Постанова № 30907997, 25.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2013 року Справа № 5023/5213/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В.розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.03.13у справі№5023/5213/12господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна"доБорівського комунального підприємства теплових мережпростягнення сумиза участю представників від:позивачаПількевич В.В. (дов. від 22.03.13)відповідачаОмельченко А.Д. (директор)

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом до Борівського комунального підприємства теплових мереж, в якому просило стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 582113,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 4118,24 грн., 3% річних в розмірі 12041,19 грн., пеню у розмірі 57 547,57 грн., 7% штрафу у розмірі 86117,85 грн., а також віднести на відповідача судовий збір.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.01.13 (суддя

Ковальчук Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.13 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Здоровко Л.М., судді:

Плахов О.В., Шутенко І.А.) вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача пеню у розмірі 575,44 грн., 7% штрафу у розмірі 3 027,79 грн., 3% річних в сумі 12 041,19 грн., та 14 838,71 грн. судового збору. В частині стягнення основної суми боргу в розмірі 582 113,60 грн. провадження у справі припинено на підставі п.п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України; відмовлено в стягненні інфляційних втрат в розмірі 4 118,24 грн.; в стягненні пені у розмірі 51 790,11 грн. та 7%-го штрафу у розмірі 77 506,06 грн. Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволено частково; відстрочено виконання рішення на 4 місяці.

Не погоджуючись із судовими актами, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України зі скаргою, в якій просить скасувати судові акти в частині зменшення пені і 7%-го штрафу на 90%, відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 4 118,24 грн. та надання відстрочки виконання рішення. Свої доводи скаржник обгрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст.233 ГК, ст.549-552 ЦК України) та процесуального права (ст.4-2, 43, 83-84 ГПК України).

Відповідач у запереченні на касаційну скаргу не погоджується з її доводами, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 30.09.11 між позивачем та відповідачем укладено договір №30/09-01 про купівлю-продаж природного газу, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача у 4 кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а відповідач приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 7.2. Договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем п.6.1. договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу. Крім того, п.7.2 договору, сторони обумовили, що за прострочення платежу понад 30 днів покупець зобов'язаний додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Враховуючи той факт, що в ході розгляду справи відповідач сплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 582 113,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 23.11.12 №84 на суму 187 334,90 грн.; 23.11.12 №85 на суму 10 887,00 грн., від 27.12.12 №7 на суму 424 137,70 грн., від 24.12.12 №39 на суму 100 000,00 грн., судами правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу.

Судовими актами попередніх інстанцій також відмовлено у задоволенні вимог, щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 118,24 грн., оскільки позивачем при розрахунку таких втрат не враховано дефляційні процеси в економіці України за 2011 рік.

Відповідач посилався на той факт, що газ використовується ним на виробництво теплової енергії для населення. Крім того, у складі споживачів відповідача переважно бюджетні установи 61% та населення 37%, а госпрозрахункові підприємства складають лише 2%. Борівське комунальне підприємство теплових мереж є соціально вагомим теплопостачальним підприємством, яке забезпечує централізоване теплопостачання населення та бюджетної сфери, до якої належать лікарні, дитячі заклади та інші соціально значимі об'єкти.

Скаржник не оскаржує судові акти в частині стягнення суми основної заборгованості, 3% річних, тому в цій частині вони не перевіряються судом касаційної інстанції. Скарга стосується правомірності зменшення судами пені, 7%-го штрафу на 90%, відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 4 118,24 грн., враховуючи положення ст.83 ГПК України та надання відстрочки виконання рішення. При цьому скаржник вказує на те, що судами безпідставно використано такі свої права на зменшення фінансових санкцій на 90% та відмови у стягненні інфляційних втрат, оскільки невірно оцінені обставини щодо матеріального становища боржника, як виняткові.

Суди попередніх інстанцій, зменшуючи заявлену до стягнення пеню та 7%-й штраф взяли до уваги те, що до бюджетних організацій практично неможливо застосувати штрафні санкції за прострочення оплати послуг з централізованого теплопостачання, оскільки згідно п.п. 9 п. 21 "Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ", у разі, якщо кошторис боржника (крім спеціального фонду в частині власних надходжень), не містить відповідного коду економічної класифікації видатків бюджету, за яким необхідно здійснити безспірне списання, орган Державного казначейства не здійснює безспірне списання коштів та повертає стягувачу без виконання платіжну вимогу. Враховуючи, що штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання загалом не передбачаються бюджетним планом, кошторисом, тому стягнення їх в примусовому порядку є неможливим. При цьому, вина відповідача відсутня, оскільки прострочення допущено по незалежним від відповідача обставинам - через несвоєчасність відшкодування з Державного бюджету України різниці між собівартістю теплової енергії та існуючими тарифами.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зменшення пені з 57 547,57 грн. до 575,44 грн. та 7%-го штрафу з 86 117,85 грн. до 3 027,03 грн., тобто, на 90 %, не відповідає вимогам співрозмірності та не враховує інтереси позивача, що в свою чергу, суперечить принципу рівності сторін в господарському процесі.

Пунктом 1 ст.233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про надання відстрочки. Втім, розмір, до якого суд зменшив пеню (на 90%) не є співрозмірним, в контексті інтересів позивача та відповідача.

Щодо інфляційних, то позивач вважає, що якщо кредитор приймає рішення про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов'язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці. Тому судами при визначенні розміру інфляційних безпідставно враховані місяці, коли мала місце дефляція, оскільки позивач про це не просив. Втім, колегія суддів вважає за необхідне підтримати правову позицію судів та відхилити доводи скаржника з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, закон передбачає, що якщо кредитор вирішив скористатися своїм правом на стягнення річних, то вони підлягають стягненню за весь час прострочення, а не за окремі місяці за вибором кредитора.

Щодо надання відстрочки, то суд касаційної інстанції вважає, що попередніми інстанціями відстрочка надана правомірно з огляду на соціальну значущість підприємства, на борги населення перед відповідачем. Так, відповідно до приписів ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання даного рішення господарський суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

За таких обставин судові акти підлягають скасуванню в частині відмови у стягненні пені, 7%-го штрафу з направленням справи в цій частині на новий розгляд. В іншій частині рішення та постанова підлягають залишенню без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.01.13 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.13 у справі №5023/5213/12 скасувати в частині відмови у стягненні пені, 7%-го штрафу. Справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.13 у справі №5023/5213/12 залишити без змін.

Головуючий - суддя В. І. Дерепа

Судді Б. М. Грек

В. В. Палій