Ухвала суду № 30908264, 23.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2013 року м. Київ К/9991/50615/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйова О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року

у справі № 0670/9676/11

за позовом Приватного підприємства «Адлєр»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Адлєр» (далі по тексту - позивач, ПП «Адлєр») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Адлєр» з питань правомірності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період діяльності за травень 2011 року з контрагентом - ПП «Адлєр-Транс», за результатами якої складено акт № 4031/23-1/35954742/0100 від 09.09.2011 року.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення ПП «Адлєр»:

- угоди ПП «Адлєр» з контрагентом - постачальником послуг та покупцем товарів - ПП «Адлєр-Транс», із врахуванням того, що у ПП «Адлєр-Транс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, мають ознаки нікчемності;

- відсутність об'єктів оподаткування при придбанні послуг та продажу товарів контрагентом - постачальником послуг та покупцем товарів - ПП «Адлєр-Транс» за травень 2011 року, які підпадають під визначення ст.ст. 185, 188, 198 Податкового кодексу України. Вказане свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, у тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів, тобто такі угоди носять фіктивний характер;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого у травні 2011 року завищено від'ємне значення з податку на додану вартість, яке переноситься до складу наступного податкового звітного періоду (рядок 24 декларації) у розмірі 13649,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003032301 від 23.09.2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13649,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно зі ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, також визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.

Згідно п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.05.2011 року між ПП «Адлєр» та ПП «Адлєр-Транс» укладено договір купівлі-продажу цукру № 73/Ц (далі - договір № 73/Ц) на підставі якого позивачем реалізовано цукор в мішках в кількості 167750,6 кг у розмірі 1191788,02 грн., у тому числі податок на додану вартість - 198631,34 грн., який ПП «Адлєр-Транс» отримано на складі ПП «Адлєр», що знаходиться на вул. Бялика, 10 у м. Житомирі.

Фактичне отримання ПП «Адлєр-Транс» товару від ПП «Адлєр» підтверджується договором № 73/Ц від 25.05.2011 року, з додатком № 1 від 25.05.2011 року та додатком № 2 від 30 червня 2011 року до вказаного договору, довіреністю № 1 від 31.05.2011 року, податковими накладними № 255, 291, 292 від 31.05.2011 року, видатковими накладними № РН-0000273, РН-0000274, РН-0000303 від 31.05.2011 року, договором суборенди частини нежилого приміщення від 01 липня 2011 р.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Адлєр» та ПП «Адлєр-Транс» 26.04.2011 року укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1 (далі - договір № 1), за умовами якого ПП «Адлєр-Транс» впродовж травня 2011 року надано послуги по перевезенню автомобільним транспортом товарів у розмірі 1273679,98 грн., у тому числі податок на додану вартість - 212280,01 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання договору № 1 та отримання послуг за ним, позивачем було надано: акти здачі-прийняття (надання послуг), товарно-транспортні накладні, податкові накладні.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судами попередніх інстанцій вірно зроблено висновок, що на час перевірки, договори укладені ПП «Адлєр» з ПП «Адлєр-Транс» були сторонами виконані належним чином.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов