Ухвала суду № 30908960, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/800/1897/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2012 р.

у справі № 2а-1670/1959/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоагрострой»

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КреМікс» (далі - позивач, ТОВ «КреМікс») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2011 р. № 0010922301/3485.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 р. позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2012 р. постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 р. скасовано і прийнято нове рішення, яким у позовних вимогах було відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2012 р. і залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 р.

Позивач воїм процесуальним правом не скористався, в судове засідання 24.04.2013 р. не з'явився.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу не надав, своїм процесуальним правом не скористався, в судове засідання 24.04.2013 р. не з'явився, надав клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з неможливістю направлення в судове засідання свого представника.

Розглянув доводи заявленого клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню у зв'язку з необґрунтованістю.

Третя особа письмових пояснень на касаційну скаргу не надала, в судове засідання 24.04.2013 р. не з'явилась.

Судова колегія у зв'язку з неявкою сторін в судове засідання розглядає справу у порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «КреМікс» (позивач по справі) з питань господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ «Екоагрострой» (третя особа по справі) за серпень 2011 р., за результатами якої складено акт перевірки № 7767/23-209/30748505 від 16.11.2011 р. та встановлено порушення п.201.1. ст.201, 198.6. ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акту відповідач 02.12.2011 р. прийняв спірне податкове повідомлення-рішення № 0010922301/3485, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 399 971,25 грн., за основним платежем - 1 119 977, за штрафними санкціями - 279 994,25 грн.

Крім того як убачається з матеріалів справи 01.06.2011 р. позивачем та ТОВ «Екоагрострой» був укладений договір № 0106ВДС про виготовлення продукції з давальницької сировини (а.с.180-181 том 1).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Екоагрострой» (третя особа, замовник) доручив ТОВ «КреМікс» (позивач, виконавець) виготовити з наданої замовником давальницької сировини та передати замовнику готову продукцію, а замовник зобов'язувався прийняти виготовлену продукцію та оплатити вартість виконаних робіт.

Також 01.06.2011 р. між тими ж сторонами був укладений договір комісії № 1К-2011 (а.с.128-129 том 1).

Відповідно до умов зазначеного договору ТОВ «КреМікс» (комісіонер) зобов'язувався від свого імені, за рахунок та за дорученням ТОВ «Екоагрострой» (комітент) вчинити за комісійну плату (винагороду) правочини із продажу продукції, що належать комітенту.

Позивачем у підтвердження реальності вчинених правочинів надано первинні документи (а.с.130-198 том 1, а.с.1-192 том 3, а.с.1-205 том 4).

Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції і приймаючи рішення про відмову у позові виходив з того, що відсутність у бухгалтерському обліку позивача доказів реальності проведених операцій з передачі контрагентом позивача товарів на комісію і прийняття їх останнім вказує на неможливість формування позивачем податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у податковому обліку було відображено дві господарські операції:

- переробка давальницької сировини, наданої замовником, а саме ТОВ «Екоагрострой»;

- постачання в межах договору комісії готової продукції, яка виготовлена із згаданої вище давальницької сировини і належала комітенту (ТОВ «Екоагрострой»).

Під час отримання готової продукції, виготовленої з переробленої давальницької сировини, для подальшої реалізації в межах договору комісії, позивач сформував податковий кредит на підставі отриманих від власника продукції (ТОВ «Екоагрстрой») податкових накладних.

При цьому позивач і його контрагент керувалися нормою пункту 189.4 статті 189 Податкового кодексу України, яка регулює виникнення податкових зобов'язань у комітента і податкового кредиту у комісіонера в разі передачі товарів для постачання в межах договору комісії. У розглядуваному випадку податкові зобов'язання в комітента (власника продукції) та податковий кредит у комісіонера виникають за правилами статті 198 Податкового кодексу України, тобто за першою подією.

Відповідачем під час перевірки позивача було зроблено висновок про те, що податковий кредит під час отримання товару (готової продукції) для подальшого постачання в межах договору комісії було відображено позивачем безпідставно, з таких мотивів:

- контрагент позивача, ТОВ «Екоагрострой» не знаходиться за місцем реєстрації, а тому зазначена в податкових накладних адреса є недостовірною, що тягне за собою неналежність виданої таким контрагентом податкової накладної;

- подана цим контрагентом податкова декларація не визнана податковою звітністю через невірне зазначення місцезнаходження платника податку;

- у зазначеного контрагента позивача відсутні технологічні можливості та кваліфікований персонал для здійснення спірних господарських операцій, тобто відображена в податковому обліку господарська операція не була реальною.

Судом першої інстанції зазначені господарські операції були визнані реальними, а отже, такими, що належним чином відображені в податковому обліку позивача.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що:

- видані позивачу від імені ТОВ «Екоагрострой» податкові накладні є належними, оскільки містять адресу контрагента, зазначену в Єдиному державному реєстрі, дані якого вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін. Крім того, запис про відсутність ТОВ «Екоагрострой» за місцезнаходженням не вносився до Єдиного державного реєстру, що спростовує відповідні висновки податкового органу.

- контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій та видачі податкових накладних був належним чином зареєстрованим платником ПДВ;

- реальність вчинених господарських операцій підтверджується належними первинними документами, а саме: приймання давальницької сировини на переробку підтверджується видатковими накладними та довіреностями на право отримання товарно-матеріальних цінностей; здача приймання виготовленої продукції на складі позивача підтверджується накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, а також фактом укладення між позивачем та третьою особою договору оренди складських приміщень, в яких готова продукція зберігалася до її реалізації. Товарно-транспортна документація не складалася, оскільки переміщення товару (виготовленої продукції) здійснювалося внутрішнім технологічним транспортом позивача.

Також факт реальності операції з постачання товару в межах договору комісії підтверджується документами, складеними під час передачі цього товару третім особам на виконання комісійного доручення (а.с.59-157 том 5).

В свою чергу, апеляційним судом зазначені висновки суду першої інстанції не були спростовані, проте апеляційний суд дійшов висновку про відсутність реального характеру операції з постачання виготовленої давальницької сировини в межах договору комісії.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, відсутність у бухгалтерському обліку позивача доказів реальності проведених операцій з передачі контрагентом позивача товарів на комісію і прийняття їх останнім вказує на неможливість формування позивачем податкового кредиту за період, що перевірявся.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що підчас відображення позивачем у бухгалтерському обліку спірної комісійної операції позивач порушив вимоги Інструкції «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій», затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 299 від 30.11.99. Зокрема, відображення комісійних операцій лише за рахунком 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» взагалі не передбачено зазначеною Інструкцією. Це, на думку апеляційного суду, свідчить про нездійснення передачі товарів на комісію та їх реалізації позивачем.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, виходячи з наступного.

Як випливає з приписів пункту 189.4 статті 198 з урахуванням змісту пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права комісіонера на податковий кредит в разі передачі йому товарів комітентом на реалізацію в межах договору комісії є дата отримання товарів, підтвердженого податковою накладною.

Отже, визначальним для формування податкового кредиту комісіонером в розглядуваній ситуації є факт отримання товарів від комітента, а також наявність належної податкової накладної, яка підтверджує настання відповідної події.

Всупереч наведеному, апеляційний суд вказав на те, що в розглядуваній ситуації переважне застосування мають норми Інструкції «Про застосування плану рахунків бухгалтерського олійку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій», затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 299 від 30.11.99 р. Через недотримання позивачем вимог зазначеного підзаконного нормативно-правового акту апеляційний суд розцінив вчинені позивачем комісійні операції як нереальні.

Разом із тим, неналежне відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій не може бути підставою для висновку про їх нереальність за умови встановлення інших обставин, що свідчать про фактичний рух активів на виконання відповідних операцій.

Так, у розглядуваній справі рух активів у вигляді їх надходження позивачеві на переробку, прийняття замовником виготовленої продукції та зворотної передачі цієї продукції позивачеві для подальшого постачання в межах договорів комісії, а так само і фактичне постачання відповідних товарів на виконання комісійного доручення підтверджені належними первинним документами, що встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом.

В свою чергу, ведення бухгалтерського обліку не може вплинути на факт реальності господарської операції, оскільки для цілей формування податкового кредиту з ПДВ перевагу має фактичний рух активів, а не його відображення в бухгалтерському обліку.

Крім того, як вірно було зазначено судом першої інстанції, позивач мав належним чином складену податкову накладну, яка підтверджувала отримання ним товарів для постачання в межах договору комісії. При цьому судом першої інстанції було вірно застосовано до спірних відносин приписи статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якими відомості Єдиного державного реєстру вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін. Зазначене виключає оцінку отриманих позивачем податкових накладних як неналежних, оскільки вказане в цих накладних місцезнаходження контрагента, як установлено судом першої інстанції, відповідає даним Єдиного державного реєстру.

Судом апеляційної інстанції зазначеного не було враховано, а до спірних правовідносин помилково було застосовано приписи Інструкції «Про застосування плану рахунків бухгалтерського олійку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій», затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 299 від 30.11.99, в той час як належало застосувати норми пунктів 189.4 статті 189 та 198.1 статті 198 Податкового кодексу України.

В свою чергу, позивач при формуванні податкового кредиту за спірними господарськими операціями цілком дотримався вимог зазначених законодавчих положень.

Наведене свідчить про помилковість скасування апеляційним судом законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КреМікс»- задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2012 р. у справі № 2а-1670/1959/12 - скасувати, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська