Постанова № 30909653, 15.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 квітня 2013 року 11:56 № 826/3455/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., секретаря судового засідання Паньківа В.В. розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом Публічного акціонерного товариства "Платинум банк"

до Окружної державної податкової служби-Центрального офісу

з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

третя особа Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА" Прімколект-капітал"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Ткачук О.В., Сутковенко О.О., Кобилянська О.В.

від відповідача: Муха С.І.

від третьої особи: Подоляка М.А.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15.04.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Публічного акціонерного товариства "Платинум банк", звернувся до Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, третя особа Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА" Прімколект-капітал" про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 07 березня 2013 року за №0000154320 та №0000164320; зобов'язати Окружну державну податкову службу-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби зарахувати Публічному акціонерному товариству "Платинум Банк" суму сплаченого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5 003 217,83 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення №0000164320 від 07.03.13р., а також суму сплаченого податку на прибуток банківських організацій у розмірі 7 994 862,88 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення №0000154320 від 07.03.13р. в рахунок майбутніх податкових платежів в розмірі 12 998 080,71 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що винесені податкові повідомлення-рішення та вимога у відповідності до положень податкового законодавства, є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підстав для скасування спірних рішень не має.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Співробітниками Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "Платинум банк" з питань правильності відображення в податковому обліку операцій з відступлення/придбання права вимоги боргу третьої особи, або виконання боржником (факторингу) та страхових резервів за такими операціями за період з 01.01.2012 р. по 30.09.2012 р. За результатами якої складено акт перевірки від 25.02.2013р. №222/43-20/33308489.

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п.138.1. ст.138 та п.153.5 ст.153 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в частині заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 6 395 890,30 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2012 року - 6 395 890,30 грн. півріччя 2012 року - 6 395 890,30 грн. III квартали 2012 року - 6 395 890,30 грн.; п.п. 162.1.1 п.162.1 ст.162, п.п.164.2.18 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1, п.168.4 ст.168, абз. «а» п. 171.2 ст.171, ст.176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI, із змінами та доповненнями, Банком не нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб за І квартал 2012 року на суму 4 002 574,26 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення за результатом розгляду заперечень Податковий орган надав Відповідь від 07.03.2013 р. №4144/10/43-222, яким висновки викладені в Акті залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 р. №0000154320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських операцій в сумі 7 994 862,88 грн., з них за основним платежем в сумі 6 395 890,30 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1 598 972,58 грн. та податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 р. №0000164320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 5 003 217,83 грн., з них за основним платежем в сумі 4 002 574,26 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1 000 643,57 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Клієнт), з одного боку та ТОВ «Компанія з управління активів «Прімоколект-Капітал» (Покупець), з іншого боку, було укладено Договір про відступлення права вимоги №20120228-Г від 28.02.2012 р. (надалі по тексту Договір №20120228-Г).

У відповідності до п. 1.1 Договору №20120228-Г, на умовах, встановлених цим Договором, Клієнт передає (відступає) Покупцю за плату (Ціна продажу), а Покупець приймає належні Клієнтові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників зазначених в Реєстрі Заборгованостей (Додаток №1), в розмірі Заборгованості. Сторони погодили, що до Покупця переходять всі права, які належали Клієнту за Кредитним договором.

Згідно п. 2.2. - 2.4. вищезазначеного Договору, Банк заявляє, що уповноважений орган Банку надав згоду на відступлення Покупцю Прав Вимоги до Боржників. Банк заявляє, що крім рішення, вказаного в п.п.2.2. Договору, для укладення та виконання даного Договору не вимагається жодних погоджень чи інших дій його органів. Окрім цього, Банк заявляє, що для укладення та виконання Договору не вимагається жодних дозволів чи погоджень органів державної влади чи третіх осіб. Банк заявляє, що укладенням та виконанням Договору Банком не порушуються права третіх осіб, зокрема Боржників.

Відповідно до п. 5.2 №20120228-Г, Перехід від Клієнта до Покупця Прав Вимоги по даному Портфелю Заборгованості відбувається в момент підписання Акта прийому-передачі такого Реєстру Заборгованостей (з одночасною передачею Реєстру Заборгованостей в електронному вигляді), після чого Покупець стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно відповідної Заборгованості та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами Акт прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підтверджує факт переходу від Клієнта до Покупця відповідних Прав Вимоги та є невід'ємною частиною цього Договору.

У відповідності до ст.512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, положення ЦК України про відступлення права вимоги застосовуються до договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 656 ЦК України).

На підставі вищезазначених норм цивільного законодавства позивачем було укладено з ТОВ «Компанія з управління активів «Прімоколект-Капітал» (далі-контрагент) договір про відступлення права вимоги №20120228-Г від 28.02.2012 р.

Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за умовами якого одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, як вбачається зі змісту ст.ст. 512, 656, 1077 ЦК України, законодавцем, для регулювання відносин в цивільному праві, розмежовуються правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори факторингу та правочини з відступлення права вимоги.

При цьому, однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів з відступлення права вимоги, є передача грошових коштів в розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

З аналізу вищезазначених норм, Суд приходить до висновку, що між позивачем та контрагентом фактично було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, а не договір факторингу, як стверджує відповідач.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що відповідачем було помилково зазначено, що договору про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора, укладеного між позивачем та контрагентом, як факторингу.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). В той же час, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо тлумачення змісту правочинів.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Більше того, слід звернути увагу на положення ст.204 ЦК України щодо правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦК України).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З матеріалів справи встановлено, що договір про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора №20120228-Г від 28.02.2012 р., укладений між позивачем та контрагентом не був визнаний недійсним у судовому порядку, тобто є чинним та правомірним.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (ст. 5 Кодексу).

Відповідно до пп.14.1.255. п.14.1. ст.14 Кодексу відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги податком на прибуток регламентується п.153.5. ст.153 Кодексу. Тобто, Кодекс містить спеціальну норму (статтю), яка регулює порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги. При цьому зазначена норма не передбачає розбіжностей у оподаткуванні договорів з відступлення права вимоги та факторингу, що в купі з вимогою ст. 5 Кодексу позбавляє податковий орган права застосовувати Цивільний Кодекс України (закон, який не регулює податкові відносини) та розмежовувати на власний розсуд правочини, регулювання яких здійснено спеціальним законом з питань оподаткування.

Відповідно до зазначеного п.153.5. ст.153 Кодексу, з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Аналогічна позиція з питань оподаткування операцій з відступлення права вимоги підтримується Державною податковою службою України (лист від 11.06.2012 №9765/6/15-1415 та від 05.12.12 №10784/0/71-12/22-1117), яка наголошує на однаковому регулюванні відносин з відступлення права вимоги та факторингу.

Згідно п.44.1. ст.44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п.138.2. ст.138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення відповідних витрат понесених платником податків до складу його валових витрат, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір був укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права, що потягло за собою помилкове твердження проте, що Позивачем було не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб за І квартал 2012 року.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 07 березня 2013 року за №0000154320 та №0000164320 підлягає задоволенню.

В частині щодо зобов'язати Окружну державну податкову службу-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби зарахувати Публічному акціонерному товариству "Платинум Банк" суму сплаченого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5 003 217,83 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення №0000164320 від 07.03.13р., а також суму сплаченого податку на прибуток банківських організацій у розмірі 7 994 862,88 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення №0000154320 від 07.03.13р. в рахунок майбутніх податкових платежів в розмірі 12 998 080,71 грн., суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що 15 березня 2013 року з метою уникнення можливих негативних наслідків для Банку та додаткового тиску на його співробітників, позивачем було сплачено до бюджету неправомірно нараховані податкові зобов'язання: платіжне доручення №163366499 на суму 7 994 862,88 грн. (податок на прибуток та штрафні санкції); платіжне доручення №163372712 на суму 5 003 217, 83грн. (податок на доходи фізичних осіб та штрафні санкції);

Згідно із пунктами 1,3 частини 2 статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти, зокрема, постанову про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень та вирішити питання про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 2 статті 177.5.3. передбачено, що надмірно сплачені суми податку підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку або поверненню платнику податку в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 57.4. Податкового кодексу передбачено, що пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до п.56.18 ст.18 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача в частині зобов'язати Окружну державну податкову службу-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби зарахувати Публічному акціонерному товариству "Платинум Банк" суму сплаченого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5 003 217,83 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення №0000164320 від 07.03.13р., а також суму сплаченого податку на прибуток банківських організацій у розмірі 7 994 862,88 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення №0000154320 від 07.03.13р. в рахунок майбутніх податкових платежів в розмірі 12 998 080,71 грн. підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 07 березня 2013 року за №0000154320 та №0000164320.

3. Зобов'язати Окружну державну податкову службу-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби зарахувати Публічному акціонерному товариству "Платинум Банк" суму сплаченого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5 003 217,83 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення №0000164320 від 07.03.13р., а також суму сплаченого податку на прибуток банківських організацій у розмірі 7 994 862,88 грн. на підставі податкового-повідомлення рішення №0000154320 від 07.03.13р. в рахунок майбутніх податкових платежів в розмірі 12 998 080,71 грн.

4. Судові витрати в сумі 2 294 грн. 00 коп. присудити на користь Публічного акціонерного товариства "Платинум банк" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрати за рахунок бюджетних асигнувань Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення. Дана скарга подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Суддя А.Б. Федорчук