Постанова № 30917205, 15.04.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1125/13-а

15 квітня 2013 року 14год. 59хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Янчук В.В.,

відповідача: представник Мриглод Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Агрос"

доКостопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в листопаді місяці 2012 року відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Денір» за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р., за наслідками якої був складений акт від 20.11.2012р. На підставі висновку даного акта було винесене повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції. Позивач не погоджується з висновками акта щодо встановленого порушення, при цьому зазначає, що при перевірці відповідачу були надані всі необхідні первинні документи на підтвердження реальності вчинення господарських операцій з контрагентом. Зазначені документи відповідають нормам чинного законодавства. На момент вчинення господарських операцій з вказаним товариством, відомості про останнього знаходились в Єдиному держаному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, а отже є достовірними. Крім того, даний контрагент був зареєстрований в установленому порядку платником податку на додану вартість в зв'язку з цим просить суд визнати його протиправним та таким що належать до скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Додатково пояснив, що договір поставки продукції з контрагентством укладався в усній формі, який термін поставки товару, представник позивача не пам'ятає, самого товару поставлено не було ні до перевірки відповідача, ні після, до суду про стягнення безпідставно отриманих коштів контрагентом, позивач не звертався.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що дійсно, у позивача була проведена перевірка, за результатами якої встановлено, що позивач в жовтні 2010р. мав взаємовідносини з ТОВ «Денір», які, на думку відповідача, здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування та несплати податків, що є порушенням пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак податкове повідомлення-рішення є правомірним. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає, що позов не належить до задоволення.

Суд виходив з наступного.

Посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Денір» за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р., за наслідками якої був складений акт від 20.11.2012р. № 601/23/30032094 (а.с.8-16).

Вказаною перевіркою, зокрема, встановлено, що Приватним підприємством «Агрос» завищений податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Денір» в сумі 8333грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень 2010р. на суму 8333грн. При цьому відповідач посилається на нікчемність (недійсність) правочину, укладеного позивачем з контрагентом.

На підставі висновків акту перевірки та в результаті встановлених порушень відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення за порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент вчинення правовідносин), яким збільшено суму податку на додану вартість у розмірі 8333грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 2083грн. ( а. с. 7)

Так, в судовому засіданні, зі слів представника позивача, в жовтні місяці 2010 року між позивачем та ТОВ «Денір» був укладений усний договір поставки продукції - скумбрії с/м синьої в кількості 4320кг. на умовах попередньої оплати.

19.10.2010р. позивачем здійснено попередню оплату за товар в сумі 50000грн., що підтверджується банківською випискою, податковою накладною №177 від 29.10.2010р. на вказану суму в т.ч. ПДВ в сумі 8333,33грн. (а. с. 22-23).

В судовому засіданні встановлено, що станом на час розгляду справи, товар контрагентом поставлений не був.

В той же час, відповідно до норми ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.ст. 173, 179 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З системного аналізу положень ЦК, ГК України вбачається, що договір поставки вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами, до яких належать: кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити.

Однак, суд зазначає, що на підставі усного договору ні ціни, ні строків поставки, ні строків дії вказаного договору встановити не можливо.

В судовому засіданні представник позивача також зазначив, що він не пам'ятає строків поставки продукції, строку дії договору.

В той же час, позивач, не знаючи про строки поставки продукції та дії самого договору, проте знаючи про вимоги щодо здійснення передоплати, здійснив таку передоплату на суму 50000,00грн.

Вказані обставини ставлять під сумнів розумний економічний зміст та господарську мету вчинених господарських операцій. Особливо з огляду на те, що кошти були попередньо перераховані ще в жовтні 2010 року і жодної дії по поверненню безпідставно отриманих коштів позивач до жовтня 2012 року (вимога позивача про повернення коштів, адресована товариству «Денір» 16.10.2012р. (а. с. 17)) не вчиняв.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив і той факт, що станом на час розгляду справи 15.04.2013р. позов до суду для захисту прав позивача не подавався.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР, чинний на момент вчинення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, законодавчо установлений порядок формування податкового кредиту не передбачає його автоматичне виникнення за наслідками першої з подій у розумінні зазначених вище норм Закону. Така перша подія лише визначає виникнення суб'єктивного права платника на формування податкового кредиту, реалізація якого є можливою у разі виконання певних умов.

За змістом наведених правових норм необхідною умовою для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту є, зокрема, фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). При цьому, правові наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Крім того, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з вимогами вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, установи, від імені яких складений документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (далі - Положення №88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення №88.

Відповідно до п.2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, підставою для формування бухгалтерського обліку та, відповідно, податкового обліку, є наявність у суб'єкта господарювання первинних документів, що засвідчують факт здійснення господарської операції.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що податкова накладна, виписана ТОВ «Денір» 29.10.2010р. №177 та надана позивачу без фактичного отримання товару, що суперечить зазначеним вище нормам законодавства, а відтак вказана податкова накладна не може слугувати підставою, яка б засвідчила факт здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що посилаючись на формальне виконання вимог статей Закону України «Про податок на додану вартість», якими врегульовано порядок сплати податку на додану вартість та формування податкового кредиту, позивач не врахував змісту вказаних норм. Податок на додану вартість - це частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), що надходить до бюджету після їх реалізації. Чистий податок, що підлягає сплаті до бюджету, враховується як різниця між сумою податку, нарахованого при реалізації товарів (робіт, послуг) і сумою податку, що сплачений або підлягає сплаті постачальникам за придбані товари (виконані роботи, надані послуги) матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу. Об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. При цьому, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів.

Встановлені в ході судового розгляду обставини спростовують обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість по господарській операції з ТОВ «Денір».

До того ж, актом від 29.08.2012р. №38/22/25318312 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Денір» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.09.2009р. по 29.08.2012р.», фактичне місцезнаходження підприємства не встановлено.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи в сукупності всі докази, суд приходить до висновку, що господарська операція позивача з ТОВ «Денір» в жовтні 2010 року була вчинена без належної господарської мети, для отримання податкової вигоди.

Згідно ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на вище викладене, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем правомірно збільшено суму податку на додану вартість в розмірі 8333грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 2083грн., а тому винесене податкове повідомлення-рішення не належить до скасування.

Відповідно до ст.94 КАС України судовій збір позивачу не присуджується.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позивачу - приватному підприємству "Агрос" у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.