Рішення № 30916701, 18.04.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" квітня 2013 р. Справа № 910/26203

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Трейд»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С»про стягнення 1 106 081,51 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Кірячок О.Ю. - представник за довіреністю №12/220-НСС від 19.11.2012р.;

від відповідача: не з'явились.

секретар судового засідання: Гуськова К.В.

Обставини справи:

29.12.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстер Трейд» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 29.12.2012 року (вх. №26203) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» (далі - відповідач) про стягнення 1 106 081,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №124 від 01.03.2011 року, зокрема, щодо проведення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача 1 042 579,51 грн. основного боргу, 49 982,95 грн. пені та 13 519,05 грн. 3% річних, а всього 1 106 081,51 грн.

Ухвалою від 02.01.2013 року господарський суд міста Києва порушив провадження у справі №910/26203.

Ухвало господарського суду міста Києва від 12.02.2013 року справу №910/26203 передано до господарського суду Київської області.

26.02.2013 року з господарського суду міста Києва за підсудністю надійшла справа №910/26203 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» про стягнення 1 106 081,51 грн.

Згідно протоколу розподілу справ між суддями від 26.02.2013 року справу №910/26203 передано до розгляду судді Антоновій В.М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.02.2013 року справу №910/26203 було прийнято до провадження суддею Антоновою В.М. та призначено розгляд справи на 21.03.2013 року.

21.03.2013 року, до початку судового засідання, через загальний відділ господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 20.03.2013 року (вх. №7983) про долучення до матеріалів справи документів, витребуваних ухвалою суду.

У судове засідання 21.03.2013 року представник відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.03.2013 року, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 77 ГПК України, відкладено розгляд справи на 18.04.2013 року.

22.03.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від позивача з клопотанням б/н від 21.03.2013 року (вх. №8054) надійшли витребувані судом документи.

Присутній в судовому засіданні 18.04.2013 року представник позивача підтримав позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

У судове засідання 18.04.2013 року представник відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст.75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 18.04.2013 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

01.03.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Майстер Трейд» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено господарський договір поставки №124 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується у зумовлені цим договором строки передати товар (далі по тексту - товар) і сплатити за нього грошову суму на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Датою поставки товару вважається дата поставки товару на склад покупця. Право власності на поставлені товари, а також ризик випадкової втрати чи випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п. 2.2. та п. 2.3. договору).

Згідно п. 5.1. договору ціни на товари є вільними і вказуються у Специфікації. Ціна товару, яка входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у специфікації та видатково-прибутковій накладній на поставку партії товару. Зміна остаточно узгодженої ціни в односторонньому порядку не допускається (п. 5.3 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору сторони дійшли згоди, що оплата по цьому договору здійснюється шляхом розстрочення платежу в наступному порядку:

6.1.1 Оплата, за поставлений товар здійснюється через 30 календарних днів від факту реалізації товару.

Згідно п. 6.2 договору, на письмову вимогу постачальника покупець надає останньому письмовий звіт про реалізацію, в якому покупець обов'язково повинен вказати номер та дату цього договору, суму до сплати, кінцеву дату оплати. Такий звіт підписується уповноваженою особою покупця та завіряється печаткою товариства.

Як передбачено п. 8.1 договору, він набирає чинності з моменту укладення та діє до 31 грудня 2011 року. Дія договору автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна із сторін не попередить письмову іншу сторону про припинення дії договору, вказаного в п. 8.1. цього договору (п. 8.3. договору).

Оскільки сторонами не надано суду доказів звернення одна до одної із повідомленнями, передбаченими п. 9.1. договору, а також доказів його розірвання, господарський суд дійшов висновку, що укладений договір автоматично продовжувався сторонами і є чинним на момент розгляду спору у суді.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено протокол узгодження розбіжностей до договору поставки №124 від 01.03.2011 року, згідно якого сторони погодили викласти п. 6.1.1 цього договору у наступній редакції:

6.1.1. Оплата за поставлений товар здійснюється через 35 (тридцять п'ять) календарних днів від дати поставки товару на склад покупця.

Відповідно до п. 3 вказаного протоколу, цей протокол узгодження розбіжностей є невід'ємною частиною договору №124 від 01.03.2011 року.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору позивач у період з 21.02.2012 року по 20.07.2012 року здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 1 150 172,27 грн.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями наступних видаткових накладних:

№0000001798 від 21.02.2012 року на суму 98 593,20 грн.

№0000001833 від 22.02.2012 року на суму 5 376,64 грн.

№0000001835 від 22.02.2012 року на суму 2 351,58 грн.

№0000001840 від 22.02.2012 року на суму 2 193,96 грн.

№0000001845 від 22.02.2012 року на суму 5 897,76 грн.

№0000001915 від 23.02.2012 року на суму 429,82 грн.

№0000001917 від 23.02.2012 року на суму 4 591,45 грн.

№0000001990 від 24.02.2012 року на суму 3 255,28 грн.

№0000002165 від 29.02.2012 року на суму 4 178,45 грн.

№0000002168 від 29.02.2012 року на суму 8 781,01 грн.

№0000002172 від 29.02.2012 року на суму 3 637,93 грн.

№0000002187 від 29.02.2012 року на суму 12 979,56 грн.

№0000002232 від 01.03.2012 року на суму 186 201,07 грн.

№0000002248 від 01.03.2012 року на суму 12 050,71 грн.

№0000002250 від 01.03.2012 року на суму 2 740,81 грн.

№0000002315 від 02.03.2012 року на суму 3 567,01 грн.

№0000002458 від 06.03.2012 року на суму 8 051,48 грн.

№0000002459 від 06.03.2012 року на суму 10 757,20 грн.

№0000002462 від 06.03.2012 року на суму 2 491,56 грн.

№0000002467 від 06.03.2012 року на суму 9 927,88 грн.

№0000002468 від 06.03.2012 року на суму 1 469,50 грн.

№0000002471 від 06.03.2012 року на суму 2 164,46 грн.

№0000002472 від 06.03.2012 року на суму 3 328,67 грн.

№0000002652 від 14.03.2012 року на суму 4 502,39 грн.

№0000002653 від 14.03.2012 року на суму 1 580,71 грн.

№0000002654 від 14.03.2012 року на суму 1 541,48 грн.

№0000002657 від 14.03.2012 року на суму 5 517,35 грн.

№0000002660 від 14.03.2012 року на суму 1 759,37 грн.

№0000002729 від 15.03.2012 року на суму 2 913,48 грн.

№0000006187 від 27.06.2012 року на суму 335 177,57 грн.

№0000006199 від 27.06.2012 року на суму 8 505,23 грн.

№0000006202 від 27.06.2012 року на суму 8 926,56 грн.

№0000006203 від 27.06.2012 року на суму 5 572,75 грн.

№0000006204 від 27.06.2012 року на суму 7 462,20 грн.

№0000006403 від 06.07.2012 року на суму 13 616,54 грн.

№0000006405 від 06.07.2012 року на суму 10 121,27 грн.

№0000006408 від 06.07.2012 року на суму 18 017,94 грн.

№0000006410 від 06.07.2012 року на суму 13 577,20 грн.

№0000006748 від 18.07.2012 року на суму 7 412,56 грн.

№0000006750 від 18.07.2012 року на суму 9 127,21 грн.

№0000006751 від 18.07.2012 року на суму 4 838,74 грн.

№0000006768 від 19.07.2012 року на суму 7 980,73 грн.

№0000006757 від 20.07.2012 року на суму 287 004,00 грн.

Судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Господарським судом досліджено, що поставлений згідно вищевказаних видаткових накладних товар був отриманий уповноваженими представниками відповідача, повноваження яких на отримання матеріальних цінностей від позивача підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей.

Дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, здійснивши лише часткову оплату за отриманий товар.

Як вбачається з розрахунку позивача, відповідач повністю оплатив товар, поставлений за видатковими накладними №0000001798 від 21.02.2012 року на суму 98 593,20 грн., №0000001833 від 22.02.2012 року на суму 5 376,64 грн., №0000001835 від 22.02.2012 року на суму 2 351,58 грн.

Крім того, відповідачем частково оплачено товар за видатковою накладною №0000001840 від 22.02.2012 року, а саме, на суму 1 270,55 грн.

Жодних інших доказів оплати відповідачем поставленого товару сторонами суду надано не було.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами, у підписаному протоколі узгодження розбіжностей до договору поставки №124 від 01.03.2011 року, визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється через 35 (тридцять п'ять) календарних днів від дати поставки товару на склад покупця.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання в повному обсязі та в строк, встановлений договором, і його заборгованість станом на момент розгляду справи у суді становить 1 042 580,30 грн.

При цьому, позивачем заявлено до стягнення 1 042 579,51 грн. основного боргу, що пов'язано, як вбачається з пояснень позивача, зі зменшенням суми боргу на 0,79 грн., у зв'язку із переплатою за поставлений у попередні періоди товар.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не скористався правом участі у судовому засіданні, не подав відзив на позов та докази, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань щодо оплати товару у повному обсязі, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1 042 579,51 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, і такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму боргу з вартості неоплаченого товару за період з 29.03.2012 року по 13.12.2012 року з урахуванням здійснених поставок та часткової оплати товару відповідачем. При цьому, позивач зазначає, що загальний розмір пені складає 59 412,53 грн., однак, позивач просить стягнути з відповідача лише 49 982,95 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Беручи до уваги вимоги ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та укладеного між сторонами договору, перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є обґрунтованим.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Трейд» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» пені у розмірі 49 982,95 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Необхідно зазначити, що при перевірці судом розрахунку суми пені, суд встановив, що розмір пені є більшим ніж той, який заявлений позивачем, проте відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» зазначено, що згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи відсутність клопотання заінтересованої сторони, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 13 519,05 грн., нарахованих на суму боргу з вартості неоплаченого товару за період з 27.03.2012 року по 14.12.2012 року з урахуванням здійснених поставок та часткової оплати товару відповідачем.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірною.

З огляду на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, господарський суд дійшов висновку, що у зв'язку з допущенням арифметичних помилок, а також у зв'язку з невірним визначенням початку періоду прострочення зобов'язань за окремими видатковими накладними, розрахунок є невірним.

Здійснивши власний розрахунок суми 3% річних за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», суд встановив, що він складає 19 681,87 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів15097.7231.03.2012 - 03.04.201243 %4.9644674.6705.04.2012 - 08.04.201243 %14.69245667.2609.04.2012 - 09.04.201213 %20.19249234.2710.04.2012 - 15.04.201263 %122.91287425.0216.04.2012 - 02.05.2012173 %401.61305239.803.05.2012 - 02.08.2012923 %2308.11670884.1103.08.2012 - 14.08.2012123 %661.69726217.0615.08.2012 - 26.08.2012123 %716.27747595.5727.08.2012 - 27.08.201213 %61.45755576.328.08.2012 - 28.08.201213 %62.101042579.5129.08.2012 - 13.12.20121073 %9168.99 Всього19 681,87 грн.Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 13 519,05 грн. 3 % річних, заяв про збільшення позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі - 13 519,05 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю у сумі 1 106 081,51 грн., з яких 1 042 579,51 грн. основний борг, 49 982,95 грн. пеня та 13 519,05 грн. 3% річних.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарт-С» (08700, Київська область, м. Обухів, вул. Київська, буд. 64, кв. 120, ідентифікаційний код 24654657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Трейд», (01010, м. Київ, вул. Сергія Струтинського, 6, ідентифікаційний код 31751587) 1 042 579 (один мільйон сорок дві тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 51 коп. основного боргу, 49 982 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 95 коп. пені, 13 519 (тринадцять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 05 коп. 3% річних та 22 121 (двадцять дві тисячі сто двадцять одну) грн. 63 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 26.04.2013 року