Рішення № 30894161, 23.04.2013, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5061/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого-судді БАРТАЩУК Л.П.

при секретарі Ізвольській С.С.

за участю:

представника позивача - адвоката ОСОБА_1

представника відповідачів - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_3 звернувся з позовом до відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири і просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 10 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), посвідчений третьою особою - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №128.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

14 березня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 145000,00 грн..

Відповідач-1 ОСОБА_4 позичав кошти для погашення боргу перед ТОВ "Житло-буд" за квартиру АДРЕСА_1.

У визначений договором строк, відповідач-1 ОСОБА_4 грошові кошти не повернув.

13 грудня 2010 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

12 січня 2011 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

01 липня 2011 року у даній справі була прийнята ухвала про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка до звернення позивача з позовом до суду належала на праві приватної власності відповідачу -1 ОСОБА_4

В подальшому, ухвалу про забезпечення позову від 01 липня 2011 року було скасовано Апеляційним судом міста Києва, оскільки з'ясувалось, що 10 лютого 2011 року відповідач-1 ОСОБА_4 уклав договір дарування квартири, відповідно до якого подарував її своєму синові - відповідачу-2 ОСОБА_5

За твердженням позивача, відповідачі уклали договір дарування квартири від 10 лютого 2011 року лише з однією метою - приховати це майно та не допустити звернення стягнення на зазначену квартиру з метою виконання судового рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 за договором позики, що є підставою для визнання даного договору дарування квартири недійсним за ч.1 ст.230 та ст.234 Цивільного кодексу України.

Підтримавши в судовому засіданні позовні вимоги, представник позивача просив звернути увагу на доводи суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.01.2013р.

Пояснив, що спірний договір дарування був укладений через місяць після звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики; квартира АДРЕСА_1 фактично дарувальником обдарованому не передана, оскільки проживання відповідача-1 ОСОБА_4 до цього часу зареєстроване у вказаній квартирі, за цією ж адресою він отримує всю кореспонденцію; рішення суду про стягнення боргу за договором позики наразі немає, оскільки у справі призначена судова експертиза; а та обставина, що спірний договір укладений, нотаріально посвідчений та здійснена його державна реєстрація до ухвалення рішення суду про стягнення боргу, не може свідчити про його дійсність.

Представник відповідачів у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з тих підстав, що жодним судовим рішенням не встановлено наявної заборгованості відповідача-1 ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 за договором позики, - натомість, заперечується факт підписання ОСОБА_4 цього договору. Наразі спір є предметом судового розгляду, який триває, тобто, відсутнє судове рішення, яким було б встановлено факт порушеного права позивача.

Приховування відовідачем-1 ОСОБА_4 майна з метою ухилення від виконання рішення суду є, згідно пояснень представника відповідачів, припущеннями позивача, оскільки договір дарування був укладений між батьком і сином в силу сімейних обставин, наявність яких підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

Так, відповідач-2 ОСОБА_5 одружився і його дружина завагітніла. З метою забезпечення подружжя житловими умовами відповідач-1 ОСОБА_4, дізнавшись про поповнення в родині сина, і вирішив подарувати йому квартиру. Через 7 місяців після укладення договору дарування у відповідача-2 народилася дитина, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Жодних письмових претензій, вимог про погашення боргу за договором позики відповідач -2 ОСОБА_4 не отримував, як не знав і про звернення позивача до суду.

Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позов обґрунтований тим, що ОСОБА_3 намагається відновити своє порушене право, наявність якого наразі не підтверджене жодним судовим рішенням, відповідачі просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа - приватний нотаріус КМНО ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилася, направила письмові пояснення з клопотанням про розгляд справи у її відсутність.

У поясненнях зазначила, що на момент укладення договору дарування нерухоме майно (квартира АДРЕСА_1) під забороною відчуження не перебувало, для посвідчення їй були надані всі необхідні документи, передбачені ст. 55 Закону України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно, підстав для відмови у посвідченні нею вказаного договору не було.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв'язку, судом встановлено наступне.

10 лютого 2011 року між відповідачами - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 10 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), посвідчений третьою особою - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №128.

За умовами договору дарувальник передав нерухоме майно у власність обдарованому безоплатно.

Предметом договору дарування є квартира АДРЕСА_1.

Як зазначено у п. 1.3 Договору дарування, вказана квартира належить дарувальнику на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 13 липня 2004 року за реєстровим №6374, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 20 липня 2004 року у реєстрову книгу №д845-120 за реєстровим № 5482, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 лютого 2011 року за №32861404.

Як убачається з Витягу про державну реєстрацію прав, який виданий Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за №29152451 від 28 лютого 2011 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України (ЦК України) правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Позивач, звертаючись з вимогами про визнання недійсним договору дарування, посилається як на підставу визнання недійсним договору дарування на положення ч.1 ст.230 та ст.234 ЦК України, мотивуючи тим, що відповідач ОСОБА_4, будучи обізнаним про те, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2011 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, з метою уникнути відповідальності за виконання прийнятого в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів, у зв'язку з неналежним виконання договірних зобов'язань, уклав договір дарування від 10 лютого 2011 року, яким передав у дар своєму сину ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, чим фактично позбавив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на цю квартиру, та робить неможливим виконання в майбутньому рішення суду по іншій справі.

У судовому засіданні представник позивача уточнив підставу позовних вимог, пояснивши, що просить визнати недійсним договір дарування квартири на підставі саме ст. 234 ЦК України.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними", - для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як убачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 була подарована відповідачем-1 ОСОБА_4 своєму синові в той час, коли сім'я відповідача-2 ОСОБА_5 очікувала народження дитини.

Донька ОСОБА_5 (онука ОСОБА_4) - ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.

Відповідач-2 прийняв дарунок, оскільки отримав, як обдаровуваний, оригінальний примірник договору дарування (п. 2.1 договору), здійснив державну реєстрацію права власності, зареєстрований у квартирі та фактично проживає там зі своєю родиною.

У відповідності до довідки з Княжицької сільської ради Броварського району Київської області №399 від 01.03.2013р. відповідач-1 ОСОБА_4 з 2006 року проживає без реєстрації в с. Княжичі.

Згідно з довідкою ДП «Укржитлосервіс» №57 від 27.03.2013р., ОСОБА_4 та його дружина зареєстровані в АДРЕСА_1 з 21.10.2004р., однак з 2006 року за даною адресою не проживають.

Квартира, яка є предметом договору дарування, була подарована ОСОБА_4 своєму синові, який прийняв дарунок і використовує його для проживання своєї сім'ї. Дарунок був пов'язаний з очікуванням народження дитини та гарантіями мати власне житло.

Як визнається сторонами, у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа №2-548/1-11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Рішення у даній справі судом не ухвалене, провадження у справі наразі зупинене в зв'язку з проведенням комплексної судової почеркознавчої експертизи.

Сторонами також не заперечується факт відсутності судових рішень, якими встановлено заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 за договором позики та факт порушення відповідачем-1 ОСОБА_4 порушеного права ОСОБА_3 на отримання позичених грошових коштів.

Отже, посилаючись в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору дарування на необхідність відновлення свого порушеного права, ОСОБА_3 не надає суду жодного доказу на підтвердження наявності у нього права вимоги за договором позики.

Право ОСОБА_3 вимагати повернення грошових коштів за договором позики від 14.03.2008р. заперечується ОСОБА_4 на тій підставі, що договір позики він не підписував, а наданий суду документ з боку позивача є підробленим.

Крім того, предметом договору позики є грошові кошти, а не квартира, яка є предметом договору дарування.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не надав суду доказів, які б підтвердити обставини та свідчили би про наявність порушень прав позивача з боку відповідачів при укладенні ними договору дарування, які, в свою чергу, стали б підставою для визнання недійсним укладеного між ними договору дарування за ст.234 ЦК України (фіктивний договір).

Той факт, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникли відносини, які пов'язані з укладенням договору позики, який не містить застережень щодо обмеження прав ОСОБА_4 на час дії договору у реалізації його прав, як власника майна (в тому числі на відчуження наявного нерухомого майна), не може свідчити про фіктивність договору.

З урахуванням наведених вище обставин, суд дійшов до висновку про те, що договір дарування не порушує прав ОСОБА_3

Отже, відсутні і правові підстави до задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 204, 215, 230, 234, 321, 328, 334, 627, 628, 638, 717, 722, 1046-1049, 1051ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 88, 208-210, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а учасниками судового розгляду, які не були присутні під час проголошення рішення у судовому засіданні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ: