Рішення № 30898698, 18.04.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" квітня 2013 р. Справа № 911/739/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР»до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТТРАНССЕРВІС»про стягнення 61 946,78 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:Шестаков Д.М. - представник за довіреністю №36 від 03.01.2013 року;від відповідача: Бойко О.О. - представник за довіреністю б/н від 30.09.2010 року.секретар судового засідання: Гуськова К.В.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н та дати (вх. №700 від 01.03.2013 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТТРАНССЕРВІС» (далі - відповідач) про стягнення 61 946,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12 (суддя Сокуренко Л.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТТРАНССЕРВІС» задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 210 008, 24 грн., пеню у розмірі 12 490, 74 грн., тридцять п'ять процентів річних у розмірі 29 041, 68 грн. за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях від 01.04.2011 року станом на 19.06.2012 року.

У зв'язку з тим, що списання вказаної заборгованості з рахунку відповідача та зарахування її на рахунок позивача відбулося лише 29.01.2013 року, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТТРАНССЕРВІС» додатково нараховані штрафні санкції за період з 20.06.2012 року по 29.01.2012 року за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях від 01.04.2011 року, а саме: пеню - 18 584,50 грн. та тридцять п'ять процентів річних - 43 362,28 грн., а разом 61 946,78 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.03.2013 року порушено провадження у справі №911/739/13-г та призначено розгляд справи на 21.03.2013 року.

21.03.2013 року, до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про фіксацію судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Вказане клопотання було задоволено судом. Крім того, від представника відповідача надійшли відзив на позовну заяву б/н та без дати (вх. №8029) та клопотання про витребування доказів б/н від 21.03.2013 року (вх. №8017).

У своєму відзиві на позовну заяву позивач посилається на невідповідність матеріалів позовної заяви фактичним обставинам справи, порушення порядку обрахування неустойки у формі пені та 35% річних. Зокрема, в обґрунтування своїх заперечень, відповідач вказує на те, що списання грошових коштів відбулося 10.01.2013 року, а тому пеня та 35% річних підлягають перерахунку. Крім того. відповідач зазначає, що сплата 35% річних є самостійним грошовим зобов'язання, а оскільки позивач не звертався до нього з вимогою в порядку ст.. 530 ЦК України, строк виконання вказаного зобов'язання ще не настав. У зв'язку з зазначеним, відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.03.2013 року, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 77 ГПК України, відкладено на 18.04.2013 року

17.04.2013 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі б/н від 18.04.2013 року (вх. №9834), а також клопотання про ознайомлення з матеріалами справи б/н від 17.04.2013 року (вх. №9835).

17.04.2013 року через канцелярію суду від представника позивача надійшли заява б/н та дати (вх. №9853) та заява про долучення документів до матеріалів справи б/н та дати (вх. №9853).

18.04.2013 року до початку судового засідання через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи б/н та дати (вх. №9929).

У судовому засіданні 18.04.2013 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 18.04.2013 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

01.04.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР» (продавець за договором, позивач у справі) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Граніттранссервіс» (покупець за договором, відповідач у справі) з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях (надалі - договір).

Відповідно до п. 2.1. договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця через автозаправні станції (надалі - АЗС), що розміщені на території України з використанням смарт-карт паливно-мастильні матеріали (надалі - ПММ), а покупець зобов'язується прийняти у власність ПММ та оплатити їх вартість.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що продавець повинен постачати покупцю ПММ частинами на умовах EXW (Правил Інкотермс-2000) франко-термінали АЗС, шляхом вибірки покупцем або його довіреною особою ПММ з АЗС.

Згідно п. 3.7 договору, враховуючи періодичність та ритмічність поставок ПММ протягом дії даного договору, накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей та податкова накладна повинні формуватись продавцем один раз на місяць - останнім числом місяця. При цьому по факту відпустку ПММ, Продавцем за відповідний період надається покупцю для підписання акт приймання передачі та видаткова накладна. Акт приймання-передачі підтверджує факт передачі ПММ у власність Покупця за відповідний період. Вищевказані документи надаються Покупцеві для підписання після 7 (сьомого) робочого числа місяця наступного за звітним.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рішення господарського суду Київської області (суддя - Сокуренко Л.В.) від 21.06.2012 року у справі №9/028-12, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР» зверталось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТТРАНССЕРВІС» про стягнення 324 705,47 грн. заборгованості (основного боргу та штрафних санкцій) за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях від 01.04.2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Таким чином, факти, передбачені наведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх істинність вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в іншому рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається.

Рішення господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12 (суддя Сокуренко Л.В.) було залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року.

Враховуючи те, що рішення господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12 (суддя Сокуренко Л.В.) залишене без змін за результатами апеляційного перегляду, а відтак набрало законної сили у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та, беручи до уваги те, що сторонами у справі №9/028-12 є ті ж самі юридичні особи, що і у даній справі, господарський суд дійшов до висновку про доведеність та обґрунтованість встановлених у рішенні суд від 21.06.2012 року фактів щодо:

- належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях від 01.04.2011 року на суму 339 792, 73 грн.;

- неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях від 01.04.2011 року, зокрема, щодо оплати ПММ на суму 210 008,24 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12 (суддя Сокуренко Л.В.) позов задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 210 008, 24 грн., пеню у розмірі 12 490, 74 грн., тридцять п'ять процентів річних у розмірі 29 041, 68 грн. та судовий збір у розмірі 6 207, 10 грн., а разом 257 747,76 грн.

При цьому, пеня та 35% річних були стягнуті за період з 08.01.2012 року по 18.06.2012 року.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, 10.09.2012 року відповідачем було самостійно сплачено 10 008,25 грн. заборгованості. Даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи, підписаним зі сторони позивача Актом звірки взаєморозрахунків за період з 19.06.2012 року по 04.02.2013 року, а також вбачається з наявної в матеріалах справи копії постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року у справі №9/028-12.

Таким чином, станом на 11.09.2012 року, заборгованість відповідача перед позивачем по виконанню рішення господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12 становила 247 739,51 грн.

З метою примусового виконання вищезазначеного рішення, господарським судом Київської області 28.11.2012 року було видано наказ про примусове виконання рішення.

05.12.2012 року головним державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві Сабодаш Л.І. за заявою стягувача (Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР») було відкрите виконавче провадження з приводу виконання вказаного наказу.

Як вбачається з матеріалів справи, в рамках виконавчого провадження по примусовому виконанню вказаного рішення, 10.01.2013 року з відповідача на користь позивача було стягнуто 248 047,76 грн., а також знятий арешт з рахунків відповідача.

Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки ПАТ «ПроКредит Банк» №650 від 21.03.2013 року та Постановою про зняття арешту з коштів боржника від 14.01.2013 року.

Вказані грошові кошти надійшли на поточний рахунок позивача 29.01.2013 року, про що свідчить довідка вих. №356 від 29.03.2013 року, видана ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень».

Таким чином, під час розгляду даної справи господарським судом встановлено, що Рішення господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12 було виконано повністю лише 10.01.2013 року шляхом списання з рахунку відповідача на рахунок позивача грошових коштів у сумі 248 047,76 грн.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача 18 584,50 грн. - пені та 43 362,28 грн. тридцяти п'яти процентів річних за період з 19.06.2012 року по 29.01.2012 року.

Згідно частини 1 та 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В силу частини 1 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 229 ГК України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року №01-06/1624-2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справи окремих норм матеріального прав», стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання.

Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.

Як було встановлено господарським судом у рішенні Господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12, відповідач не виконав своїх зобов'язань у встановлені договором строки, а саме протягом 7 днів з моменту фактичного отримання ПММ на АЗС (п. 4.4 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.2. договору № С 08077 від 01.04.2012 року, у випадку не проведення розрахунків покупцем, згідно умов розділу 4 даного договору, покупець зобов'язується на користь продавця сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Як вбачається з умов договору, сторонами при його укладенні не погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій не застосовується вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Господарський суд звертає увагу, що умова договору про сплату пені «за кожен день прострочки» не є встановленням іншого строку (згідно положень п. 6 ст. 232 ГК України) нарахування даного виду неустойки.

З огляду на вищевказане, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України та за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку позивача, ним невірно було нараховано пеню за період, який становить більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що зобов'язання відповідача по сплаті 40 915,52 грн. основного боргу настало 08.01.2012 року, а тому строк припинення нарахування пені - 08.07.2012 року; по сплаті 185 228,87 грн. основного боргу настало 08.02.2012 року, а тому строк припинення нарахування пені - 08.08.2012 року; по сплаті 60 863,85 грн. основного боргу настало 08.03.2012 року, а тому строк припинення нарахування пені - 08.09.2012 року.

Оскільки, як встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12, факт передачі Товариством з обмеженою відповідальністю «Золотий екватор», ПММ та їх отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Граніттранссервіс» підтверджується актами приймання-передачі ПММ у період: з 01.12.2011 по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 по 31.01.2012 року; з 01.01.2012 по 31.01.2012 року; з 01.02.2012 по 29.02.2012 року; з 01.02.2012 по 29.02.2012 року та видатковими накладними № 43829 від 31.12.2011 р.; № 2211 від 31.01.2012 р.; № 2212 від 31.01.2012 р.; № 7798 від 29.02.2012 р.; № 7799 від 29.02.2012 року, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, то відповідно, зобов'язання щодо оплати за вказаними документами наступило у період з 01.12.2011 року по 07.01.2012 року, з 01.02.2012 року по 07.02.2012 року та з 01.03.2012 року по 07.03.2012 року.

А відтак, твердження відповідача щодо кінцевого строку нарахування пені, а саме до 08.07.2012 року, до 08.08.2012 року та до 08.09.2012 року відповідно, є вірним.

При цьому, судом враховано, що з огляду на часткову оплату відповідачем основного боргу станом на 19.06.2012 року на суму 77 000,00 грн., як встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12, пеня має бути нарахована на суму основного боргу у розмірі 149 144,39 грн. за період з 20.06.2012 року по 08.08.2012 року та на суму основного боргу 60 863,85 грн. за період з 20.06.2012 року по 08.09.2012 року.

Здійснивши за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.» власний розрахунок пені, враховуючи часткове погашення відповідачем суми боргу, господарський суд встановив, що він складає 5 076,72 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення149144.3920.06.2012 - 08.08.2012507.5000 %0.041 %*3056.2460863.8520.06.2012 - 08.09.2012817.5000 %0.041 %*2020.48 Всього 5 076,72 грн.Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 5 076,72 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 13 507,78 грн. пені (18 584,50 грн. - 5 076,72 грн.) суд відмовляє.

Крім цього, позивачем нараховані 35% річних на суму простроченої заборгованості за період з 20.06.2012 року по 29.01.2012 року у розмірі 43 362,28 грн.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що сплата 35% річних є самостійним грошовим зобов'язання, а оскільки позивач не звертався до нього з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України, строк виконання вказаного зобов'язання ще не настав. Крім того, у своїх додаткових письмових поясненнях по справі відповідач вказує на те, що встановлення продавцем (позивачем) процентів за невиконання покупцем (відповідачем) своїх договірних зобов'язань на рівні 35% річних є зловживанням своїм правом.

Проте, дані твердження відповідача не відповідають обставинам справи та не можуть бути прийняті судом з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що пунктом 9.3. договору передбачено, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу продавця повинен сплачувати проценти, у розмірі 35 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочки, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з норм ст. 625 ЦК України, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, нарахування відсотків річних не обмежується певним періодом, а стягується за весь період прострочення виконання зобов'язання. При цьому, розмір процентів річних може самостійно визначатися сторонами у договорі.

Оскільки, сторонами в договорі визначений інший розмір річних, ніж встановлений законом, договір на час розгляду справи є дійсним, таким чином, умова договору щодо стягнення 35% річних є погодженою між сторонами на основі загально-правових принципах свободи укладання господарських договорів.

Відповідач у своїх додаткових поясненнях посилається також на ч. 2 ст. 207 ГК України, згідно якої недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи та укладеного між сторонами договору, сплата 35% річних є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не санкцією за відмову від договору, а тому посилання відповідача на ч. 2 ст. 207 ГК України є безпідставним.

Крім того, з огляду на вищевикладене, а також у зв'язку з ти, що вказана умова договору не була визнана судом недійсною (нікчемною), доказів звернення відповідача з відповідним позовом до суду сторонами не надано, господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 35 процентів річних, так як це є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. При цьому, законодавство не обмежує можливість позивача захистити своє право на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення.

Проте, як вірно зазначає у своєму відзиві відповідач та підтверджується матеріалами справи, списання заборгованості у розмірі 248 047,76 грн. з банківського рахунку відповідача відбулося 10.01.2013 року, а тому нарахування 35% річних по 29.01.2013 року є неправомірним. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1-3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. За письмовою заявою стягувача - фізичної особи чи його представника (за наявності відповідних повноважень) стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Згідно п. 12.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року N 512/5, органи ДВС мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.

Відповідгно до п.п. 12.12., 12.13 вказаної Інструкції у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (додатки 3, 4) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.

У разі якщо розпорядження про перерахування коштів за зведеним виконавчим провадженням має розмір більше одного аркуша, його сторінки прошиваються, пронумеровуються, та на зворотному боці останнього аркуша скріплюється печаткою органу ДВС із зазначенням кількості аркушів.

З вищевикладеного вбачається, що зарахування списаних грошових коштів на рахунок стягувача не залежить від дій боржника та здійснюється державним виконавцем у строки та в порядку визначені законодавством щодо примусового виконання рішень.

Враховуючи викладене, а також здійснення відповідачем 10.09.2012 року часткової оплати заборгованості на суму 10 008,25 грн., господарський суд дійшов висновку, що 35% річних повинні нараховуватись на суму заборгованості у розмірі 210 008,24 грн. за період з 20.06.2012 року по 10.09.2012 року та на суму 199 999,99 грн. за період з 11.09.2012 року по 10.01.2013 року (день списання коштів з рахунку боржника).

Здійснивши за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.» власний розрахунок 35% річних, враховуючи часткове погашення відповідачем суми боргу, господарський суд встановив, що він складає 40 111,61 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів210008.2420.06.2012 - 10.09.20128335 %16714.35199999.9911.09.2012 - 10.01.201312235 %23397.26 Всього40 111,61 грн.Таким чином, позовна вимога про стягнення 35% річних підлягає задоволенню частково в сумі 40 111,61 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 3 250,67 грн. 35 % річних (43 362,28 грн. - 40 111,61 грн.) суд відмовляє.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, відповідачем належним чином не спростованими.

Однак, оскільки позивачем допущені помилки при визначенні періоду нарахування пені та періоду нарахування 35% річних, позов підлягає задоволенню частково, у сумі 45 188,33 грн., з яких 5 076,72 грн. пені та 40 111,61 грн. 35% річних.

В задоволенні іншої частини позову, а саме в стягненні 13 507,78 грн. пені та 3 250,67 грн. 35% річних, господарський суд відмовляє.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до статті 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТТРАНССЕРВІС» (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, буд. 10, код ЄДРПОУ 31392762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР» (43010, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кременецька, буд. 38, код ЄДРПОУ 37425075) 5 076 (п'ять тисяч сімдесят шість) грн. 72 коп. пені, 40 111 (сорок тисяч сто одинадцять) грн. 61 коп. 35% річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. інфляційних витрат.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 25.04.2013 року