Постанова № 30909773, 25.04.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.04.2013 р. справа №905/1057/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Татенко В.М.секретаря Бахрамової А.А. за участю представниківвід позивача:Будовський О.А., представник за дов. від 19.12.12р. № 09/9250від відповідача:Філіпова О.І., представник за дов. віл 02.01.13р. № 9 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Комунального підприємства «Донецькміськводоканал» м. Донецьк; Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької областівід14.03.2013 рокуу справі№ 905/1057/13-г (суддя Гринько С.Ю.)за позовомКомунального підприємства «Донецькміськводоканал» м.Донецькдо відповідача Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» м. Донецькпропро зобов»язання прийняти спірні пункти договору №1520 від 01.01.2013р. та додатки до нього в редакції позивачаВСТАНОВИВ:

12.02.2013 року Комунальне підприємство «Донецькміськводоканал» м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» м. Донецьк про зобов»язання прийняти спірні пункти договору №1520 від 01.01.2013р. та додатки до нього в редакції позивача (а.с.2-5).

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.03.2013р. позов задоволено частково. Господарський суд вирішив врегулювати розбіжності, які виникли між Комунальним підприємством «Донецькміськводоканал» та Комунальним комерційним підприємством Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» при укладенні Договору №1520 про водопостачання і прийому господарсько-побутових стоків від 01.01.2013 року, виклавши їх в наступній редакції:

- пункт 4.2 договору в редакції відповідача - "Об'єм поданої споживачу питної води визначається за приборами обліку, встановленими на межі балансової приналежності мереж водоканалу і споживача (в приміщеннях, які безпосередньо знаходяться за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу). Водоспоживання без засобів обліку забороняється";

- пункт 4.4 договору в наступній редакції - "В точках підключення до мереж водоканалу споживач зобов'язаний за свій рахунок встановити прибори обліку у відповідності з технічними умовами, які видаються водоканалом. Прибори обліку повинні відповідати додатку № 1 до Технічного регламенту істотних вимог до засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2009р. № 332 (далі - Регламент). Приймання в експлуатацію прибору обліку і його реєстрація здійснюються представником водоканалу з оформленням відповідного акту";

- пункт 4.5. договору в редакції позивача: - "Строк служби приборів обліку складає не більше 12 років, з моменту прийняття в експлуатацію. По закінченню строку служби прибори обліку підлягають негайній заміні на нові (класу точності С)".

Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір 573грн.50коп.

Судове рішення мотивоване наступним.

Щодо п.4.2 договору суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не довів факт відсутності узгодження сторонами межі балансової належності і необхідність переобладнання лічильників водопостачання, суд прийняв цей пункт в редакції відповідача. Враховуючи, що редакція, викладена позивачем у п.4.5 договору не є обов»язковою умовою для сторін для виконання ними своїх прямих обов»язків, суд виключив з його тексту третє речення, оскільки він не відповідає умовам договору. Пункт 4.5 договору, який суд прийняв у редакції позивача, відповідає Технічному регламенту та випливає з п.4.4 договору.

Позивач, Комунальне підприємство «Донецькміськводоканал» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 р. в частині пункту 4.2 договору та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги відносно п.4.2 договору задовольнити в редакції позивача. В іншій частині рішення господарського суду від 14.03.2013р. залишити без змін (а.с.83-84).

Підставами для скасування рішення в наведеній частині апелянт вважає те, що лише за згодою виробника, вузли обліку можливо розташувати в приміщеннях, безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Зокрема, апелянт зазначає, що місцевий суд прийняв п.4.2 Договору в редакції відповідача, чим порушив п.5.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. №190.

До Донецького апеляційного господарського суду також надійшла апеляційна скарга відповідача, Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» на рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013р. по справі №905/1057/13-г, яка ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2013р. по справі №905/1057/13-г прийнята до провадження та призначена до розгляду на 23.04.2013р.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013р. по справі №905/1057/13-г скасувати в частині прийняття спірних пунктів 4.4., 4.5 договору №1520 від 01.01.2013р. і прийняти нове рішення, яким пункти 4.4, 4.5. виключити з договору, оскільки вони не відповідають діючому законодавству ( а.с.72-75).

Зокрема, апелянт наполягає на виключенні п.4.4, оскільки відповідно до п.5.1 Правил № 190 облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Апелянт вважає посилання позивача на Технічний регламент, затверджений постановою КМУ № 332 від 08.04.2009р. безпідставним, оскільки засоби обліку, які пройшли періодичну повірку та включені до Державного реєстру можуть використовуватися, а які виключені з Державного реєстру в період експлуатації засобів обліку, можуть використовуватися до закінчення встановленого граничного строку служби, після чого здійснюється їх заміна. Як вважає апелянт, саме підприємства, для яких обов»язкові правила Технічного регламенту, повинні дотримуватися його вимог.

Також апелянт вважає, що п.4.5 договору треба виключити з огляду на те, що його редакція не відповідає діючому законодавству, а саме п.5.1 Правил № 190.

На думку апелянта, вказуючи в рішенні такі параметру прибору обліку, як прибор обліку класу точності С, відповідача обмежують у виборі та встановленні інших лічильників.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення.

Відповідач підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити, проти чого заперечував позивач.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 5 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України та повинно бути залишено без змін з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Позивач, Комунальне підприємство «Донецькміськводоканал» (ідентифікаційний код 03361477) є юридичною особою.

Відповідач, Комунальне комерційне підприємство Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» є юридичною особою (ідентифікаційний код 33257089), що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, Статутом та довідкою з ЄДРПОУ (а.с.52-54, 55, 56).

Посилаючись на ст.ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", а також на ст. 179 Господарського кодексу України, позивач спрямував на адресу відповідача підписаний проект Договору №1520 про водопостачання і прийом господарсько-побутових стоків від 01.01.2013 року (а.с.9-14, 34).

Відповідач, зазначений договір підписав з протоколом розбіжностей, в якому не погодився з запропонованими позивачем пунктами 2.2, 2.3, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 5.1, 5.2, 5.3, 6.5, 6.6, 6.7, 7.2.1, 7.2.2, 7.2.7, 7.3.4, 7.3.6, 8.4, 9.1, 10.4 договору та додатками №№ 1-7 до нього, у зв'язку з чим повернув його позивачу супровідним листом № 236 від 11.01.2013р. (а.с.35)

Під час врегулювання розбіжностей сторони узгодили редакції пунктів 2.3 (позивач заявляє його як неузгоджений), 4.3, 6.5, 6.7, 7.2.1, 9.1, 10.4. Таким чином, неузгодженими залишилися пункти 2.2 (який позивач узгодити не просить), 4.2, 4.4, 4.5, 4.6, 5.1, 5.2, 5.3, 6.6, 7.2.2, 7.2.7, 7.3.4, 7.3.6, 8.4 договору та додатки №№ 1-6 до нього (неузгоджений ще додаток № 7, який позивач не заявляє).

Позивач, отримавши згаданий протокол розбіжностей, не погодився і запропонованою відповідачем редакцією договору, а тому звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Як встановлено колегією суддів, 12.03.2013р. після переговорів керівників і спеціалістів підприємств сторони надали уточнення щодо протоколу розбіжностей, в наслідок чого залишились неврегульованими тільки три позиції: це пункти 4.2, 4.4 і 4.5 договору, які залишились неврегульованими та винеслись на розгляд суду, що підтверджено заявою позивача в порядку ст. 22 ГПК України від 12.03.2013р. (а.с.58-59).

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо врегулювання переддоговірного спору щодо укладання договору про водопостачання та прийом господарсько - побутових стоків.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002р. № 2918-Ш (далі - Закон № 2918), Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 07.10.08 року за №936/15627 (далі -Правила №190), Правилами приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Донецька, затвердженими рішенням виконкому Донецької міської ради від 21.09.05 № 422 (далі - Правила № 422).

За приписами ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

За приписами п.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (ч. 3 ст. 184 ГК України).

Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, що затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. № 190 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 07.10.2008р. за № 936/15627 визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України ( п.1.1 Правил).

Ці Правила є обов»язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об»єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. Правил № 190, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги"; істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. 19 Закону № 2918 послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем.

Послуги з надання водопостачання та водовідведення за змістом ст. 1, п.1ч.1 ст. 13 Закону № 1875 є одним з видів комунальних послуг.

Статтею 19 Закону № 1875 встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами було дотримано загальний порядок укладання господарський договорів, встановлений ст.181 ГК України, про що зазначено в оскаржуваному рішенні.

При вирішенні спору стосовно врегулювання розбіжностей щодо пунктів 4.2; 4.4; 4.5 договору № 1520 від 01.01.2013р., суд апеляційної інстанції зазначає про таке.

Зазначені пункти договору знаходяться у розділі 4, що встановлює порядок подачі та облік кількості води.

Пункт 4.2 договору стосується місця встановлення приборів обліку води, яка поставляється позивачем на котельну відповідача, який після нагріву в подальшому продає (поставляє) воду споживачам будинків.

Позивач ( за договором - водопостачальник), пропонує викласти цей пункт у наступній редакції: "Об'єм поданої споживачу питної води визначається за приборами обліку, встановленими на межі балансової приналежності мереж водоканалу і споживача (до зовнішньої сторони будівлі). Водоспоживання без засобів обліку забороняється". Тобто він наполягає переобладнати всі прибори обліку водопостачання, так як вони встановлені за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу у зв»язку з тим, що не в змозі за своєю ініціативою перевіряти роботу приборів обліку.

Відповідач, будучі споживачем води, пропонує викласти наступну редакцію цього пункту: "Об'єм поданої споживачу питної води визначається за приборами обліку, встановленими на межі балансової приналежності мереж водоканалу і споживача (в приміщеннях, які безпосередньо знаходяться за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу). Водоспоживання без засобів обліку забороняється". При цьому посилається на те, що межею розмежування водопровідних мереж котельних і тепло пунктів являється зовнішній обріз будівлі. Водопровідні мережі до об'єктів водопостачання, які належать споживачу, до зовнішнього обрізу будівлі знаходяться на балансі "Водоканалу" і обслуговуються його силами. Каналізаційні мережі від об'єктів водоспоживання, які належать "Споживачу" і до першого від будинку колодязя, який знаходиться на балансі споживача, обслуговуються його силами і засобами.

Таким чином, неузгодженим сторонами залишився пункт в частині визначення місця встановлення приборів обліку, які на теперішній час встановлені "Водоканалом" на зовнішніх стінах теплових котелень.

Відповідно до пункту 1.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правила № 190) водопровідні вводи до об'єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади, та розподільчі мережі холодного водопостачання від них до зовнішнього зрізу будівель експлуатують виробники, яким у даному випадку є позивач, КП "Донецькміськводоканал".

Пункт 5.2 вказаних Правил встановлює, що вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача (у справі відповідача - ККП "Донецькміськтепломережа"), як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Таким чином, розташування вузлів обліку за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу можливо лише за згодою виробника.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено представниками сторін, що лічильники вже встановлені на внутрішній стороні котельної, що допустимо Правилами № 190.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що не має потреби у переобладнані і переустановці вузлів обліку на іншу (до зовнішньої сторони котельної) сторону, посилаючись на те, що пунктами 5.15 - 5.18 Правил № 190 встановлено, що повірка, ремонт та обслуговування засобів обліку, що належать споживачам (крім квартирних), виконуються за їх рахунок. У разі виникнення у споживача обґрунтованих сумнівів щодо правильності показів засобу обліку він може звернутися до виробника або спеціалізованої організації з заявою про його позачергову повірку. У разі порушення цілісності пломб на засобах обліку, а також на їх з'єднувальних частинах, накладених представником виробника, виявлення фактів штучного впливу на роботу засобів обліку виробник має право вимагати від споживача проведення позачергової їх повірки до закінчення встановленого для них міжповірочного інтервалу з метою контролю правильності їх показів. У таких випадках позачергова повірка засобів обліку виконується за рахунок теж споживача. Саме споживач відповідає за цілісність та збереження засобів обліку, пломб і деталей пломбування, встановлених представниками територіальних органів Держспоживстандарту та виробником в місцях з'єднань засобів обліку, запірної арматури, манометра та іншого обладнання вузла обліку незалежно від місця його розташування. Знімати засоби обліку, здійснювати будь-які заміни їх частин або зміни положення на водомірному вузлі, де їх встановлено, знімати пломби, накладені органами Держспоживстандарту або виробником, має право лише виробник або споживач за дозволом виробника. У разі самовільних дій споживач сплачує витрати води згідно з пунктами 3.3, 3.4 цих Правил.

Крім того, на території споживача знаходяться лічильники, за якими він повинен наглядати і разом з водопостачальною організацією слідкувати за роботою засобів обліку і з них знімати своєчасно показники.

Сторони не взяли до уваги, що Правилами №190 передбачена межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Доводи апелянта, КП ДМР «Донецькміськводоканал» колегія суддів вважає недоведеними та необґрунтованими з огляду на вищевикладене.

Таким чином, оскільки позивач не довів факт відсутності узгодження сторонами межі балансової належності і необхідність переустановлення лічильників водопостачання, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо прийняття пункту 4.2 договору в редакції відповідача.

При вирішенні спору стосовно врегулювання розбіжностей щодо п.4.4 договору, судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 4.4 договору у редакції позивача передбачено: "В точках підключення до мереж водоканалу споживач зобов'язаний за свій рахунок встановити прибори обліку у відповідності з технічними умовами, які видаються водоканалом. Прибори обліку повинні відповідати додатку № 1 до Технічного регламенту істотних вимог до засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2009р. № 332 (далі - Регламент). У випадку невідповідності приладу обліку вимогам регламенту показники таких приладів обліку не враховуються, розрахунок здійснюється як за без облікове водоспоживання згідно п.3.3, 3.4 Правил. Приймання в експлуатацію прибору обліку і його реєстрація здійснюються представником водоканалу з оформленням відповідного акту".

Відповідач не погодився з редакцією цього пункту та наполягає на його виключенні, оскільки вважає, що посилання позивача на Технічний регламент, затверджений постановою КМ України № 332 від 08.04.2009р. необґрунтованим, так як згідно пункту 2 зазначеного Технічного регламенту вимоги його виконання обов'язкові для виконання особами, які в цьому пункті перелічені.

Дана пропозиція позивача не може бути прийнята з огляду на наступне:

Переданий на розгляд суду спірний п. 4.4 проекту договору є необхідним, оскільки цим пунктом позивач встановлює декілька зобов'язань для відповідача, а саме: 1) обов'язок відповідача за свій рахунок встановити прибори обліку; 2) прибори обліку повинні відповідати технічним умовам, які видаються водоканалом, тобто постачальником; 3) вони же (прибори обліку) повинні відповідати Додатку № 1 до Технічного регламенту "Вимоги до лічильників води"; 4) відповідальність споживача за невідповідність прибору обліку вимогам Технічного регламенту в вигляді здійснення розрахунку за подачу води як за безоблікове водоспоживання. 5) обов'язковість приймання в експлуатацію приборів обліку обома сторонами з оформленням акту приймання.

Як правильно зазначено місцевим господарським судом, обов'язок встановити прибори обліку води покладається на споживача, а видати технічні умови на них покладається на водоканал.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009р. N 332 "Про затвердження Технічного регламенту щодо суттєвих вимог до засобів вимірювальної техніки" ( зі змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 28.12.2011р. N 1390), затверджений Технічний регламент, який визначає суттєві вимоги до засобів вимірювальної техніки та проведення оцінки відповідності зазначених засобів та їх складових частин, плану заходів з його застосування, які являються обов'язковими для виконання наступними особами:

- підприємствами, організаціями та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять господарську діяльність з розроблення, виробництва, ремонту, продажу і прокату засобів вимірювальної техніки;

- уповноваженими закордонними виробниками, особами-резидентами або уповноваженими особами, які відповідають за введення засобів вимірювальної техніки в обіг;

- органами, що мають документальне підтвердження необхідного рівня компетентності (отримали уповноваження у державній метрологічній системі проводити державні випробування і повірку засобів вимірювальної техніки) та призначені відповідно до вимог законодавства;

- державними інспекторами з метрологічного нагляду.

Вимоги Технічного регламенту також поширюються на лічильники води. Лічильник води - це засіб вимірювальної техніки, який використовується для вимірювання, запам'ятовування та відображення в умовах вимірювання об'єму води, що протікає через нього.

За невідповідність "Технічному регламенту істотних вимог до засобів вимірювальної техніки", придбаних і встановлених приборів відповідальність споживач не несе, так як він не є спеціалістом в області метрології, а на обидві сторони покладається обов'язок приймання в експлуатацію приборів обліку з оформленням акту приймання.

Таким чином, виконання умов Технічного регламенту не є обов»язковим для позивача та відповідача, оскільки вони не відповідають за метрологічні характеристики засобів вимірювальної техніки.

Запропонована позивачем редакція п. 4.4 договору не є обов»язковою умовою для сторін щодо виконання ними своїх обов»язків, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо виключення з тексту п.4.4. Договору третього речення в редакції позивача.

При вирішенні спору стосовно врегулювання розбіжностей п.4.5 договору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 4.5 договору у редакції позивача передбачено: "Строк служби приборів обліку складає не більше 12 років, з моменту прийняття в експлуатацію. По закінченню строку служби прибори обліку підлягають негайній заміні на нові (класу точності С)".

Відповідач не погодився з редакцією цього пункту, запропонованою позивачем та просив його виключити з посиланням на те, що позивачем не надано жодного обґрунтування своєї пропозиції.

Колегія суддів погоджується з тим, що запропонований п.4.5 договору в редакції позивача відповідає пункту 10 Додатку № 1 "Вимоги до лічильників води" до Технічного регламенту, яким встановлений середній строк служби лічильника не менш як 12 років, а обов'язок споживача по його заміні випливає з пункту 4.4 договору, а відтак підлягає викладенню саме у цій редакції.

Крім того, пункт 5.1 Правил №190 встановлює, що облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 року у справі №905/1057/13-г ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржників.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Комунального підприємства «Донецькміськводоканал» м.Донецьк та Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013р. у справі №905/1057/13-г - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013р. у справі №905/1057/13-г - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий

О.О.Радіонова

Судді

І.В. Зубченко

В.М.Татенко

Надр.5 прим:1 -у справу; 2 -позивачу;3 -відповідачу;4 -ДАГС;5-ГС Дон. обл.