Постанова № 30911696, 17.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2013 р. Справа№ 910/481/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 17.04.2013 року

розглядаючи апеляційну скаргу комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року

у справі № 910/481/13 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового

фонду «Житло-сервіс»

про стягнення 63 185,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року по справі № 910/481/13 позов публічного акціонерного товариства «Київенерго» до комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про стягнення 63 185,08 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 57 293,95 грн. основного боргу, 3 019,88 грн. інфляційних втрат, 2 871,25 грн. трьох відсотків річних та 1 720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 19.02.2013 року відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року по справі № 910/481/13 скасувати та прийняти нове рішення суду яким, відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник послався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені у рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема відповідач вважає, що він, уклавши договір із КП ГІОЦ КМДА, виконав своє зобов'язання за договором, оскільки на його думку, він не повинен до 10 числа сплачувати, а лише забезпечити оплату коштів від мешканців. Крім того, апелянт зазначає, що позивач при розрахунку заборгованості застосував тарифи, які не відносяться до укладеного між сторонами договору, оскільки додаткових угод про внесення змін до договору щодо тарифів сторонами не укладалось. Скаржник також стверджує, що наданий позивачем розрахунок не містить даних та доказів, які відображають належне виконання позивачем своїх зобов'язань передбачених п.п.2.2.1 п.2.2 договору за зазначений у позовній заяві спірний період, що ставить під сумнів правомірність здійсненого позивачем розрахунку позовних вимог.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 20.03.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 17.04.2013 року представник комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник публічного акціонерного товариства «Київенерго» у судовому засіданні 17.04.2013 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги вважає її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 19.02.2013 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

01.03.2009 року між ПАТ «Київенерго» (в минулому АЕК «Київенерго») (далі - постачальник) та комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - споживач) було укладено договір № 2690081 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в договорі (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.4 договору, позивач зобов'язувався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Щомісячно оформляти для споживача: величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (табуляграму), та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць); платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звірки взаєморозрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою; корегування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акта за підписом повноваженого представника постачальника). Сповіщати Споживача в 5-денний термін про зміну тарифів на: теплову енергію, технічне обслуговування.

Відповідач в свою чергу, згідно з п. п. 2.3.1, 2.3.5 договору зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку 2; забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію, своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями.

Порядок розрахунків сторони погодили додатком 2 до договору, в п. п. 4, 8, 9, 10 цього додатку передбачено, що дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку по 25 число поточного місяця. У разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Згідно з п. 9 додатку 2 до договору передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ № 6 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

У відповідності до п. 10 додатку 2 до договору, споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Позивач зазначає, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за договором, тоді як відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.09.2010 року до 01.12.2012 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, у сумі 57293,95 грн. Позивач вказав, що зазначена заборгованість відповідача підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами), а також довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію.

Так, у січні 2013 року ПАТ «Київенерго» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» боргу 63185,08 грн., з яких: 57293,95 грн. - основного боргу, 2871,25 грн. - 3% річних та 3019,88 грн. - збитків від інфляції. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неоплату наданих послуг за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 2690081 від 01.03.2009 року, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, яка станом на час звернення до суду не погашена, що зумовило нарахування 3 % річних та збитків від інфляції та звернення з даним позовом до суду.

В свою чергу відповідач заперечуючи проти вказаного позову вказує на те, що відповідно до договору він повинен забезпечити надходження коштів від мешканців за спожиту ними теплову енергію через транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, що відповідачем виконано повністю.

Рішенням суду першої інстанції від 19.02.2013 року по справі № 910/481/13 позов задоволено. Стягнуто з комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 57 293,95 грн. основного боргу, 3 019,88 грн. інфляційних втрат, 2 871,25 грн. трьох відсотків річних та 1 720,50 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно з ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції у даному випадку, за умовами договору № 2690081 від 01.03.2009 року боржником є саме відповідач і саме він зобов'язаний забезпечити щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а до 25 числа поточного місяця - сплатити вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10 Додатку 2), а отже, він має зобов'язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуги.

Колегія суддів вважає, що підписання договору з КП «ГІОЦ» КМДА на розщеплення грошових коштів, які надходять від населення, на який посилається скаржник не звільняє відповідача від обов'язку вчасної сплати за поставлений позивачем товар.

Як вірно вказав суд першої інстанції, на відповідача покладається обов'язок вчинити дії, які б забезпечили надходження коштів від кінцевих споживачів до КП «ГІОЦ» КМДА (претензії, позови, роз'яснювальна робота, угоди про реструктуризацію боргу та інше), однак відповідачем на підтвердження вчинення дій, покликаних забезпечити надходження коштів, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції доказів вчинення таких дій суду не надано.

Судова колегія вважає, що передоручивши виконання обов'язку оплати за договором на КП «ГІОЦ» КМДА, відповідач не змінив сторону у зобов'язанні та не позбувся зобов'язань, визначених договором на постачання теплової енергії, а отже має нести відповідальність, передбачену законодавством та умовами договору у разі неналежного виконання його умов.

Посилання відповідача на те, що позивачем неналежним чином виконувались умови договору, зокрема, дотримання температурного графіка, судова колегія вважає необґрунтованим.

З листів КП «Житло-сервіс», адресованих ПАТ «Київенерго» дійсно вбачається, що відповідач звертався до позивача з проханням вжити заходів для усунення недоліків: недотримання температурного графіку теплової мережі в житлових будинках масиву Позняки, зниження температури теплоносія мережі, що не забезпечує необхідних параметрів для потреб населення гарячим водопостачанням та опаленням.

Проте, листом № 007/9147 від 10.12.2010 року позивач повідомив КП «Житло-сервіс», що невиконання температурного графіка теплоносія житлових будинків масиву Позняки виникло через несплати споживачами боргів за спожиту теплову енергію та електричну енергію в результаті чого УМГ «Київтрансгаз» знизило тиск газу для ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 АК «Київенерго», а отже температура теплоносія мережі знизилась, а станом на 01.12.2010 року температура теплоносія відповідає температурному графіку.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що приписами п. 2.4.5 договору встановлено право позивача на введення обмеження відповідачу встановленої кількості теплової енергії в односторонньому порядку шляхом зниження температури в подавальному трубопроводі або об'єму теплопостачання аж до повного його припинення - в разі зменшення постачання обсягів палива на теплові джерела постачальника, викликаного заборгованістю за спожиту теплову енергію.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що сума заборгованості комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» за період з 01.09.2010 року до 01.12.2012 року у розмірі 57293,95 грн. виникла по договору № 2690081 від 01.03.2009 року. Зазначена заборгованість відповідає фактичним обставинам та підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами), а також довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію, а отже підлягає стягненню.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 3019,88 грн. інфляційних втрат та 2871,25 грн. 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 2690081 від 01.03.2009 року на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Неможливість виконання боржником грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому ж місяці був погашений - підстави відсутні.

При розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку інфляційних втрат за період з жовтня 2010 року по листопад 2012 року без виключення місяців, у яких індекс інфляції менший одиниці та 3% річних за вказаний період, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3019,88 грн. інфляційних втрат та 2871,25 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, які відображають належне виконання позивачем своїх зобов'язань передбачених п.п.2.2.1 п.2.2 договору.

Так, відповідач стверджує, що ним на адресу позивача надсилалися звернення 13.10.2010 №110/922-2185, від 01.11.2010 № 110/422-2334, від 04.11.2010 року № 110/22-874, від 05.11.2010 року № 110/913-2384, від 29.11.2010 року № 110/22-966, від 29.11.2010 № 110/22-967, від 09.02.2012 №110/22-146, від 19.11.2012 №110/22-1195, від 17.12.2012 №110/022-1934, щодо невідповідності температур теплоносія.

З цього приводу суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що пунктом 9 додатку №2 до договору визначено, що споживач отримує, серед іншого, акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Крім того, пунктом 2.5.1 договором передбачено право споживача вимагати від постачальника надання достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати та методику розрахунків, нарахування, режими теплопостачання тощо (п.п.2.5.1); перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію, згідно з умовами договору (п.п.2.5.2).

Таким чином, у разі виявлення розбіжностей показників температур від нормальних показників, відповідач мав право звернутися до позивача і в позасудовому порядку, шляхом проведення бухгалтерських розрахунків встановити суму розбіжності.

В іншому випадку відповідач мав право звертатися до суду у встановленому чинним законодавством порядку для вирішення питань, що стосуються предмета договору (п.2.5.3 договору).

Однак, матеріали справи не містять відповідних рішень, якими встановлено порушення позивачем умов договору, або застосування інших тарифів, ніж застосовував позивача, а відтак не підтверджують доводів відповідача.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач при розрахунку заборгованості застосував тарифи, які не відносяться до укладеного між сторонами договору, оскільки додаткових угод про внесення змін до договору щодо тарифів сторонами не укладалось, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося, відповідно до частини 6 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Пунктом 2.1 договору визначено, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання. Зокрема, у підпункті 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно із абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» Національна комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

ПАТ «Київенерго» є суб'єктом природних монополій у сфері теплопостачання та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Таким чином, із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у даній справі.

Відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. До встановлення національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

14 грудня 2010 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики прийняла постанову № 1729, якою було затверджено тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго». Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2011 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача стосовно того, що при розгляді цієї справи для встановлення суми заборгованості відповідача за договором за поставлену теплову енергію у січні 2011 року слід керуватися тарифами, встановленими розпорядженням КМДА від 31 травня 2010 року № 392, оскільки, як зазначено вище, із 22 липня 2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на теплову енергію для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 14 грудня 2010 року затвердила тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго».

Розпорядженням КМДА від 29 грудня 2010 року № 1222 було встановлено нові тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення та введено в дію з 1 лютого 2011 року саме на виконання постанови НКРЕ від 14 грудня 2010 року № 1729.

Щодо доводів відповідача про те, що трактуючи умови договору, позивач використовує їх лише на свою користь, що призводить до подвійного стягнення як з мешканців так і з відповідача, крім того, позивач ігнорує тарифи, строки та порядок розрахунків, затверджених розпорядженнями КМДА для споживачів, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки відповідач не позбавлений права ініціювати внесення змін до договору постачання послуг для захисту своїх прав.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційні скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі № 910/481/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року у справі № 910/481/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/481/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 22.04.2013 року