Рішення № 30902612, 17.04.2013, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/590/13-ц

Провадження № 2/188/297/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Пелипенко К.В.

при секретарі: Хандрига Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 (смт. Петропавлівка Петропавлівського району Дніпропетровської області)

до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (м. Павлоград Дніпропетровської області)

про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності в сумі 149 110, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (смт. Петропавлівка Петропавлівського району Дніпропетровської області) звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (м. Павлоград Дніпропетровської області) моральну шкоду, спричинену втратою професійної працездатності в сумі 149 110, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 04.02.1977р. по 26.08.1978р. позивач працював на шахтах, в тому числі і шахті «ім. М.І.Сташкова» ДХК «Павлоградвугілля», яку було реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля». 01.03.2006р. позивач був звільнений з шахти «ім. М.І.Сташкова» Публічного акціонерного товариства «Павлоградвугілля» в звязку з виходом на пенсію. В звязку з небезпечними умовами праці, низьким рівнем техніки безпеки, із впливом комплексу виробничих шкідливостей (фізичні перенагрузки, вимушена робоча поза, неблагоприємний мікроклімат) на підприємстві вугільної промисловості позивач отримав виробничу травму. Ушкодження позивачем отримані в результаті трудових відносин з відповідачем. Йому було встановлено третю групу інвалідності безстроково. Відповідно до довідки МСЕК від 04.07.2006р. позивачу встановлено 65% (5% - первинно, 60% - повторно) втрати професійної працездатності, встановлено третю групу інвалідності, обовязкове постійне медикаментозне лікування. Інвалідність встановлена безстроково. Позивач зазначає, що внаслідок отриманої виробничої травми йому завдано моральну шкоду, яка виражається в тому, що він втратив професійну працездатність, в молодому віці став інвалідом, втратив високооплачувану роботу. Спричинену моральну шкоду в розмірі 149 110, 00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь в повному обсязі.

В судове засідання позивач не зявився, подав заяву, відповідно до якої просить розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу без його участі. Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що позивач не надав жодних доказів наявності у нього моральної шкоди. Крім того, відповідач посилається на те, що укладаючи трудовий договір з позивачем, йому було розяснено його права і обовязки, про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоровя, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, при цьому позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці з підвищеною небезпекою. Відповідач не приховував від позивача важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, а тому, як вважає відповідач, протиправних дій відносно позивача не вчиняв і не може нести відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди за цієї підстави. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів про хворобу, повязану зі стресом, якого він зазнав в результаті трудового каліцтва, професійного захворювання чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви свого стану. Відповідач зазначає, що позивач при зверненні з позовом пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний термін звернення до суду. Стаття 237-1 КЗпП України є спеціальною нормою трудового права, яка регулює правовідносини по відшкодуванню даного виду моральної шкоди, а тому застосування норм трудового права можливе лише за умови дотримання передбачених тим же трудовим законодавством строків звернення до суду. Згідно п. 6 перехідних положень Цивільного Кодексу України 2004 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Крім того, відповідач зазначає, що обовязок по відшкодуванню моральної шкоди в даному випадку покладено до 01.01.2008р. на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. На підставі викладеного відповідач просить відмовити позивачу в позові.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач у період з 04.02.1977р. по 26.08.1978р. позивач працював на шахтах, в тому числі і шахті «ім. М.І.Сташкова» ДХК «Павлоградвугілля», яку було реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля». 01.03.2006р. позивач був звільнений з шахти «ім. М.І.Сташкова» Публічного акціонерного товариства «Павлоградвугілля» в звязку з виходом на пенсію, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 5-7).

17.06.2003р. було складено акт про нещасний випадок № 27, що стався на шахті «Сташкова» Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» з ОСОБА_1, в результаті якого ним було отримано виробничу травму у вигляді «розрыв левого ключично-акромиального сочленения».

Причину нещасного випадку встановила комісія з участю представників роботодавця - відповідача по справі.

Комісією встановлено, що причиною нещасного випадку стало особиста необережність потерпілого (а.с. 8-9).

В матеріалах справи є виписні епікризи з історії хвороби позивача, відповідно до яких підтверджується погане самопочуття позивача внаслідок отриманих травм (14-23).

Відповідно до висновку МСЕК від 04.07.2006 року позивачеві було встановлено совокупно 65% (5% - первинно за актом від 14.06.2003р., 60% - повторно) стійкої втрати професійної працездатності, 3-тю групу інвалідності. Обовязкове постійне медикаментозне лікування.

Виходячи з наведеного, не викликає сумніву та є таким, що доведений, факт того, що втрата професійної працездатності настала в результаті нещасного випадку на виробництві.

Компенсація по відшкодування моральної шкоди через втрату працездатності позивачеві не було нарахована та не була сплачена.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частина 1 ст. 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України).

Стаття 23 ЦК України вказує, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Згідно Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності з 01 січня 2008 року припинено відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди застрахованим особам.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 встановлено, що після зняття обов'язку щодо відшкодування страхової виплати за моральну шкоду з Фонду соціального страхування від нещасного випадку така шкода відшкодовується власником або уповноваженим ним органом на підставі ст. 1167 ЦК України.

Також слід зазначити, що 20.03.2007р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», яким були виключені статті Закону стосовно обовязку відшкодування Фондом моральної шкоди.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005р. «Про державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «є» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України від 23.09.1999р. № 1105-XIV «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», якими обовязок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд соцстраху.

Крім того, Законом України від 23.02.2007р. № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 30.03.2007р., виключено частину третю статті 34 Закону України № 1105- XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Отже, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції цього Закону України.

Таким чином, у разі коли право на відшкодування моральної шкоди виникало у позивача до 1 січня 2006 року, тобто до набрання чинності як Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Закону України № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху, незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення.

Отже, всупереч запереченням представника відповідача, потерпілі не мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду соцстраху, не підлягають задоволенню їх вимоги про відшкодування моральної шкоди в разі, коли встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності потерпілому мало місце після 1 січня 2006 року.

Між тим, в матеріалах справи є довідка МСЕК від 04.07.2006 року, відповідно до якого позивачеві було встановлено совокупно 65% (5% - первинно за актом від 14.06.2003р., 60% - повторно) стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Згідно п. 3 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю. Проте за п. 6 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Так, право звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в звязку з втратою професійної працездатності у розмірі 5%, згідно довідки МСЕК від 22.12.2003р., у позивача виникло в 2003 році.

Отже саме в цей час виникли правовідносини між позивачем та відповідачем, тобто до цих правовідносин повинні застосовуватись норми, які діяли на момент їх виникнення, тобто на 2003 рік.

Цивільний кодекс України, на який посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме на ст. 1167 ЦК України, набрав чинності з 01.01.2004 року.

Як вже зазначалось вище, правовідносини між позивачем та відповідачем виникли у 2003 році, тобто до набрання зазначеним Кодексом чинності.

На той час спірні правовідносини були врегульовані Цивільним Кодексом України 1963 року, який не містив норми, відповідно до якої позовна давність не поширювалась на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.

Право звернення до суду з позовом у позивача первинно виникло в 2003 році, а звернувся він до суду тільки після подальшого обстеження та встановлення вже сукупно 65% втрати працездатності, аж у березні 2013 року, тому суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду саме щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 5% втрати професійної працездатності і тому суд вбачає підстави для безумовного застосування ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР 1964 року до цієї вимоги, відповідно до якої закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позові в цій частині.

Що стосується посилання відповідача на відсутність його вини в порушенні прав позивача, відсутність з його боку протиправних дій та причинного зв'язку між порушенням прав позивача і протиправними діями, суд не бере їх до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України у разі спричинення каліцтва, іншого пошкодження здоров'я моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної чи юридичної особи, що його спричинила.

Посилання відповідача на пропущення позивачем строку позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення моральної школи в заявку з втратою професійної працездатності в розмірі 65 %, що була встановлена довідкою МСЕК від 04.07.2006р. суд також вважає безпідставними, оскільки правовідносини, що склалися між сторонами, є продовжуваними, професійні захворювання позивача мають постійний характер і 3 група інвалідності йому встановлена безстроково. Як суд зазначав раніше, згідно п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я позовна давність не поширюється.

Враховуючи ступінь втрати професійної працездатності позивача, його часткову можливість вести активний спосіб життя, застосовуючи принцип розумності та справедливості, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 6 000, 00 грн., враховуючи при цьому втрату професійної працездатності позивача саме у розмірі 60%, встановленою довідкою МСЕК від 04.07.2006р.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 58-60, 79, 88, 212, 213-215, 218, 223 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Леніна, 76, ідентифікаційний код 00178353) на користь ОСОБА_1 (52700, Дніпропетровська область, Петропавлівський район, смт. Петропавлівка, вул. Пролетарська, 101) моральну шкоду в сумі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Леніна, 76, ідентифікаційний код 00178353) на користь державного бюджету судовий збір в сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя

ОСОБА_2