Постанова № 30920701, 25.04.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 квітня 2013 р. № 820/2690/13-а

Харківський окружний адміністративний суд

в складі колегії суддів: головуючого - судді Білової О.В.

суддів - Ізовітової-Вакім О.В., Шевченка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кабанова Д.С.,

за участі представника відповідача - Галенченка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача, пов'язані з поверненням без виконання позивачу виконавчого листа, виданого Червонозаводським районним судом м.Харкова, зобов'язати відповідача виконати рішення Червонозаводського суду м. Харкова.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 2 листопада 2007 року згідно з рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова було стягнуто з Державного казначейства України на користь позивача надмірно сплачений податок з вихідної допомоги при звільненні судді у відставку в розмірі 10154грн.43 коп. Виконавчий лист був виданий 13.09.2011р., 11.10.2011р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Маєвською Д.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та запропоновано боржнику Державному Казначейству України самостійно виконати рішення в строк до 7 днів з моменту винесення (отримання) постанови, однак, кошти в добровільному порядку позивачу не були перераховані. На звернення позивача 12.01.2012 р. надійшло повідомлення, в якому було роз'яснено, що на 2008, 2009, 2010 р. були встановлені бюджетні призначення за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів», що стягнення буде виконано в порядку черговості, та що це рішення буде виконувати Державна судова адміністрація України. Позивач вважає, що не має відношення до цієї програми, оскільки 08.11.04 року позивач була звільнена у відставку на підставі Постанови Верховної ради України від 7 жовтня 2004 року, в тому ж році була нарахована вихідна допомога, яка своєчасно не була виплачена в 2004 році, при одержанні коштів в 2005 році Державною судовою адміністрацію незаконно було утримано 10154 гривни 43 коп. та перераховано на користь держави. 01.03.2013 року постановою Державного виконавця відділу примусового виконання Державної виконавчої служби України виконавчий документ повернуто стягувачеві. Позивач вважає такі дії органу виконавчої служби протиправними.

Представником відповідача, Державної виконавчої служби України, в ході судового розгляду справи були надані заперечення проти позову, в яких зазначено, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що Державна казначейська служба України не має права втручатись у діяльність і самостійно спрямувати бюджетні асигнування, надані Державній судовій адміністрації України, з огляду на що, державний виконавець був позбавлений можливості здійснити списання коштів із рахунків боржника у примусовому порядку або будь-яким чином звернути стягнення на майно боржника. Отже, відповідач вважає, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було проведено всі передбачені чинним законодавством дії, направлені на повне та фактичне виконання зазначеної категорії стягнення. У 2013 році змінився порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державних органів, тому позивач повинна пред'являти виконавчий лист до примусового виконання в іншому порядку.

Позивач - ОСОБА_2 - про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в позовній заяві просила розглянути справу без її участі.

Представник відповідача - Державної виконавчої служби України Галенченко В.М.- в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на обставини, викладені у наданих запереченнях.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02.11.2007 року задоволено позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова, Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області. Державного Казначейства України про повернення стягнутого податку з вихідної допомоги при звільненні судді у відставку, стягнуто з Державного Казначейства України на користь ОСОБА_2 надмірно сплачений податок з вихідної допомоги при звільненні судді у відставку у розмірі 10154 (десять тисяч сто п'ятдесят чотири) гривні 43 коп.

Вказане рішення суду набрало законної сили 23.03.11 року.

13.09.11 року по даній справі був виданий виконавчий лист № 2-а-156/2007 р.

Вказаний виконавчий лист був поданий для примусового виконання до Державної виконавчої служби України 04.10.11 року.

Постановою головного державного виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Маєвської Д.В. від 11.10.11 року відкрито виконавче провадження.

Впродовж жовтня 2011 р. - лютого 2013 року виконавчий лист про стягнення коштів на користь ОСОБА_2 перебував на примусовому виконанні в Державній виконавчій службі України, сума боргу в розмірі 10154,43 грн. стягнута не була.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12.12.2012 р. замінено боржника у виконавчому провадженні - Державне казначейство України його правонаступником - Державною казначейською службою України.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 01.03.2013 року виконавчий документ повернуто стягувачеві.

В мотивувальній частині вказаної постанови державний виконавець зазначив наступне.

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Одночасно державний виконавець послався на те, що з 01.01.2013 року набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», нормами ст. 2 якого передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Одночасно в постанові довільно викладено зміст абзацу 5 ч.1 ст. 2 вказаного закону: замість визначення поняття «примусова реалізація майна юридичних осіб», яке дійсно міститься в Законі, зазначено, що законом заборонена така примусова реалізація майна державних органів.

Крім того, державний виконавець, приймаючи постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 01.03.2013 року, обґрунтував своє рішення нормами Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 3 серпня 2011 р. № 845, в редакції, яка діє з 06.02.2013 року, а саме п. 3, яким передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Однак, суд зазначає, що пунктом 4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 3 серпня 2011 р. N 845 (в редакції, яка діяла на момент пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання) було передбачено, що виконавчі документи пред'являються до виконання:

1) органам Казначейства протягом одного року з наступного дня після набрання рішеннями про стягнення коштів законної сили, якщо інше не передбачено законом (у разі виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів).

2) органам державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (у разі виконання рішень про стягнення коштів з боржників).

При цьому під поняттям «боржники» розумілися розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

З огляду на зазначене, виконавчий лист позивачем було пред'явлено до примусового виконання до уповноваженого державного органу, оскільки за рішенням суду належить стягнути кошти з Державного казначейства України, яке є одержувачем бюджетних коштів, повинно здійснюватися саме органами Державної виконавчої служби.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та нову редакцію Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, оскільки положенням вказаних нормативно-правових актів не надано зворотної дії в часі, а відповідно до конституційного принципу дії нормативно-правових актів в часі вони мають застосовуватися до тих правовідносин, які виникли після набрання ними законної сили. Крім того, вказаний Закон взагалі не містить заборони реалізації всього майна боржників - державних органів, як про це стверджує відповідач, а лише встановлює певні обмеження такої реалізації.

Як вбачається зі змісту постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачеві від 01.03.2013 року, підставою для її прийняття зазначено п. 9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Як у вказаній постанові державного виконавця, так і при наданні пояснень в ході судового розгляду справи представником відповідача не зазначено, в якій саме нормі Закону встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти державних органів, а також не доведено відсутності у боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення.

Таким чином, мотивувальна частина постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачеві не відповідає диспозиції норми п. 9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», яка вказана як підстава для повернення виконавчого документу.

При наданні оцінки правомірності дій відповідача при поверненні виконавчого документу суд, керуючись приписами ст. 8 КАС України, враховує судову практику Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейським судом з прав людини у рішенні "Харук та 115 інших проти України" від 26 липня 2012 року встановлено порушення права на виконання рішення суду протягом розумного строку (пункт 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу до Конвенції)

Це рішення стало першим з 2010 року рішенням, у рамках якого Європейський суд розглядав заяви щодо невиконання чи тривалого виконання рішень національних органів, ухвалених на користь заявників, та констатував порушення вказаних статей.

Європейським судом встановлено, що національні суди та комісії по трудових спорах ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування та/або на вчинення певних дій на свою користь. Рішення набрали законної сили та підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися виконання рішень у встановлений строк через: невжиття владою конкретних бюджетних або регуляторних заходів; введення мораторію на вилучення та продаж майна, що належить державним або контрольованим державою підприємствам; бездіяльність державних виконавців. Суд вбачає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несе держава.

Остаточним рішенням Європейського суду з прав людини від 12 травня 2011 року в справі "Ліпісвіцька проти України" визнано порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно тривалості провадження.

У цій справі Європейський суд з прав людини під час визначення тривалості провадження врахував періоди, коли справа фактично розглядалась судами, та період виконання судового рішення. При цьому зазначив, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні. Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про неприпустимість повернення виконавчого документу стягувачеві - позивачу по справі, яке вмотивоване посиланням на зміни законодавчого регулювання порядку виконання судових рішень, спрямовані на покращення умов такого виконання та повинні надавати додаткові законодавчі гарантії завершення судових процедур протягом розумного строку.

На підставі викладеного, суд вважає, що права позивача порушені прийняттям постанови державного виконавця від 01.03.13 року про повернення виконавчого документу стягувачеві, яка є рішенням суб'єкту владних повноважень в розумінні КАС України.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, виходячи з того, що позивач просить суд визнати протиправними дії по винесенню вказаної постанови державного виконавця.

На підставі ч. 2 ст. 10 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача, враховуючи те, що відмова позивачу у задоволенні позовних вимог через їх невірне формулювання, але при доведеності неправомірності прийнятої відповідачем постанови буде формальним вирішенням спору та порушенням таких принципів адміністративного судочинства як верховенство права та законність.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02.11.2007 року, колегія суддів зазначає, що до повноважень державного виконавця входить вчинення певних дій по примусовому виконанню рішень судів, однак саме виконати рішення суду має боржник, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 17, 50, 70, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати постанову від 01.03.2013 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві по виконавчому провадженню № 29165087.

В задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Державної виконавчої служби України, пов'язаних з поверненням без виконання позивачу виконавчого листа, виданого Червонозаводським районним судом м.Харкова, зобов'язання відповідача виконати рішення Червонозаводського суду м. Харкова - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 26 квітня 2013 року

Головуючий Суддя Білова О.В.

Судді Ізовітова-Вакім О.В.

Шевченко О.В.