Рішення № 30902830, 25.04.2013, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська)

Справа № 2-733/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2012 року Ленінський районний суд м. Луганська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

при секретарі: Тарасенко А.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства резерву України та Державного підприємства «Укрспецавтобаза» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням інфляції та зустрічним позовом Державного підприємства «Укрспецавтобаза» до ОСОБА_1 про повернення майна або відшкодування його вартості, -

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Луганська із позовом до Державного Комітету з матеріального резерву України та Державного підприємства «Укрспецавтобаза» про відновлення на посаді.

В обґрунтування позову зазначив, що між ним та Відповідачем №1 було укладено трудовий контракт №89 від 03.02.2004 по 03.02.2009 року, згідно з яким він займав посаду директора Державного підприємства «Укрспецавтобаза». На підставі його заяви з 11 травня 2006 року йому надано відпустку терміном на 65 днів з 15 травня 2006 року по 21 липня 2006 року. З 15 травня 2006 року по 20 червня 2006 року позивач знаходився на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності серії ААГ №680706. Про знаходження на лікарняному він письмово повідомив Відповідача 1 листом, поштою, з описом вкладеного, та вважав що у відповідності до ст.. 11 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року N 504/96-ВР щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена. Від охорони, яка перестала пускати позивача на територію підприємства, він дізнався, що був звільнений 21 липня 2006 року за п.1 ст. 36 КЗОТ України, тобто за угодою сторін. Однак при звільненні його не ознайомлено ані з наказом про звільнення, та не видано трудову книжку. Крім того, позивачу не сплачено лікарняний, за період з 15.05.2006 року по 20.06.2006 року. Також йому не сплачено при звільненні суму за фактично відпрацьований час, та не сплачено відпускні. Позивач посилався на те, що йому також невідомо, чи нараховано йому та в якій сумі нараховано суму лікарняних, відпускні, та заробітну платню за фактично відпрацьований час. Та на його неодноразові звернення про надання відповідної довідки, у видачі такої довідки відмовлено. Вважаючи те, що у період з 15 травня 2005 року по 20 червня 2006 року позивач знаходився на лікарняному, та враховуючи те, що термін відпустки повинно бути продовжено на строк лікування, вважає що звільнення мене 21 липня 2006 року незаконно, у зв'язку із тим, що відпустка подовжується на термін лікування. В обґрунтування доводів про те, що він вчасно звернувся до суду із даним позовом, посилався на те, що йому не видано трудову книжку, та не вручено копію наказу про звільнення та вражає, що з цих підстав строк для подання ним позовної заяви не пропущено.

Враховуючи викладене, позивач просив суд в порядку підготовки справи для слухання, витребувати у Відповідача 2 дані стосовно сум нарахованих позивачу по лікарняному, заборгованості за фактично відпрацьований час, та сум які належать виплаті при наданні відпустки, визнати недійсним наказ Відповідача 1 про його звільнення та поновити його на посаді директора Державного підприємства «Укрспецавтобаза», що знаходиться за адресою: 02088, м. Київ, вул. Автотранспортна, 1, стягнути з Відповідача 2 заборгованість з виплати допомоги з тимчасової непрацездатності, із заробітної платні, та відпускних.

Провадження у справі за цим позовом було відкрито згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Луганська від 09 лютого 2007 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Луганська від 02 березня 2007 року дану цивільну справу було направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м. Луганська.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 21 березня 2007 року було відкрито провадження у даній цивільній справі, по справі призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 13 квітня 2007 року справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Ленінського районного м. Луганська від 07 травня 2007 року справу направлено за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Луганська.

28 березня 2007 року ДП «Укрспецавтобаза» звернулося до Жовтневого районного суду м. Луганська із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про повернення майна або відшкодування його вартості.

В обґрунтування даного позову зазначило, що 21 липня 2006 року ОСОБА_1 на підставі поданої ним заяви до Державного комітету України з державного матеріального резерву було звільнено з посади директора ДП «Укрспецавтобаза» за угодою сторін. У зв'язку із тим, що відповідач не звертався до Позивача за розрахунком при звільненні, йому 02 серпня 2006 року було направлено листа з проханням з'явитися до позивача для отримання розрахункових коштів у розмірі 8 627,73 грн. в касі підприємства та оформити акт прийому передачі документації та матеріальних цінностей, які рахуються за ним. Відповідач так і не прибув до позивача за отриманням розрахункових коштів і не здійснив передачу матеріальних цінностей, які за ним рахуються. У зв'язку із неявкою та неотримання відповідачем в триденний строк розрахункових коштів, їх було за депоновано на банківському рахунку. Відповідно до даних первинного бухгалтерського обліку, за відповідачем рахуються наступні матеріальні цінності, а саме: установка пескоструйна вартістю 26 900,00 грн. та фен Тгіас S вартістю 2 844,09 грн., а всього на загальну суму 29 74409 грн. засіданням інвентаризаційної комісії по розгляду річної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей встановлено, що зазначені цінності відсутні на підприємстві. Відповідно до даних накладних-вимог від 30 листопада 2004 року та 28лютого 2005 року зазначені цінності були отримані відповідачем. У зв'язку із не передачею відповідачем закріплених за ним цінностей, позивачеві завдано шкоди на загальну суму 29 744,09 грн.

Враховуючи викладене, ДП «Укрспецавтобаза» просило суд зобов'язати ОСОБА_1 повернути Державному підприємству «Укрспецавтобаза» установку пескоструйну вартістю 26 900,00 грн. та Фен Тгіас S - вартістю 2 844,09 грн. або відшкодувати їх вартість, стягнути з ОСОБА_1 державне мито у розмірі 297,44 грн.

Листом від 20 червня 2007 року Жовтневий районний суд м. Луганська повернув на адресу Ленінського районного суду м. Луганська дану цивільну справу, як направлену із порушенням ст. 117 ЦПК України (а.с. 49).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 22 серпня 2007 року вказану цивільну справу було залишено без розгляду, яка ухвало апеляційного суду Луганської області від 23 серпня 2011 року скасована, справу передано на новий розгляд до Ленінського районного суду м. Луганська.

Згідно автоматичного розподілу справі між суддями, зазначену цивільну справу передано на розгляд судді Женеску Е.В. 31 жовтня 2011 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 31 жовтня 2011 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 листопада 2011 року.

В наступному позивач неодноразово уточнював первісний позов, та з рештою 02 жовтня 2012 року пред'явив уточнений позов до Державного агентства резерву України та Державного підприємства «Укрспецавтобаза», в обґрунтування якого посилався на наступне.

Наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву від 04.02.2004 р. № 23 в системі державного матеріального резерву було створено Державне підприємство " Укрспецавтобаза" (ДП "Укрспецавтобаза"). Пунктом-2 цього наказу позивач був призначений директором ДП " Укрспецавтобаза". У його позовній заяві про відновлення на посаді було зазначено, що між ним та Першим відповідачем було також укладено контракт № 89 від 03.02.2004 , згідно з яким він займав посаду директора Державного підприємства " Укрспецавтобаза" на термін з 04.02.2004 р. по 03.02.2009 р. На підставі його заяви про надання відпустки з 11 травня 2006 року йому надано відпустку терміном на 65 днів з 15 травня по 21 липня 2006 року. З 15 травня 2006 року по 20 червня 2006 року позивач знаходився на лікарняному, що засвідчується листом непрацездатності серії ААГ № 680706. Про знаходження на лікарняному повідомив Першого відповідача листом, поштою з описом вкладення, та вважав, що відповідно до ст. 11 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена. Від охорони, яка перестала пускати позивача на територію підприємства, він дізнався, що його звільнено 21 липня 2006 року по п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за згодою сторін. Однак при звільненні позивача не ознайомили з наказом про звільнення, та не видали трудову книжку. Окрім того, позивачу не сплачено лікарняні за період з 15.05.2006 року по 20.06.2006 року. Також йому не сплачено при звільненні суму за фактично відпрацьований час та не виплачено відпускні. На його неодноразові звернення надати відповідні довідки стосовно заробітної плати було відмовлено. На підприємстві нарахована йому заробітна плата в 2004-2006 р.р. виплачувалась не через касу, а на платіжну картку через банкомат. Розмір заробітної плати в 2006 році становив 1300 грн., що підтверджується Довідкою відповідача від 02.08.2006 року. Після звільнення у зазначений незаконний спосіб позивач до кінця листопада 2006 року не одержував через банкомат належних йому при звільнені грошових виплат. Поставлений у такі умови він змушений був у грудні 2006 року звернутися до суду з позовом про визнання недійсним наказу Держкомрезерву про його звільнення та стягнути з ДП " Укрспецавтобаза" заборгованість з виплат заробітної плати, лікарняних, відпускних. З матеріалів цивільної справи вбачається, що Другий відповідач 09.08.2006 року нарахував позивачу відповідні кошти у сумі 8627,73 грн. для сплати заборгованості, але кошти на платіжну картку для одержання їх через банкомат не перерахував. Зазначене підтверджується розрахунковими листами за квітень-липень 2006 року, квитанцією № 4 від 11.08.2006 року про повернення Приватбанку не отриманих позивачем грошових коштів у сумі 8627,73 грн., роздруківками операцій по картрахунку на його ім'я Східно-промислового банку. Згідно наданих до справи документів нараховані і не одержані кошти були відображені у обліку як депонована заробітна плата. Копії цих та інших документів долучені до зустрічного позову та знаходяться у матеріалах цивільної справи . З них вбачається що роботодавець не виконав згідно до закону всі свої фінансові зобов'язання. Отже, до дня звернення до суду з позовом про поновлення на посаді та сплати заборгованості позивач був з вини підприємства позбавлений можливості в установленому порядку одержати грошові кошти по розрахунку, в тому числі за дні перебування на лікарняному та відпускні. Перший відповідач позов теж не визнав і на підтвердження своїх заперечень лише в травні 2012 року надав до суду свої письмові заперечення від 23.05.2012 року. В запереченнях він послався на обставини згідно з якими, невидача трудової книжки, на його думку, сталася з причин неодержання її позивачем, та надав копію листа-повідомлення від 21.07.2006 року вих № 3-3/257, згідно до якого керівництво Деркомрезерву сповістило позивача про звільнення та необхідність одержання трудової книжки чи надання згоди на її відправку по пошті. Проте Перший відповідач не надав до суду доказів того, що моє звільнення відбулося у відповідності до чинного трудового законодавства на підставі заяви позивача та згідно з належно оформленим для цього наказом роботодавця. До своїх письмових заперечень від 23.05.2012 р. Перший відповідач долучив наказ № 280-к від 12.05.2006 р. про надання відпустки з послідуючим звільненням 21.07.2006 року за згодою сторін ( п.1 ст.36 КЗпП), хоча позивач такої заяви на звільнення в травні 2006р. не писав. Надана до суду окрема заява про звільнення датована 21.07.2006 року і в ній відсутня вказівка про конкретну дату звільнення позивача за згодою сторін. Отже вона не могла бути підставою для звільнення по наказу який був виданий 12.05.2006 року. Додаток до наказу № 280-к від 12.05.2006 року містить посилання на заяву без вказівки змісту заяви (про надання відпустки чи заява про звільнення) та дати вона не містить. Отже, перший відповідача не надав докази того, що підставою для його звільнення за згодою сторін стала його заява, написана до видання наказу № 280-к від 12.08.2006 року і в якій сторони дійсно домовились про звільнення на конкретну дату. За таких умов звільнення з посади директора відбулося після надання лікарняного листа без продовження терміну відпустки та без письмової заяви на звільнення за згодою сторін (ст.36 п.1 КЗпП України). Перший відповідач не надав до суду доказів що відправку кореспонденції на його адресу він здійснив рекомендованим повідомленням і що такий лист-повідомлення було вручено позивачу або членам його сім'ї під розписку. За таких обставин наданий лист Першого відповідача від 21.07.2006 р., який позивач не отримував, не може бути розцінений як доказ його належного повідомлення про необхідність одержання трудової книжки та надання згоди до її пересилання по пошті. З боку Першого відповідача було допущено порушення вимог ст.47 КЗпП України та вимог п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, в редакції Наказу Минпраці та соцполітики № 259/34/5 від 08.06.2001 р. Таким чином, по цивільній справі за моїм позовом наявні докази того, що станом на 31.12.2011 року позивач знаходився у вимушеному прогулі 65 місяців і 7 днів ( з 21.07.2006 р. по 31.12.2010 р.). За цей час другий відповідач зобов'язаний сплатити на його користь заробітну плату з урахуванням індексації в сумі 112998 грн.64 коп., та сплатити заборгованість в сумі 8627,73 грн., розрахунок якої наведений у листі ДП "Укрспецавтобаза" від 02.08.2006 р. вих.№ 020866/4 (а.с.37). Усього другий відповідач повинен сплатити за позовом 121626 грн. 37 коп. Враховуючи викладене та з урахуванням наданих раніше уточнень стосовно розміру стягнень заробітної плати за час вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням з посади,позивач уточнив резолютивну частину позовних вимог.

Враховуючи викладене, позивач просив суд поновити його на посаді директора Державного підприємства "Укрспецавтобаза", яке знаходиться за адресою: 02088, м. Київ, вул. Автотранспортна, 1, стягнути з ДП " Укрспецавтобаза" на його користь суму заборгованості за фактично відпрацьований час за квітень-червень 2006 року, а саме: заробітну плату - 4889,69 грн., лікарняні - 2367,04 грн., а також допомогу при народженні дитини 1371 гри., а всього 8627,73 грн., стягнути з ДП " Укрспецавтобаза" на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу - 84500 грн., нараховану індексацію на зазначену суму заробітної плати у сумі 28065,34 грн., а всього стягнути заробітну плату з індексацією -112998,64 грн., а всього стягнути - 121626,37 грн. ( сто двадцять одну тисячу шістсот двадцять шість гривен тридцять сім копійок), зобов'язати другого відповідача здійснити виплати на поточний рахунок позивача 29244825509100 ПАТ КБ "Приватбанка", МФО: 305299, ОКПО: 14360570, здійснити оплату послуг банку за рахунок ДП " Укрспецавтобаза".

Позивач в судове засідання не з'явився, суду причини неявки не повідомив, про явку в судове засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про явку в судове засідання був повідомлений належним чином, суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача - Державного агентства резерву України - в судове засідання не з'явився, суду причини неявки не повідомив, про явку в судове засідання був повідомлений належним чином. Під час розгляду справи судом, 28 травня 2012 року надав суду письмові заперечення на заяву про збільшення та уточнення позовних вимог від 27 квітня 2012 року, в яких відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне. Указом Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано шляхом перетворення в Державне агентство резерву України (Держрезерв України). Пунктом 5 Указу встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Держрезерв України є центральним органом виконавчої влади, що діє відповідно до Положення про Державне агентство резерву України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011 та здійснює реалізацію державної політики у сфері державного матеріального резерву. З твердженнями, викладеними у заяві Позивача про збільшення та уточнення позовних вимог Відповідач 1 не погоджується і вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. 21.07.2006 до Держкомрезерву Позивачем подано заяву, згідно якої Позивач просив звільнити з займаної посади (директор ДП „Укрспецавтобаза") відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін). Обставини написання та подання вищезазначеної заяви про звільнення визнаються Позивачем та зазначені у тексті позовної заяви, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України не потребують додаткового доказування. Твердження Позивача про відсутність на поданій заяві про звільнення власного підпису є необґрунтованим. У такому б випадку, заява без обов'язкових реквізитів (власноручне написання, дата, підпис) була б залишена Держкомрезервом без розгляду. На підставі заяви Позивача пунктом 1 наказу Держкомрезерву від 12.05.2006 № 280-к ОСОБА_1 надано невикористану щорічну основну відпустку на 31 календарний день за період роботи з 04.02.2004 по 03.02.2005 та щорічну основну відпустку на 35 календарних днів за період роботи з 04.02.2005 по 12.05.2006 з 15 травня по 21 липня 2006 року у межах, узгоджених між працівником та власником, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Згідно з пунктом 2 наказу 21.07.2006 ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) звільнено з посади директора державного підприємства „Укрспецавтобаза", дію контракту від 03.02.2004 № 89 припинено 21.07.2006. В тексті заяви уточнення та збільшення позовних вимог позивач зазначив, що в день початку відпустки він захворів та перебував на лікарняному протягом 35 днів у період з 15.05.2006 по 20.06.2006, на підтвердження факту тимчасової втрати працездатності Позивач посилається на лист тимчасової непрацездатності серії ААГ № 680706. Посилаючись на зазначені обставини Позивач вважає, що відповідні обставини мали слугувати підставою для перенесення роботодавцем відпустки на інший період. Чинне законодавство передбачає продовження відпустки на кількість календарних днів, протягом яких працівник був непрацездатний, якщо непрацездатність настала в період відпустки. При цьому невикористана частина щорічної відпустки після закінчення цих причин не використовується працівником за своїм розсудом, а повинна бути надана працівникові шляхом видання власником про це наказу. Однак, протягом періоду перебування Позивача у відпустці з 15.05.2006 по 21.07.2006 та дати звільнення з роботи 21.07.2006, будь-яких повідомлень від Позивача про його перебування у стані непрацездатності до Відповідача 1 не надходило, із заявою про перенесення терміну невикористаної відпустки вказаний працівник до Держкомрезерву не звертався. Оскільки лист тимчасової непрацездатності серії ААГ № 680706 Позивачем не було надано Відповідачеві 1, інформації від ДП „Укрспецавтобаза" про отримання такого лікарняного не надходило, та враховуючи ту обставину, що наказ про звільнення ОСОБА_1 від 12.05.2006 № 280-к було прийнято до відкриття листа тимчасової непрацездатності (15.05.2006), тому підстав для перенесення відпустки не вбачалось у зв'язку з припиненням трудових відносин між Держкомрезервом та ОСОБА_1 Позиція Позивача про протиправність його звільнення під час перебування на лікарняному та у відпустці є необґрунтованою. Процедура ведення трудової книжки Позивача здійснювалася Держкомрезервом. Відповідач 1 листом від 21.07.2006 № 3-3/257 повідомив ОСОБА_1 про його звільнення 21.07.2006 з посади директора ДП „Укрспецавтобаза" відповідно до наказу Держкомрезерву від 12.05.2006 року № 280-к, та закликав прибути до відділу кадрів Держкомрезерву для отримання трудової книжки. Твердження Позивача про відмову Відповідача 1 у задоволенні його особистого звернення 21.07.2006 щодо отримання трудової книжки є голослівним та непідтвердженим жодними доказами. Виплата заробітної плати Позивачеві, як роботодавцем, здійснювалась державним підприємством „Укрспецавтобаза". Статтею 2 Закону України „Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством (ч. 1 ст. 2 Закону). Відповідно до роз'яснень наданих у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 20.08.2008 № 548/020/153-08, звільнення працівника по п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, який захворів у період роботи, не позбавляє його права на оплату листка непрацездатності. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 4 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" право на матеріальне забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням непрацездатності в період роботи, включаючи і день звільнення. При цьому листок непрацездатності оплачується не по день звільнення, а в порядку, встановленому статтею 2 Закону України „Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування", тобто за весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи. Інформацією про дату оплати Відповідачем 2 Позивачеві листка непрацездатності (серії ААГ № 680706) Відповідач 1 не володіє. Доказів подання до Відповідача 2 лікарняного листка та порушення строків його оплати Позивачем не надано. Відповідач 1 вважає, що розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, мав здійснюватись Позивачем виходячи з довідки про заробітну плату наданої роботодавцем (ДП „Укрспецавтобаза"). Обрахунок Позивачем суми зарплати за час вимушеного прогулу з посиланням на п. 3.1.1 контракту вважають не належним та не правомірним, адже положення контракту жодним чином не можуть свідчити про фактичний розмір отримуваної Позивачем заробітної плати. Додатково зазначили, що позовна заява ОСОБА_1 про поновлення на роботі до Держкомрезерву у 2006 році та по сьогоднішній день не надходила. Про відповідний факт суд було повідомлено у клопотанні Держкомрезерву від 18.04.2007 № 2/2162 та висловлено прохання направити Відповідачу 1 копію позовної заяви. Відповідні заперечення сформовані на підставі тверджень викладених Позивачем у заяві про збільшення та уточнення позовних вимог від 27.04.2012.

Представник відповідача - ліквідатор ДП «Укрспецавтобаза» в судове засідання не з'явився, суду причини неявки не повідомив, про явку в судове засідання був повідомлений належним чином.

При таких обставинах, суд, оскільки у справі достатньо матеріалів про взаємовідносини сторін, зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши позовні вимоги та матеріали цивільної справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що 04 лютого 2004 року Державним комітетом України з Державного матеріального резерву було видано наказ № 23 про створення ДП «Укрспецавтобза», відповідно до якого було утворено вказане підприємство (п. 1) та призначено директором підприємства ОСОБА_1 (п. 2) (а.с. 196).

03 лютого 2004 року Державним комітетом України з державного матеріального резерву із ОСОБА_1 було укладено контракт з директором ДП «Укрспецавтобаза» №89 терміном до 03 лютого 2009 року. Відповідно до п. 5.4. контракту, до закінчення терміну його дії керівник може розірвати контракт з наступних підстав, а саме: - за своєю ініціативою, - у випадку систематичного невиконання Органом управління майном своїх обов'язків за контрактом чи прийняття ним рішень, що обмежують чи порушують компетенцію та права Керівника, втручання в його оперативно-розпорядницьку діяльність, яке може призвести або вже призвело до погіршення економічних результатів діяльності підприємства, - у разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню обов'язків за контрактом, та з інших поважних причин (а.с. 4-16).

В наступному, 01 липня 2004 року та 01 листопада 2004 року сторонами були укладені додаткові угоди № 1 та № 2 до контракту,відповідно, якими були внесені зміни до п. 3.1.1. контракту стосовно посадового окладу позивача (а.с. 17, 18).

Згідно наданої заяви позивач просив звільнити його за власним бажанням, заява зареєстрована Державним комітетом України з державного матеріального резерву 12 травня 2006 року за вхідним номером №8003, на ній від руки проставлена дата 21 червня 2006 року (а.с. 35).

На підставі вказаної заяви, Державним комітетом України з державного матеріального резерву 12 травня 2006 року було видано наказ № 280-к, відповідно до якого, позивачу було надано невикористану щорічну основну відпустку на 31 календарний день за період роботи з 04 лютого 2004 року по 03 лютого 2005 року та щорічну основну відпустку та 35 календарних днів за період роботи з 04 лютого 2005 року по 12 травня 2006 року та з 15 травня по 21 липня 2006 року (п. 1), а також звільнено позивача 21 липня 2006 року за згодою сторін, вирішено дію контракту припинити 21 липня 2006 року (а.с. 36, 168-170).

Як посилається позивач, на підставі його заяви про надання відпустки з 11 травня 2006 року йому надано відпустку терміном на 65 днів з 15 травня по 21 липня 2006 року, з 15 травня 2006 року по 20 червня 2006 року він знаходився на лікарняному, що засвідчується листом непрацездатності серії ААГ № 680706, а тому відпустка мала бути подовжена. Також позивач посилається на те, що надана до суду окрема заява про звільнення датована 21.07.2006 року і в ній відсутня вказівка про конкретну дату звільнення позивача за згодою сторін. Отже вона не могла бути підставою для звільнення по наказу який був виданий 12.05.2006 року. Додаток до наказу № 280-к від 12.05.2006 року містить посилання на заяву без вказівки змісту заяви (про надання відпустки чи заява про звільнення) та дати вона не містить. Отже, перший відповідач не надав докази того, що підставою для його звільнення за згодою сторін стала його заява, написана до видання наказу № 280-к від 12.08.2006 року і в якій сторони дійсно домовились про звільнення на конкретну дату. За таких умов звільнення з посади директора відбулося після надання лікарняного листа без продовження терміну відпустки та без письмової заяви на звільнення за згодою сторін (ст.36 п.1 КЗпП України).

Тобто, підстави перебування у відпустці терміном до 21 липня 2006 року позивач підтверджує, при цьому доказів про те, що відпустка йому була надана на підставі іншої заяви або наказу та її надання не було пов'язане зі звільненням і потребою, у зв'язку із цим, використати дні невикористаної відпустки, не надав, таких доводів його позовна заява не містить.

Оцінивши надані суду докази, що стосуються укладення та припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Державним комітетом матеріального резерву, суд дійшов висновку про те, що написавши заяву про звільнення напередодні відпустки, позивач по її закінченню вже не мав наміру повертатися до роботи, оскільки звільнення мало відбутися по закінченню наданої йому відпустки.

Обставини надання такої відпустки та перебування у відпустці позивача сторони не оспорюють.

Припинення трудових відносин за ініціативою працівника відбувається за ст. 38 КЗпП України, за ініціативою обох сторін, тобто, працівника і роботодавця, - за ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до п. 5.4. контракту, до закінчення терміну його дії керівник може розірвати контракт за своєю ініціативою, тобто за власним бажанням.

Отже, ОСОБА_1 мав право розірвати контракт до закінчення його терміну за власним бажанням, а звільнення позивача за згодою сторін суд розцінює як надану Державним комітетом України з державного матеріального резерву згоду на таке припинення трудових відносин. Зокрема, таке формулювання припинення контракту не іде в розріз із формулюванням, про яке просив у своїй заяві ОСОБА_1

У вірності такого висновку суд переконує й та обставина, що у період з 15 травня 2006 року по 21 червня 2006 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні (а.с. 62), проте цей листок та заяву від 21 червня 2006 року, в якій просив врахувати дані листка непрацездатності при розрахунку заробітної плати, позивач на адресу Державного комітету України з державного матеріального резерву надіслав тільки 23 червня 2006 року (а.с. 60-62), тобто, після спливу терміну відпустки. При цьому позивач ані у цій заяві, ані у позові не посилався на те, що він своєчасно, після 15 травня 2006 року, повідомив відповідача про вибуття на лікарняний, а також про те, що він вчиняв будь-які дії у період з 21 по 23 червня 2006 року щоб вчасно надати відповідачу документи про перебування на лікарняному та отримати наказ на продовження відпустки. Навпаки, як свідчать матеріали справи, про перебування на лікарняному позивач відповідача не повідомляв, повідомив після спливу терміну відпустки та коли вже був звільнений.

Як посилається позивач, про знаходження на лікарняному повідомив Державний комітет України з державного матеріального резерву листом, поштою з описом вкладення, та вважав, що відповідно до ст. 11 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена.

П. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки», встановлено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

ОСОБА_2 перебував на лікарняному у період з 15 травня 2006 року по 20 червня 2006 року, тобто, протягом 36 днів. На вказану кількість днів мала бути подовжена надана йому 15 травня 2006 року відпустка.

Враховуючи викладені обставини, обґрунтованими є доводи позивача про те, що надана йому відпустка мала бути подовжена, проте її подовження могло відбутися за умови своєчасного повідомлення позивачем про відповідні обставини, при цьому підприємство мало оплатити позивачу лікарняні.

Згідно вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Ст. 117 цього Кодексу встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Згідно листа ДП «Укрспецавтобаза», сума невиплачених коштів:

- за травень 2006 року склала 2 923,16 грн., у т.ч. 447,00 грн. допомога при народженні дитини,

- за червень 2006 року - 2 035,53 грн., у т.ч. 457,00 грн. допомога при народженні дитини,

- за липень 2006 року - 3 669,04 грн., у т.ч. допомога при народженні дитини 467,00 грн. і лікарняні 2 367,04 грн.,

загалом до виплати належало 8 627,73 грн.

Листом від 02 серпня 2006 року ДП «Укрспецавтобаза» повідомило позивача про його звільнення відповідно до вказаного вище наказу та необхідність явки у термін з 08 по 10 серпня 2006 року для отримання коштів у касі, оформлення прийому-передачі документації та матеріальних цінностей (а.с. 37); докази отримання ОСОБА_1 вказаного листа суду не надано.

09 серпня 2006 року належні позивачу до виплати кошти у сумі у сумі 8 627,73 грн. надійшли до каси ДП «Укрспецавтобаза», та у цей день депоновані, а в наступному, 11 серпня 2006 року, - повернуті на розрахунковий рахунок як невикористані (а.с. 40-41). При цьому ще у період роботи на ДП «Укрспецавтобаза» на ім'я позивача було відкрито рахунок на отримання коштів від цього підприємства, проте вказана вище заробітна плата на картку зарахована не була (а.с. 192-195).

Таким чином, з ДП «Укрспецавтобаза» на користь позивача належать нараховані але не виплачені суми заробітної плати за період з травня по липень 2006 року, у т.ч. допомога при народженні дитини і лікарняні, всього на загальну суму 8 627,73 грн.

Право на щорічну основну відпустку було у повному обсязі використано позивачем, адже йому була надана щорічна основна відпустка за період роботи з 04 лютого 2004 року по 03 лютого 2005 року тривалістю 31 календарний день та за період роботи з 04 лютого 2005 року по 12 травня 2006 року та з 15 травня по 21 липня 2006 року тривалістю 35 календарних днів.

Відповідно п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці України, Мін'юсту України та Мінсоцзахисту від 29.07.1993 року № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

У день звільнення ОСОБА_1 був відсутнім на підприємстві, доказів своєчасного його сповіщення про необхідність отримання трудової книжки відповідачем суду не надано, проте і ОСОБА_1 із відповідною вимогою про пересилку трудової книжки до відповідача не звертався.

Що стосується вимоги позивача про перерахування належних до виплати сум на рахунок у банку, то вказані вимоги є питанням, що відноситься до способу виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.

Враховуючи викладене, питання про те, на який рахунок належить стягувати присуджені на користь позивача суми, має бути вирішено ним при подачі заяви про примусове виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про:

1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

7) примусову госпіталізацію чи продовження строку примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу.{ Частину першу статті 367 доповнено пунктом 7 згідно із Законом N 4565-VI ( 4565-17 ) від 22.03.2012 }

Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої цієї статті.

Враховуючи викладене, підстав для застосування вимог ст. 367 ЦПК України суд не вбачає.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади 21 липня 2006 року на підставі наказу від 15 травня 2006 року, із первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 13 грудня 2006 року.

Як вбачається із наданих суду доказів, строк звернення до суду із позовом ОСОБА_1 не порушено, оскільки відсутні докази вручення йому наказу про звільнення і трудової книжки.

Що стосується вимог зустрічного позову, то суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. N 69, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ), для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (далі - підприємство) незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань (п. 1), відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки, визначити об'єкти, кількість і строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим (п. 2), проведення інвентаризації є обов'язковим: при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ) (пп. «в» п. 3).

30 листопада 2004 року позивачем, на підставі накладної-вимоги № 85, було отримано установку пескоструйну, вартістю 26 900 грн. (а.с. 42), а 28 лютого 2005 року на підставі накладно-вимоги №84 - фен Тріак вартістю 1 900 грн., сопло 40 мм Тріак - 184,07 грн., сопло 20 мм Тріак - 185,07 грн., валик резиновий - 249,38 грн., валик митний 326,57 грн. (а.с. 43).

30 листопада 2006 року відбулося засідання інвентарної комісії по розгляду річної інвентаризації ТМЦ ДП «Укрспецавтобаза», якою було встановлено відсутність ТМЦ, переданих позивачу (а.с. 44). При цьому, сам позивач у проведенні інвентаризації участі не брав, а із інвентаризаційного опису, складеного за її результатами, вбачається, що було здійснено перевірка наявності матеріальних цінностей, що передані під звіт комірника гр. ОСОБА_3 (а.с. 178).

Доказів про те, що станом на момент вибуття ОСОБА_1 у відпустку або на дату звільнення було здійснено прийом-передачу справ, інвентаризацію та виявлено нестачу матеріальних цінностей, суду не надано.

Наданий суду опис, в якому встановлено нестачу матеріальних цінностей, не є належним доказом вини ОСОБА_1 у їх нестачі, оскільки цей опис складено у порушення вимог Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, через п'ять місяців після звільнення позивача.

Окрім того, суду не надано належних доказів про те, де вказані матеріальні цінності перебували у період з моменту звільнення позивача до проведення інвентаризації, позивач за зустрічним позовом не визначився із способом захисту порушеного, на його думку права, - стягнення вартості чи зобов'язання вчинити дії.

До того ж, цінності, як було зазначено вище були передані у 2004 та 2005 роках, та на момент проведення інвентаризації у 2006 році їх вартість не могла залишитися незмінною, адже на них мала бути нарахована амортизація.

Належних та допустимих доказів про те, що позивач у період роботи самовільно вивіз вказані матеріальні цінності суду не надано.

Враховуючи викладене, у задоволенні вимог зустрічного позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 36, 38, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 11 Закону України «Про відпустки», ст. ст. 57, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Уточнений позов ОСОБА_1 до Державного агентства резерву України та Державного підприємства «Укрспецавтобаза» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням інфляції - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Укрспецавтобаза» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за фактично відпрацьований час за квітень-червень 2006 року, а саме: заробітну плату - 4889 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять) гривень 69 копійок, лікарняні - 2367 (дві тисячі триста шістдесят сім) гривень 04 копійок, а також допомогу при народженні дитини - 1371 (одну тисячу триста сімдесят одну) гривню 00 копійок, а всього 8627 (вісім тисяч шістсот двадцять сім) гривень 73 копійки.

У задоволенні решти вимог уточненого позову відмовити за необґрунтованістю.

У задоволенні вимог зустрічного позову Державне підприємство «Укрспецавтобаза» до ОСОБА_1 про повернення майна або відшкодування його вартості, - відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Ленінський районний суд м. Луганська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий-суддя: _______ Е.В. Женеску