Постанова № 30909770, 15.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 квітня 2013 року 09:47 № 2а-119/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "В.І.К.-Україна"до за участіДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби Прокуратури Дніпровського району міста Києвапро скасування повідомлення - рішення

за участю представників сторін:

від позивача: Амбарцумян К.М.

від відповідача: Коваленко А.О.

від прокуратури: Сокирко Я.М.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15.04.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000022330/0 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 21.01.2008 р.; зобов'язати ДПІ у Дніпровському районі м. Києва поновити в картці особового рахунку позивача суму бюджетного відшкодування ПДВ по декларації з податку на додану вартість за березень 2007 року в розмірі 9 398 749,00 грн.; зобов'язати ДПІ у Дніпровському районі м. Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок про відшкодування позивачу з бюджету суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9 398 749,00 грн. за березень 2007 року .

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства та винесені вироки по посадовим особам контрагента позивача, наявні пояснення посадових осіб щодо фіктивності підприємств.

Представник Прокуратури проти позовних вимог заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києві ДПС було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "В.І.К.-Україна" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2007 р.

За результатами перевірки складено Акт 16.01.2008 р. №243/23-717-32770912 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п.п. 7.2.6, п. 7.2, пп.7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень місяць 2007 року в розмірі 9398749,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки, Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.08.2008 р. №0000022330/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9 398 749 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець) та ТОВ «МЕГАТЕКС М» (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу №09/01/07/2 (на умовах товарного кредиту) від 09.01.2007 р. (надалі по тексту Договір №09/01/07/2).

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.3 Договору №09/01/07/2, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар - Заспокоювач вібропроцесів в агрегатах обертання «Успокоитель», відповідно до Специфікацій (далі за текстом - «Товар»), а Покупець прийняти й оплатити Товар на умовах даного Договору. Продавець засвідчує, що товар на момент його продажу є його власністю, спору щодо товару чи дій, пов'язаних з придбанням товару немає, під арештом чи забороною на відчуження товар не знаходиться, предметом застави не являється. Якість Товару повинна відповідати всім необхідним умовам діючих норм і стандартів і підтверджуватись відповідним документом.

Згідно п. 1.6 вищезазначеного Договору, умови поставки Товару: EXW - склад, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул.. Остапа Вишні, 90/4.

Відповідно до п. 2.1 - п. 2.4 Договору №09/01/07/2, сторони відповідно до даного Договору здійснюють взаємні розрахунки, що складаються з ціни Товару, а також відсотків за право користування Товарним кредитом. Ціни Товарів, що поставляються, змінам не підлягають. Ціни Товарів по кожній позиції номенклатури визначені в Специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного Договору. Загальна сума Договору складається з загальної вартості Товару, що перелічений у Специфікаціях до Договору, які є невід'ємною частиною. Товарний кредит надається на строк 50-т (п'ятдесят) календарних днів, з моменту постачання Товару Продавцем, не включаючи день поставки. За відстрочку розрахунку за даним Договором Покупцю нараховуються відсотки за право користування Товарним кредитом у розмірі 2 % від вартості отриманого товару (з урахуванням ПДВ) за кожний день користування товарним кредитом. Відсотки нараховуються за період починаючи з дня, наступного за днем поставки, та закінчуючи днем погашення суми заборгованості за поставлений товар по даному Договору. Датою нарахування процентів за користування Товарним кредитом є днем погашення суми заборгованості за поставлений товар по даному Договору, що визначається відповідно до п. 2.3 цього Договору.

До Договору купівлі-продажу №09/01/07/2 від 09.01.2007 р. між сторонами було укладено Додаткову угоду 09.01.2007 р., яким в п. 1 та п. 2 зазначено, що Сторонами за взаємною згодою прийнято рішення п. 3.1 Договору №09/01/07/2 від « 09» січня 2007 року доповнити пп. г) наступної редакції: «г) Продавець у строк до « 28» лютого 2007 року зобов'язується отримати і представити в адресу Покупця наступну документацію: сертифікат відповідності, висновок цінової експертизи ТПП». За для можливостей виконання умов даної Додаткової Угоди Сторони домовилися, що на її підставі Покупець, що є власником Товару, дозволяється Продавцю використовувати належний йому Товар за для проведення необхідних випробувань в належній для того кількості.

Позивач зазначає, що зобов'язання сторін по договору було виконані належним чином та надано суду Специфікація товару №1 від 09.01.2007 року: найменування товару - Заспокоювач вібропроцесів в агрегатах обертання «Успокоитель», кількість - 59 шт., ціна без ПДВ - 797 670,00 грн., всього з ПДВ - 56 475 036,00 грн.; Акт прийому-передачі товару №1 від 09.01.2007 р., яким передано Заспокоювач вібропроцесів в агрегатах обертання «Успокоитель», кількість - 59 шт., ціна без ПДВ - 797 670,00 грн., всього з ПДВ - 56 475 036,00 грн.; рахунок-фактури №2 від 09.01.2007 р., в якому зазначено, товар - Заспокоювач вібропроцесів в агрегатах обертання «Успокоитель», кількість - 59 шт., ціна без ПДВ - 797 670,00 грн., всього з ПДВ - 56 475 036,00 грн.; накладна №2 від 09.01.2007 р., в якій зазначено: товар - Заспокоювач вібропроцесів в агрегатах обертання «Успокоитель», кількість - 59 шт., ціна без ПДВ - 797 670,00 грн., всього з ПДВ - 56 475 036,00 грн., податкова накладна.

Придбаний товар був переданий позивачем на відповідальне зберігання ТОВ "Мегатекс М" за договором зберігання №09/01/07/2-02 від 09.01.2007.

Крім того, між сторонами було підписано Акт №28/02-2 від 28.02.2007 р., в п. п. 1- 3 зазначено, що згідно вимог договору купівлі-продажу №09/01/07/2 (на умовах товарного кредиту) від 09.01.2007 року Товар проданий Продавцем Покупцю вважається проданим на умовах товарного кредиту із сплатою 2% (з урахуванням ПДВ) від вартості отриманого товару за кожний день користування товарним кредитом. Сума заборгованості за поставлений Товар становить 56 475 036,00 грн., у тому числі ПДВ 9 412 506,00 грн. Нарахування відсотків за товарним кредитом здійснюється з 09.01.2007 року до дати підписання цього акту, тобто 28.02.2007 р., наступним чином: з 09.01.2007 р. до 28.02.2007 р. (50 днів); порядок нарахування (56 475 036,00*2%) *50 днів, суму відсотків за період 56 475 036,00 грн.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Згідно до ст. 1, частини першої ст. 3 та частини першої, другої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту…».

У відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ", а також, що "…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Крім того, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду доказів того, що його контрагент мав складські приміщення, які передбачені були Договорами.

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентом, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагент позивача був позбавлений можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

Також, судом взято до уваги посилання в Ухвалі ВАСУ від 30.11.2011 р. на наступне: «Заперечення відповідач обґрунтовувалися порушенням ряду кримінальних справ щодо посадових осіб позивача та його контрагентів. Зокрема, кримінальної справи №54-2196 у якій встановлено, що невідомими особами, за попередньою змовою з службовими особами ЗАТ "Прайм-Банк", ТОВ "Мегатекс М" та ТОВ "Канселор" протягом 2006-2007 років незаконно надавались послуги суб'єктам підприємницької діяльності по формуванню від'ємного значення з податку на додану вартість з метою розкрадання коштів з державного бюджету шляхом отримання бюджетного відшкодування. У зв'язку з чим на ТОВ "Мегатекс М" були оформлені документи про реєстрацію ТУ на "заспокоювач вібропроцесів в агрегатах обертання "Успокоитель", який використовувався як предмет продажу при здійсненні псевдо господарських операцій.

Фастівською міжрайонною прокуратурою порушено кримінальну справу №74-1180 за фактом створення ТОВ "Мегабудтрейд", який виступав постачальником сировини ТОВ "Мегатекс М", за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України. А також порушено кримінальну справу №74-00136 відносно ОСОБА_5, ОСОБА_4, яка займала посаду директора ТОВ "В.І.К.-Україна", за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.5 ст.191, ч.1 ст.366, ч.3 ст.212 КК України, в межах якої проведена судово-економічна експертиза, за висновком якої право позивача на відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 9398749,00 грн. не підтверджено.».

Оскільки контрагент позивача зареєстрований за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

З огляду на предмет та обсяг робіт, які, як стверджував позивач, було виконано (придбано) його контрагентом, та послуги, які були ним отримані, суд приходить до висновків, що контрагент позивача був позбавлений можливості виконати роботи (поставити товар), які є предметами договорів, а позивач, в свою чергу, не міг не знати цього.

У декларації з ПДВ за березень 2007 року вх. №29593 від 19.04.2007 (уточнюючий розрахунок №136773 від 07.12.2007) позивачем було заявлено бюджетне відшкодування на рахунок платника у банку в сумі 9398749,00 грн. Відповідно до даних декларації: залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, складає 9398749,00 грн.; сума податкового кредиту попереднього податкового періоду (рядок 17 податкових декларацій попереднього податкового періоду) складає 18826375,00 грн.; сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), складає 18826375,00 грн.

Право на бюджетне відшкодування у березні 2007 року виникло у позивача в результаті від'ємного значення по декларації з ПДВ за лютий 2007 року (вхідний №11875 від 19.03.2007 року), згідно з якою від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту складає 9409584,00 грн.

Під час розгляду справи Позивачем не надано суду переконливих доказів того, на підставі чого було понесені дані витрати, та яким чином вони були сформовані.

При цьому первинними документами не підтверджена фактична сплата отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), на суму 9398749,00 грн.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі КААС від 12.02.2013 р. по справ №2а-19248/11/2670, Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук