Рішення № 30897006, 22.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6469/13 22.04.13

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до комунального підприємства по утриманню житлового господарства

"Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 186 146,44 грн.

Представники:

від позивача:ГеркавенкоС.В.-представник за довіреністю № 91/2013/01/28-4 від 28.01.2013р.

від відповідача: Уманська О.В. - представник за довіреністю б/н від 02.04.2013 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" до комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 186 146,44 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.03.2011 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1632285.

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у гарячій воді для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, а відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Однак свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.03.2011 року по 01.03.2013 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.03.2013 року становить 180 402,10 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до суду з вимогою про стягнення з комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 180 402,10 грн., збитків від інфляції в розмірі 214,42 грн. та 3 % річних в сумі 5 529,92 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.04.2013 року порушено провадження у справі № 910/6469/13, розгляд справи призначено на 22.04.2013 року.

В судове засідання 22.04.2013 року з'явились представники позивача і відповідача та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 180 402,10 грн., збитків від інфляції в розмірі 214,42 грн. та 3 % річних в сумі 5 529,92 грн., а також 3 722,93 грн. судового збору.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суду відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.03.2011 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник за договором) та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва (споживач за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1632285 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго, затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (Закон України від 09.07.2010 року № 2479-VI), Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, постачальник зобов'язався пезперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, визначених в додатку 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до договору.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 2 до договору, відповідно до умов якого розрахунки з споживачами за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (Закон України від 09.07.2010 року № 2479-VI), постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 № 1729, за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями в розмірі 171,25 грн.

Пунктом 9 додатку 2 до договору передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ за адресою: вул. Меліоративна, 11 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з пунктом 10 додатку 2 до договору, споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

За період з 01.03.2011 року по 01.03.2013 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої енергії, у зв'язку з чим станом на 01.03.2013 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 180 402,10 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Твердження відповідача про те, що кредитором за спірним договором є позивач, боржниками - населення та орендарі, а відповідач є третьою стороною у спірному зобов'язанні, у зв'язку з чим позивач не має правових підстав вимагати від відповідача виконання зобов'язань боржників (населення та орендарів) перед позивачем, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Заперечення відповідача стосовно того, що боржниками за договором є мешканці квартир та орендарі не беруться господарським судом міста Києва до уваги, оскільки споживач, виходячи з умов договору, повинен забезпечити своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями; вжиття всіх заходів (в тому числі примусових) для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України (п. 2.3).

Отже, стороною спірного договору, на яку покладено обов'язок по оплаті вартості спожитої теплової енергії, є відповідач, а не населення та орендарі, а отже і спірна заборгованість за договором є заборгованістю саме відповідача перед позивачем.

Суд також зазначає, що в п. 2.3.5 договору та п. 10 додатку 2 до договору сторони узгодили, що оплата коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію здійснюється на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а відповідач забезпечує її надходження.

Безпосередньо кошти від населення за фактично спожиту теплову енергію, які надійшли на транзитний рахунок ГІОЦ КМД, позивачем враховувались при визначенні суми заборгованості відповідача за спірним договором, а отже, відсутні жодні підстави для тверджень відповідача стосовно наміру позивача отримати грошові кошти в подвійному розмірі -з населення та орендарів, а також з відповідача.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1632285 від 01.03.2011 року в період з 01.03.2011 року по 01.03.2013 року у відповідача перед позивачем в сумі 180 402,10 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 214,42 грн. та 3% річних в розмірі 5 529,92 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 180 402,10 грн. суд погоджується з розрахунком 3 % річних в розмірі 5 529,92 грн. та витрат пов'язаних з інфляційними процесами в сумі 214,42 грн., наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва (02217, м. Київ, вул. Закревського, 15, ідентифікаційний код 31776030) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 180 402 (сто вісімдесят тисяч чотириста дві) грн. 10 коп., три проценти річних в розмірі 5 529 (п'ять тисяч п'ятсот двадцять дев'ять) грн. 92 коп. та індекс інфляції в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 42 коп., а також 3 722 (три тисячі сімсот двадцять дві) грн. 93 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 25.04.2012 року

Суддя С.М. Мудрий