Постанова № 30912130, 30.01.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2013 року м. Миколаїв Справа № 2а-3668/12/1470

10:00

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовом

Приватного підприємства "Експрес",

вул. Ювілейна, 83-А, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56100

до

Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби,

вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101

про

визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкове повідомлення - рішення від 27.06.2012р. № 23042099,

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій Баштанської МДПІ Миколаївської області ДПС, щодо визнання та визначення у акті перевірки від 13.06.12 №98/22-23042099 нікчемними правочинів, укладених позивачем з ПП ”Аркат”, та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27.06.12 №23042099.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов’язань з податку на додану вартість, оскільки позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ від здійснення угод з контрагентом, які відповідач вважає нікчемними.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ, від здійснення угод, які є нікчемними. В зв’язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Представники сторін надали до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, –

В С Т А Н О В И В:

ПП ”Експрес” зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

12.06.12 відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача, щодо підтвердження господарських відносини з платником податків ПП ”Аркат”, за період за вересень 2011 року.

13.06.12 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №98/22-23042099, у висновках якого крім іншого зазначено, що позивачем порушено п.185.1 ст.185, п.198.1 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 ПК України, неправомірно сформовано податковий кредит за вересень 2011 року в сумі 43 669,75грн., у наслідок вчинення безтоварних операцій з ПП ”Аркат”.

На думку відповідача (позиція викладена в акті) ці порушення сталися в результаті того, що позивачем при укладені угоди з його контрагентом ПП ”Аркат”, не було дотримано вимог ч.1,3,4 ст.203 ЦК України, а тому такий правочин в силу ч.1,2 ст.215 та ст.228 ЦК України є нікчемним.

27.06.12 на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №23042099, яким позивачу визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 43 670грн. та штрафними санкціями на суму 10 918грн.

Що стосується нікчемності договору укладеного позивачем з його контрагентом ПП ”Аркат”, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: ”...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину”.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв’язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов’язання пов’язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов’язкова ознака – специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судами попередніх інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП ”Аркат” правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов’язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом – є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на той факт, що порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину передбачену ч.2 ст.205 КК України, відносно того, що ПП ”Аркат” створене, як фіктивне підприємство, оскільки, як було зазначено судом вище, такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Як вбачається з матеріалів справи позивач згідно генерального договору поставки нафтопродуктів та будівельних матеріалів №9 від 15.11.10 придбав у ПП ”Аркат” пісок, бітум дорожній та мазут, на загальну суму 384 131грн., та сплатив його вартість у безготівкової формі. Відповідно до умов договору поставка товару здійснювалась транспортом ПП ”Аркат”. На підтвердження здійснення цієї операції позивач надав суду приходні накладні, товарно-транспорті накладні та платіжні доручення. На вартість прибраного товару ПП ”Аркат” надав позивачу в вересні 2011 податкові накладні, загальна сума ПДВ за якими склала 64 021,75грн.

Статтею 1 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентом, туму суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у м. Херсоні від 21.05.12 №211/22-4/36944709 про неможливість підтвердження реального здійснення господарських операцій ПП ”Аркат”, щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами постачальниками та покупцями за вересень 2011 року, оскільки цей акт не є актом перевірки, а лише свідчить про те, що ДПІ у м. Херсоні не змогло провести 21.05.12 перевірку ПП ”Аркат”, та встановити (підтвердити) його господарську діяльність у вересні 2011 року. Висновки зроблені в акті є лише думкою особи, що його склала.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від ПП ”Аркат”, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

У вересні 2011 року ПП ”Аркат” надав позивачу податкові накладні, загальна сума ПДВ за якими склала 64 021,75грн. В листопаді позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2011 року, в яких зменшено суму податкового кредиту на суму 20 352грн. Таким чином позивачем визначений податковий кредит з ПДВ за вересень 2011 року в сумі 43 669,75 (як вказано в акті перевірки), та відповідно округлене відповідачем до суми 43 670грн. (як вказано в оскаржуємому рішенні).

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товару від ПП ”Аркат” на користь позивача, суд вважає що позивач, в порядку визначеному казаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товару у ПП ”Аркат”.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.06.12 №23042099 підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, щодо визнання та визначення у акті перевірки від 13.06.12 №98/22-23042099 нікчемними правочинів, укладених позивачем з ПП ”Аркат” суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До суду, згідно ч.1 ст.2 КАС України, можуть звернутися юридичні особи за захистом прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Таким чином, виходячи з положень вказаних статей КАС України, дії суб’єкта владних повноважень повинні порушувати права та інтереси особи.

Висновки зроблені в акті перевірки ніяким чином не порушують права та інтереси позивача, оскільки акт перевірки не є актом індивідуальної дії (рішення дія якого поширюється на конкретну особу), і його висновки не тягнуть за собою ніяких юридичних наслідків.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб’єкта владних повноважень, що породжує для суб’єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання, обов’язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб’єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень.

При цьому, слід зазначити, що оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27.06.12 №23042099.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 27.06.12 №23042099

3. Присудити на користь Приватного підприємства ”Експрес” судові витрати у розмірі 546грн. з Державного бюджету України. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Баштанської міжрайонної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

4. Роз’яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар