Ухвала суду № 30908606, 11.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2013 р. м.Київ К/800/4293/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Іллінської сільської ради Біляївського району Одеської області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Садівничий кооператив «Мікрон-2», ОСОБА_4, про визнання незаконним рішення Іллівської сільської ради Біляївського району Одеської області,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Іллінської сільської ради Біляївського району Одеської області, треті особи ОСОБА_4 та Садівничий кооператив «Мікрон-2», в якому просив визнати незаконним рішення Іллінської сільради від 09 вересня 1999 року №5-ХХІІІ в частині передачі ОСОБА_4 у приватну власність безкоштовно земельної ділянки площею 0,06 га на території Садівничого кооперативу «Мікрон-2» (67630, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22497739).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у 2006 році він в порядку, встановленому законодавством та Статутом кооперативу, вступив до Садівничого кооперативу «Мікрон-2» та отримав у постійне користування земельну ділянку АДРЕСА_1. У вересні 2010 року йому стало відомо про те, що раніше ця земельна ділянка на підставі рішення сільської ради була передана ОСОБА_4 Вважає рішення Іллінської сільради від 09 вересня 1999 року №5-ХХІІІ незаконним.

Постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 18 квітня 2011 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Іллінської сільської ради Біляївського району Одеської області від 09 вересня 1999 року №5-ХХІІІ в частині передачі ОСОБА_4 у приватну власність безкоштовно земельної ділянки площею 0,06 га, розташованої на території Садівничого кооперативу «Мікрон-2» (67630, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22497739).

Рішення суду першої інстанції, з посиланням на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2011 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Садівничого кооперативу «Мікрон-2» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та ін., мотивовано порушенням оспорюваним рішенням сільської ради прав позивача на користування спірною земельною ділянкою та відсутністю відомостей про виділ цією ділянки ОСОБА_4, який прав на неї не набув.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4; скасовано постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 18 квітня 2011 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

При винесенні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив із відсутності у правління Садівничого кооперативу «Мікрон-2» належних підстав для закріплення за позивачем ОСОБА_2 спірної земельної ділянки АДРЕСА_1, яка ще у вересні 1999 році рішенням сільради була передана у приватну власність ОСОБА_4 і у нього не вилучалася. Також судом зазначено про скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року рішення апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2011 року, на яке посилався суд 1-ї інстанції, та залишення в силі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2010 року, яким задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та Садівничого кооперативу «Мікрон-2» про усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та залишити в силі постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 18 квітня 2011 року.

У касаційній скарзі зазначає про незастосування судом положень Земельного кодексу України у діючій на момент прийняття оскаржуваного рішення ради редакції, які регулювали надання у власність земельних ділянок членам садівничих кооперативів. Вважає необґрунтованим посилання суду на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 29 червня 2011 року, оскільки правомірність спірного рішення не була предметом позову у цій справі. Вказує про ненадання відповідачем доказів у підтвердження правомірності прийнятого рішення від 09 вересня 1999 року №5-ХХХІІІ та не дослідження судом повноважень органу місцевого самоврядування, який прийняв оскаржуване рішення.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням правління Садівничого кооперативу «Мікрон-2» від 21 травня 2006 року та рішенням загальних зборів СТ «Мікрон-2» від 03 червня 2006 року ОСОБА_2 прийнятий у члени кооперативу та за ним закріплена земельна ділянка АДРЕСА_1, яка розташована на території Садівничого кооперативу «Мікрон-2» в АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_2 просить визнати незаконним рішення Іллінської сільської ради Біляївського району Одеської області від 09 вересня 1999 року №5-ХХІІІ «Про передачу земельних ділянок у приватну власність безкоштовно для ведення індивідуального садівництва» в частині передачі ОСОБА_4 в приватну власність безкоштовно переданої йому раніше в постійне користування для ведення індивідуального садівництва земельної ділянки площею 0,06 га, розташовану на території Садівничого кооперативу «Мікрон-2» в АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як встановлено ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України.

Згідно п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.

Стаття 6 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) закріплювала право громадян України на одержання у власність земельних ділянок, в тому числі для садівництва, дачного і гаражного будівництва, безплатно, за рішеннями місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.9 Земельного кодексу України до компетенції сільських рад відносилася передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

За правилами ст.17 Земельного кодексу України передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, для садівництва, дачного будівництва, провадиться за заявами громадян сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.57 Земельного кодексу України на ділянки, що передаються у власність кожному членові садівницького кооперативу, сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за поданням відповідних кооперативів видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Громадянам можуть передаватися у власність земельні ділянки для індивідуального садівництва. Розмір цих ділянок не повинен перевищувати 0,12 гектара.

З виписки з протоколу загальних зборів членів СК «Мікрон-2» від 04 вересня 1999 року №4 вбачається, що голова правління кооперативу Смірнова Т.П. дала згоду на приватизацію земельних ділянок членами кооперативу відповідно до поданих ними заяв та клопотала перед сільрадою про передачу їх приватну власність, в тому числі і спірної земельної ділянки ОСОБА_4 АДРЕСА_1.

При цьому, як вірно відзначено судом апеляційної інстанції, з моменту передачі ОСОБА_4 спірної земельної ділянки у користування і власність вказана земельна ділянка у передбаченому законом порядку у останнього не вилучалася і право власності на неї не припинялося.

При цьому, як встановлено ч.5 ст.116 Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент передання вказаної ділянки позивачу, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За вказаними обставинами колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність належних підстав для передачі Садівничим кооперативом «Мікрон-2» спірної ділянки позивачу.

Крім цього, вбачається, що спірна земельна ділянка була закріплена за позивачем у 2006 році, а оспорюване рішення ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 прийнято 09 вересня 1999 року, тобто набагато раніше до заволодіння позивачем цією ділянкою, у зв'язку з чим слід дійти висновку, що оскаржуване позивачем рішення Іллінської сільської ради на момент його прийняття прав та інтересів позивача не порушувало та не зачіпало.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року, якою скасовано рішення апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2011 року та залишено в силі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2010 року про часткове задоволення позову ОСОБА_4 та зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 земельною ділянкою АДРЕСА_1, що розташована в СК «Мікрон-2», шляхом її повернення у користування ОСОБА_4, що підтверджує права останнього як належного користувача спірної земельної ділянки та правомірність оскаржуваного рішення сільської ради.

Як встановлено ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним рішення Іллінської сільської ради від 09 вересня 1999 року №5-ХХІІІ, оскільки воно прийнято в межах компетенції відповідача у відповідності з вимогами законодавства.

Доводи касаційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.В.Голяшкін

В.С.Заяць

Т.Г.Стрелець