акти здачі-прийняття робіт за вказаний період та акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.

11.02.2013 р. відповідач звернувся до відповідача із листом №74, за змістом якого, просив позивача направити належним чином засвідчені копії: Договору перевезення вантажів №8/03 від 14.03.2009 р. та додаткових договорів до нього, а також товарно-транспортних накладних за спірний період на вказану позивачем суму боргу.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором у період квітня-липня 2012 р., у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 203 071,85 грн.

Договір є договором перевезення, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Главами 64, 65 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

З матеріалів справи вбачається, що заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 203 071,85 грн. складається із суми заборгованості у розмірі 393,76 грн. (що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період 2012 року), та суми заборгованості за надані послуги із перевезення вантажів у розмірі 202 678,18 грн. (на підтвердження існування якої позивачем надано товарно-транспортні накладні, які складені за період з 06.04.2012 р. по 31.07.2012 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

В свою чергу п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 (надалі - "Правила") встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до п. 11.6, 11.7 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, з огляду наведених норм законодавства вбачається що, належне виконання послуги із перевезення вантажу відправника є товарно-транспортна накладна з підписом вантажоодержувача про його одержання вантажу.

Проте, додані до матеріалів справи товарно-транспорті накладні на суму 202 678,18 грн., які складені у період з 06.04.2012 р. по 31.07.2012 р., не містять підпису та печатки вантажоодержувача, наявність якої свідчить про отримання вантажу вантажоодержувачем, і як наслідок належного виконання перевізником обов'язку з доставки довіреного йому відправником вантажу до пункту призначення, що відповідно ст. ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України є основним обов'язком перевізника за договором перевезення.

При цьому посилання позивача на наявність підпису та печатки відповідача на наданих суду товарно-транспортних накладних суд не приймає до уваги, оскільки вказані підписи зроблені відповідачем в графі «Всього відпущено на суму» та графі «Вантаж прийняв до перевезення». При цьому в графі «Вантаж одержав - посада, ПІП, підпис вантажоотримувача, за довіреністю №____ від _ р.» - відповідний підпис та печатка представника позивача відсутні.

Із змісту п. 2.3 Договору вбачається, що розрахунки здійснюються на підставі товарно-транспортних накладних та акту виконаних робіт, підписаному уповноваженими представниками сторін.

В свою чергу, наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт на суму 202 678,18 грн. не містять підпису та відтиску печатки відповідача, які свідчать про прийняття останнім послуг позивача із перевезення вантажів на вказану суму.

Крім того, згідно із п. 1.2 Договору перевезення здійснюється автомобільним транспортом на підставі Замовлення відправника.

Згідно п. 3.1 Договору перевезення здійснюються на підставі Замовлення відправника, яке подається не менш як за три години до вказаного часу, на який замовляється транспорт.

При цьому, позивачем не надано разових замовлень відповідача на перевезення вантажів на всю суму 202 678,18 грн., а з наданих у судову засіданні представником відповідача пояснень вбачається, що останнім заперечується факт замовлення у позивача послуг на перевезення вантажів з червня 2012 р.

Крім того, з наданих позивачем заявок у кількості 10 штук вбачається, що на підставі них відповідачем було здійснено замовлення послуг з перевезення за маршрутом с. Озерна, Київська область - м. Київ (6 заявок), с. Плавинище, Сумська область - м. Київ (1 заявка) та с. Плавинище - ст. Ромни (2 заявки).

При цьому з наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних вбачається здійснення позивачем перевезень лише за маршрутом с. Плавинище, Роменський район - залізнична станція «Северний Тупик», Роменський район.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, з огляду відсутності в матеріалах справи доказів, що підтверджують замовлення відповідачем послуг із перевезення вантажів на суму 202 678,18 грн., їх виконання відповідачем та прийняття позивачем, суд приходить до висновку про недоведеність вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 202 6748,18 грн.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При вирішенні даної справи суд враховує, що положеннями ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Судом встановлено, що у даному випадку правовідносини виникли у сфері господарювання з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми законодавства, що є спеціальними при вирішенні спору між перевізником та вантажовідправником та вантажоодержувачем.

Згідно п. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до ст. 168 Статуту автомобільного транспорту УРСР (затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969) позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців.

Порядок визначення початку перебігу позовної давності врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Із змісту п. 2.3 Договору вбачається, що розрахунки здійснюються до 15 числа наступного за звітним місяця в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника на підставі товарно-транспортних накладних та акту виконаних робіт, підписаному уповноваженими представниками сторін.

З долучених відповідачем товарно-транспортних накладних вбачається, що останні послуги з перевезення відбулися у липні 2012 р., отже з урахуванням положень п. 2.3 Договору останній день строку оплати є 15.08.2012 р., а тому з 16.08.2012 р. розпочався перебіг позовної давності за спірним зобов'язанням. Відтак строк позовної давності сплив 16.02.2013 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В судовому засіданні 05.04.2013 р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява №2 від 15.03.2013 р. надіслана поштою 16.03.2013 р., тобто з пропуском шестимісячного строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

При цьому подане позивачем клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності у зв'язку з перебуванням позивача Шут Сергія Миколайовича на амбулаторному лікуванні у період з 10.01.2013 по 15.03.2013 суд не може прийняти до уваги, оскільки відповідно до положень ст.28 ГПК України позивач має право вести свої справи в господарському суді як особисто, так і через представника.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2013 позивач уклав договір про надання юридичної допомоги №9 з ФОП Глущенко В.В., відповідно до умов п.1.1, 5.1 якого Глущенко В.В. взяв на себе обов'язки усного та письмового консультування позивача з юридичних питань, підготовку претензій та позовних заяв, представництво в судах тощо.

Таким чином, суд не вважає стан здоров'я позивача тією обставиною, що перешкоджала йому або його представнику своєчасно звернутися з позовом до суду за наявності укладеного договору від 15.01.2013.

Посилання позивача на необізнаність з вимогами чинного законодавства щодо передбаченої ст.315 Господарського кодексу України та ст.168 Статуту автомобільного транспорту спеціальної скороченої позовної давності терміном 6 місяців для пред'явлення позовів перевізників до вантажоодержувачів та вантажовідправників не є поважною причиною пропуску строку.

Крім того, посилання на Статут автомобільного транспорту міститься безпосередньо в п.6.1 укладеного між сторонами у справі договору від 14.03.2009, що робить посилання позивача на необізнаність регулювання правовідносин сторін положеннями Статуту безпідставними.

Таким чином, з урахуванням пропуску позивачем встановленого строку позовної давності, а також враховуючи не доведення позивачем факту надання та отримання відповідачем послуг з перевезення вантажів на суму 202 678,18 грн., суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З цих підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені, річних та інфляційних втрат, що нараховані позивачем на вказану суму боргу.

Що стосується наявного в матеріалах справи та підписаного відповідачем акту звірки взаєморозрахунків від 31.12.2012 (за період січень - грудень 2012 року), то суд відзначає, що згідно вказаного акту відповідачем було визнано суму заборгованості за надані позивачем послуги з перевезення вантажу за період січень - грудень 2012 року на суму 393,76 грн. Дана сума відповідачем визнається, не заперечується, у зв'язку з чим підлягає до стягнення.

При цьому вартість послуг з перевезення вантажів на підставі спірних товарно-транспортних накладних за період червень-липень 2012 року на загальну суму 202 678,18 грн., не було включено відповідачем до вказаного акту звірки.

Зокрема, згідно акту звірки відповідача від 31.12.2012, вартість послуг з перевезення вантажів становить 543 379,94 грн., а згідно акту звірки позивачем за цей же період, вартість послуг з перевезення становить 746 058,12 грн. При цьому суми оплати за надані послуги з перевезення за вказаний період у актах звірки позивача та відповідача співпадають та становлять 609 917,20 грн.

Вказана обставина визнається та не заперечується сторонами у справі.

Таким чином до складу визнаної відповідачем в акті звірки від 31.12.2012 суми заборгованості у розмірі 393,76 грн. не входить сума боргу у розмірі 202 678,18 грн., яка відповідачем не визнається та заперечується, а тому у суду відсутні підстави вважати, що у даному випадку мало місце переривання перебігу строку позовної давності на підставі ст. 264 ЦК України (у зв'язку з вчиненням відповідачем дій про визнання боргу стосовно вказаної суми заборгованості).

Враховуючи задоволення судом позовних вимог про стягнення з відповідача визнаної суми боргу у розмірі 393,76 грн., нарахування позивачем на вказану суму боргу річних є правомірним.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, становить 1,94 грн.

Що стосується нарахування позивачем пені на суму заборгованості, то суд відзначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Проте суд відзначає, що умовами п.6.1 Договору, відповідно до якого за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства, а також Статуту автомобільного транспорту, не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за прострочення оплати рахунків експедитора.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому п.6.1 Договору не містить погодженого сторонами розміру пені за неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов'язання, а положення ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» лише встановлюють граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В той же час ст. 547 Цивільного кодексу України визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття 231 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення з відповідача пені.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені є необґрунтованими, оскільки стягнення пені та її розмір не було передбачено умовами договору від 14.03.2009, а тому підстав для їх задоволення немає.

Стосовно заявлених позивачем до відшкодування витрат (збитків) на оплату послуг з надання юридичної допомоги у розмірі 4 588,00 грн. суд відзначає наступне.

За змістом ст.ст. 44, 48 Господарського процесуального кодексу України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат і її розмір визначається в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Витрати позивача, пов'язані з оплатою ним послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, судові витрати правої сторони відшкодовуються за рахунок винної.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків (п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7).

Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", якою визначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Судові витрати за учать адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Проте, з наявного в матеріалах справи договору про надання юридичної допомоги №9 від 15.01.2013, укладеного між позивачем та ФОП Глущенко В.В., та з доданої копії диплому ЛБ ВС №018632, виданого на ім'я Глущенко В.В. вбачається, що правова допомога була надана особою, яка не є адвокатом та не здійснює адвокатську діяльність згідно Закону України "Про адвокатуру".

За таких обставин, з урахуванням приписів ст.ст. 44,49 ГПК України витрати позивача на оплату послуг з надання юридичної допомоги у розмірі 4 588,00 грн. не підлягають стягненню з відповідача в порядку ст. 44 ГПК України.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» (02002, м. Київ, вул.. Микільсько-Слобідська, 2-Б, ЄДРПОУ 21129873) на користь Фізичної особи підприємця Шут Сергій Миколайович (42004, Сумська область, м. Ромни, 3-й провулок Червоної, будинок 56) суму боргу у розмірі 393 (триста дев'яносто три) грн.. 76 коп., 3% річних у розмірі 1 (одна) грн. 94 коп. та 7 (сім) грн. 91 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Є.Б. Куркотова

Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2013