Постанова № 30908036, 25.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 року Справа № 5017/3009/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Максименко Ю.Ф. - директор, відповідача: не з'явились, повідомлені належно, касаційну скаргуМалого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"на постановуОдеського апеляційного господарського судувід05.02.13у справі№5017/3009/2012за позовомМалого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"доВійськової частини А1283простягнення

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням змін) про стягнення з Військової частини А1283 інфляційних втрат у сумі 3838 грн., 3% річних у сумі 1125,29 грн., а також 891,09 грн. пені, 1610,05 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу. Водночас позивач просив стягнути з відповідача 959,34 грн. витрат на відрядження представника до суду. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.09 у справі №34/74-09-2320, яке набрало законної сили, було стягнуто з відповідача заборгованість за договором №210 від 12.05.06, проте відповідачем це рішення не було виконано. Відтак, на думку позивача, через прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання у нього виникло право вимоги сплати спірних коштів. При цьому позивач посилався на приписи статей 11, 509, 599, 610, 611, 612, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.12 (суддя Рога Н.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3838,70 грн. інфляційних втрат, 1035,76 грн. - 3% річних. Господарський суд виходив з того, що рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.09 у справі №34/74-09-2320 з відповідача на користь позивача, окрім іншого, стягнуто, 19098,01 грн. основного боргу за договором №210 від 12.05.06. Через невчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання суд визнав наявність у позивача права на стягнення з нього інфляційних та річних у відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому, судом було стягнуто з відповідача 3% річних в межах строку позовної давності. В позові про стягнення 891,09 грн. пені, 1610,05 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу та 959,34 грн. витрат на відрядження представника позивача до суду відмовлено через його необґрунтованість та недоведеність.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.13 (судді: Величко Т.А., Бойко Л.І., Таран С.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", яке просить змінити судові рішення у справі в частині стягнення 891,09 грн. пені, 1610,05 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу та 959,34 грн. витрат на відрядження представника позивача до суду. На думку підприємства, судами порушені приписи статей 32, 33, 34, 35, 44 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник не погоджується з відмовою судів у стягненні пені, збитків у вигляді неодержаного доходу та витрат на відрядження представника позивача, вважаючи ці суми доведеними та обґрунтованими. Підприємство зазначає, що витрати сторони, пов'язані з відрядженням їх представника до суду, відносяться до судових витрат та підлягають відшкодуванню.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання укладеного між сторонами у справі договору №210 від 12.05.06 позивачем було здійснено технічне обслуговування кінцевих станцій систем К-60П Військової частини А1283 ВЗ156 ЗС України. Проте за ці роботи відповідач не розрахувався. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.09 у справі №34/74-09-2320, яке набрало чинності, з відповідача на користь позивача було стягнуто 19098,01 грн. заборгованості, з урахуванням інфляційних втрат; 1023,01 грн. - 3% річних та 1587,6 грн. пені. Господарські суди установили, що зазначена сума заборгованості, стягнута за рішенням господарського суду від 12.08.09, не була сплачена відповідачем. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" про стягнення з Військової частини А1283 інфляційних втрат у розмірі 3838 грн., 3% річних у розмірі 1125,29 грн., а також 891,09 грн. пені та 1610,05 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу. Водночас позивач просив стягнути з відповідача і 959,34 грн. витрат на відрядження представника до суду. Місцевим господарським судом, з яким погодився і апеляційний господарський суд, ці вимоги були задоволені частково. Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржником оскаржено судові акти у справі лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача 891,09 грн. пені за період з 01.10.11 до 30.09.12, 1610,05 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу і 959,34 грн. витрат на відрядження представника до суду. Відтак, рішення та постанова у справі переглядаються в оскаржуваній частині. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Цивільним та Господарським кодексами України, іншими законами або договором. За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Поняття неустойки унормовано статтею 549 Цивільного кодексу України. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до приписів пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції. Згідно з приписами зазначеної норми Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто у розумінні приписів наведеної норми нарахування санкцій триває упродовж шести місяців, у разі, коли законом або договором не встановлені інші умови нарахування. Між тим, спірним договором, як установлено, не передбачено іншого строку нарахування пені. При цьому, з розрахунку позивача убачається, що пеня нараховувалась ним без врахування вимог пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України. Разом з тим, суди установили, що рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.09 у справі №34/74-09-2320 за порушення строків оплати з відповідача було стягнуто на користь позивача 1587,66 грн. пені, як-то передбачено законом і договором. Відтак, висновок господарських судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача 891,09 грн. пені визнається обґрунтованим. Водночас колегія суддів погоджується з висновком судів і про відсутність підстав для стягнення з відповідача 1610,05 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу. Відповідно до частин 1, 2 статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Приписами статті 22 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками, зокрема, розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості. Господарські суди попередніх інстанцій, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, установили відсутність усіх складових цивільного правопорушення і, зокрема, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками. Виходячи з встановлених судами обставин справи та вимог вказаних норм, господарські суди правомірно відмовили у стягненні з відповідача спірної суми збитків. Наведене, між іншим, узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 04.07.11 у справі №51/250. Як вже зазначалося, позивач просив також стягнути з відповідача 959,34 грн. витрат на відрядження представника до суду. Відповідно до приписів статі 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою. При цьому такі витрати повинні бути документально підтверджені. Між тим, як установили господарські суди, з підтвердженням матеріалами справи, позивачем належними доказами не доведена спірна сума судових витрат, а відтак відсутні підстави для її відшкодування. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених судами обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції правових підстав для скасування постанови у справі в оскарженій частині та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.13 у справі №5017/3009/2012 залишити без змін.

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець