Постанова № 30895525, 19.04.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2013 р. Справа № 804/2454/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представника позивача представника відповідача 1 представника відповідача 2 представника третьої особи ОСОБА_3 Бабаніної Т.І. Ізотової Т.Л. Крючкова О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Відповідача 1 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Відповідача 2 Нікопольського міського відділу (з обслуговування міста Нікополь та Нікопольського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, третя особа Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Відповідача 1 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Відповідача 2 Нікопольського міського відділу (з обслуговування міста Нікополь та Нікопольського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, третя особа Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати незаконними дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_7 з Нікопольського міського відділу (з обслуговування м.Нікополь та Нікопольського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області за п.1 ст.40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) з 8 січня 2012 року;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області скасувати наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №273 о/с дск від 20.12.2012 року, як винесений з порушенням законодавства;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_7 на посаді спеціаліста державного формування системи реєстрації, обліку фізичних осіб та їх документування сектора у справах громадянства та імміграції та реєстрації фізичних осіб Нікопольського міського відділу (з обслуговування м.Нікополь та Нікопольського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_7 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з вини відповідача з 08.01.2013 року по день фактичного допуску на роботу;

- після поновлення на посаді зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області видати наказ про переведення ОСОБА_7 на посаду провідного спеціаліста до відповідного підрозділу Нікопольського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області видати наказ про прийняття ОСОБА_7 на посаду провідного спеціаліста Нікопольського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області у зв'язку з переведенням;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України Дніпропетровської області на користь ОСОБА_7 суму завданої моральної шкоди розмірі 20 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.01.2013 року наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 20.12.2012 року №273 о/с дск ОСОБА_7 звільнено на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю. Позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки він прийнятий з порушенням норм статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивач не повідомлявся про майбутнє звільнення та скорочення займаної посади, відповідачем не було запропоновано іншої роботи в тій же установі. У зв'язку з наведеним, наказ про звільнення є протиправним та підлягає скасуванню, позивача слід поновити на займаній посаді, стягнути заробітну плату за час з періоду його звільнення по день фактичного допуску на роботу та відшкодувати завдану моральну шкоду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач 1 позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що у зв'язку з ліквідацією підрозділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2012 року №2222 ліквідовано сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського району) та скорочено всі посади. При вивільненні працівників відповідачем дотримано всіх норм трудового законодавства, таким чином, звільнення позивача здійснювалося за достатніх правових підстав стосовно ліквідації та дотриманням гарантій, передбачених чинним законодавством про працю.

Відповідач 2 заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що звільнення позивача відбулось відповідно до вимог діючого законодавства.

Третя особа позов не визнала, зазначивши, що процедура звільнення позивача була дотримана, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними.

У судовому засіданні представники відповідача 1, 2 та третьої особи просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 08.11.2007 року ОСОБА_7 працювала на посаді спеціаліста державного формування системи реєстрації, обліку фізичних осіб та їх документування сектора у справах громадянства та імміграції та реєстрації фізичних осіб Нікопольського міського відділу (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.

У зв'язку з ліквідацією підрозділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України видано наказ від 31.10.2012 року №992 «Про організаційно-штатні зміни, пов'язані з ліквідацією підрозділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС, УМВС», на підставі якого ГУМВС України в Дніпропетровській області прийнято наказ від 06.11.2012 року №2222, відповідно до якого сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського району) ліквідується та скорочуються всі посади.

Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Так, 08.11.2012 року працівникам сектора у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ, в тому числі ОСОБА_7, було надано для ознайомлення наказ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2012 року №2222 для підписання про персональне попередження про наступне звільнення.

Проте позивач від підпису відмовилась, про що було складено відповідний акт від 08.11.2012 року (а.с.76).

Наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 20.12.2012 року № 273 о/с дск ОСОБА_7 була звільнена за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (зміни в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства,установи,організації, скорочення чисельності або штату працівників) з 8 січня 2013 року.

Як вбачається з позовної заяви, 08.01.2013 року під час знаходження на стаціонарному лікуванні співробітниками відділу кадрів відповідача було видано трудову книжку і повідомлено позивача про звільнення.

У відповідності до частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Позивач зазначає, що з 04.01.2013 року по 18.01.2013 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Нікопольській міській лікарні №4 та як доказ надала копію листка непрацездатності (а.с.13).

Проте листок непрацездатності ОСОБА_7 до Нікопольського міського відділу (з обслуговування міста Нікополь та Нікопольського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області не надала, що підтверджується довідкою №43 від 20.03.2013 року (а.с.83) та не заперечується представником позивача.

З метою отримання від позивача листа непрацездатності та проведення з нею повного розрахунку у зв'язку з її звільненням посадовими особами відповідача 2 здійснено вихід за місцем проживання ОСОБА_7 та складено акт про відмову від надання листка непрацездатності від 20.03.2013 року №4970 (а.с.83).

Судом встановлено, що Нікопольським міським відділом (з обслуговування міста Нікополь та Нікопольського району) було зроблено запит до Нікопольської міської лікарні №4 та отримано відповідь про час перебування на лікарняному ОСОБА_7

На підставі отриманих документів ГУМВС України в Дніпропетровській області наказом від 26.03.2013 року №70 о/с дск були внесені зміни до наказу ГУМВС України в області від 20.12.2012 року №273 о/с дск, а саме змінено дату звільнення ОСОБА_7 з 08.01.2013 року на 19.01.2013 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що перебування позивача на лікарняному, згідно частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, не може служити підставою для поновлення її на роботі, так як дане правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації, однак це є підставою для зміни дати звільнення. Проте, як встановлено у судовому засіданні, відповідачем вже винесено наказ про зміну дати звільнення ОСОБА_7 на 19.01.2013 року.

Твердження позивача про те, що відповідачем не було надано та не запропоновано іншої роботи в тій же установі, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При розгляді справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суд перевіряє наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, а також встановлює, чи вжито адміністрацією публічного органу зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це передбачено частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України.

Так, судом встановлено, що сектор, в якому працювала позивач, входив до складу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, створеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 року №844 «Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб».

Згідно з Положенням про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (надалі - Департамент), затвердженим вказаною Постановою, Департамент був урядовим органом, що функціонував у системі МВС, Департамент, управління (відділи) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб головних управлінь, управлінь МВС в Автономній республіці Крим, областях, у м.Києві та м.Севастополі (далі-територіальні органи), відділи (сектори) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міських, районних управлінь, відділів МВС (надалі - підрозділи), пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становили службу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, керівним органом якої був Департамент.

Вищевказана Постанова Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 року №844 втратила чинність з 18 квітня 2011 року одночасно з набранням чинності Указом Президента України від 06.04.2011 року №405/2011 (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 року №346).

Кабінетом Міністрів України на виконання Указу Президента України від 09 грудня 2010 року №1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» видано Постанову від 28 березня 2011 року №346 «Про ліквідацію урядових органів», якою було ліквідовано Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Указом Президента України «Питання Державної міграційної служби України» від 06.04.2011 року №405/2011 затверджено Положення про Державну міграційну службу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 року №346 на МВС

України було покладено обов'язок забезпечення належного виконання

функцій, які належали Державному департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, до завершення формування системи органів Державної міграційної служби України.

Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України як члена Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статей 81, 110 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права створюється та припиняється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який на це уповноважений та в межах його компетенції. Згідно з частиною першою статті 110 Цивільного кодексу України правом ліквідувати юридичну особу наділений суб'єкт її створення.

Отже, відбулася ліквідація Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб як урядового органу державного управління та його структурних підрозділів на місцях з переданням функцій Державній міграційній службі України, тобто іншому урядовому органу державного управління.

Таким чином, судом встановлено наявність факту ліквідації юридичної особи публічного права у відповідності до Конституції України та чинного законодавства.

Слід зазначити, що ОСОБА_7 зверталась до відповідача 1 з заявою від 01.12.2011 року про зарахування на стажування на посаді провідного спеціаліста Нікопольського РВ ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №49-к від 05.12.2011 року позивача зараховано на стажування з 08.12.2011 року по 22.12.2011 року (а.с.96).

Листом від 04.07.2012 року за №4/666 року до ГУ МВС України в Дніпропетровській області було запропоновано звільнити ОСОБА_7 як таку, що успішно пройшла стажування і перевірку за переведенням до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, однак переведення не відбулося у зв'язку з тим, що позивач продовжила працювати в СГІРФО Нікопольського МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

Судом з'ясовано, що станом на 08.11.2012 року в момент ознайомлення працівників сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ (з обслуговування м. Нікополь та Нікопольського району) з наказом ГУМВС України від 06.11.2012 року №2222 та станом на день звільнення працівників 08.01.2013 року вакантних посад державних службовців та вільнонайманих працівників не було, що підтверджується довідкою №3077 від 21.02.2013 року (а.с.77).

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

На виконання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області було доведено до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення ОСОБА_7 із зазначенням її професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці шляхом подання звітів за формою №4-ПН (а.с.67-70).

Судом встановлено, що ОСОБА_7 являється студенткою ІІІ курсу Міжрегіональної Академії управління персоналом, проте на даний час не має повної вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст, магістр, що передбачено законодавством як кваліфікаційна вимога до посади державного службовця.

Посилання позивача на те, що вона вже є державним службовцем і має ранг, а тому її переведення повинно було здійснюватись поза конкурсом суд не може прийняти до уваги, оскільки, згідно пункту 2.4. Довідника Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців особи, що не мають відповідної освіти або стажу, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов'язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або допущені до її зайняття, крім керівних посад, за умови, якщо за результатами оголошеного на заміщення цих посад конкурсу неможливо підібрати кандидатуру, яка відповідає встановленим вимогам до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня державного службовця.

Пунктом 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 169 від 15.02.2002 року, встановлено, що переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

На підставі викладеного суд робить висновок, що прийняття особи без конкурсу є не обов'язком керівника органу державного органу, а його правом.

Відповідно до пункту 2.5 Довідника Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, затвердженого наказом Національного агентства України з питань Державної служби від 13.09.2011 року №11 державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, магістр за спеціальностями галузі «Державне управління» або іншими, професійно орієнтованими для державної служби, з додатковим підвищенням кваліфікації за професійними програмами вказаної галузі), а на посадах керівників структурних підрозділів та їх заступників - обов'язково повну вищу освіту.

Таким чином, прийняття особи, яка не має відповідної освіти, можливо як виняток, якщо за результатами оголошеного на заміщення вакантної посади конкурсу неможливо підібрати кандидатуру, яка відповідає встановленим вимогам до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня державного службовця.

Як вбачається з позовних вимог, позивач просить зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_7 на посаді спеціаліста державного формування системи реєстрації, обліку фізичних осіб та їх документування сектора у справах громадянства та імміграції та реєстрації фізичних осіб Нікопольського міського відділу (з обслуговування м.Нікополь та Нікопольського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, однак дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки згідно довідки комплектування штатів Нікопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області дана посада відсутня, в наявності є лише посада провідного спеціаліста сектору з централізованого оформлення документів №7 Нікопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, на яку 18.02.2013 року була призначена особа, що унеможливлює прийняття на роботу на посаду провідного спеціаліста позивача.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем порушено приписи статті 43 Кодексу законів про працю, оскільки ним не було погоджено звільнення позивача з профспілковою організацією.

Статтею 43 Кодексу законів про працю України встановлено правила розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Водночас згідно зі статтею 43-1 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, у випадку ліквідації підприємства, установи, організації отримання згоди первинної профспілкової організації не потребується.

Стосовно вимоги позивача стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_7 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з вини відповідача з 08.01.2013 року по день фактичного допуску на роботу суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, ОСОБА_7 було зараховано на картковий рахунок виплати згідно статті 117 Кодексу Законів про працю з 19.01.2013 року по 04.02.2013 року та виплачено суму в розмірі 2073,83 грн., що підтверджується відомістю №057 та платіжним дорученням №120 від 22.03.2013 року (а.с.88, 89). Дану виплату здійснено без урахування листка непрацездатності, так як позивачем свій лікарняний лист не було надано до Нікопольського МВ.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що при звільненні ОСОБА_7 відповідачі діяли в межах компетенції та в спосіб, передбачений діючим законодавством.

Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України Дніпропетровської області на користь ОСОБА_7 суму завданої моральної шкоди розмірі 20 000 грн. з огляду на наступне.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивач не довів суду, яким саме чином дії відповідача заподіяли йому моральних страждань та які негативні наслідки настали для нього у зв'язку з цим.

Враховуючи, що позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, а судом не встановлено незаконних дій чи бездіяльність відповідачів, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі, як суб'єкти довели суду правомірність свої дій, а позивачем не надано обґрунтованих пояснень та допустимих доказів в їх підтвердження щодо підстав скасування оскаржуваного наказу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_7 до Відповідача 1 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Відповідача 2 Нікопольського міського відділу (з обслуговування міста Нікополь та Нікопольського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, третя особа Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2013 року.

Суддя В.В. Степаненко