Ухвала суду № 30893613, 15.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13750/12/0170/26

15.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3, довіреність № 2206 від 19.12.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи №2а-13750/12/0170/26 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петренко В.В. ) від 17.01.13

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0019651702 від 27.11.2012 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 166,25грн, в тому числі за основним платежем 3333,00грн та за штраф,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.01.13р. задоволено адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0019651702 від 27.11.2012 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 166,25грн, в тому числі за основним платежем 3333,00грн та за штраф.

Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019651702 та податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019661702.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок відповідача на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (і.п.н. ДРФО НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у сумі 107,30грн.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.01.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засідання проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.01.13р. без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності його представника.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи. Зокрема, заявник апеляційної скарги наполягає на відсутності документів, які б підтверджували фактичне отримання та використання у господарської діяльності придбаного товару у ПП «Ротонда торг».

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративнім позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0019651702 від 27.11.2012 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 166,25грн, в тому числі за основним платежем 3333,00грн та за штрафними санкціями у сумі 833,25грн та податкового повідомлення-рішення №0019661702 від 27.11.2012 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3 123,56грн, в тому числі за основним платежем в сумі 2 498,85грн та за штрафними санкціями 624,71грн.

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 04.03.2002 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим (а.с.7).

Посадовими особами відповідача, на підставі ст.20 розділу 1, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 глави 8 розділу 2 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у м. Сімферополі «Про проведення документальної позапланової перевірки» від 31.10.2012 року №2777, повідомлення про проведення документальної перевірки №1070/17-2 від 24.07.2012 року проведено документальну позапланову перевірку з питань взаємовідносин з ПП «Ротонда торг» (ЄДРПОУ 36165656), суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (і.п.н. за ДРФО НОМЕР_1) за період з 01.07.2010 року по 31.07.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 13.11.2012 року №8954/17-2/НОМЕР_1(а.с.8-24). Згідно з висновками акту перевірки відповідачем встановлені порушення (а.с.24): пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 3333,00грн за липень 2010 року; п.177.1 ст.177, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 10.07.2010 року по 31.07.2012 року у сумі 2498,85грн.

На підставі виявлених порушень відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019661702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 2498,85грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 624,71грн та від 27.11.2012 року №0019651702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 3333,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 833,25грн (а.с.15-16).

Висновки відповідача мотивовані тим, що перевіркою податкового кредиту за липень 2010 року, встановлено, що розмір податку зазначеного ФОП ОСОБА_2 у декларації, є меншим ніж визначено за результатами документальної виїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року платником податків неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 3333,00грн по операціях з контрагентом ПП «Ротонда торг» (ЄДРПОУ 36165656), що призвело до заниження податкового зобов'язання, яке підлягає до сплати у розмірі 3333,00грн, також вказано щодо неправомірності включення до складу валових витрат суму 16665,00грн. понесену на придбання товарів у ПП «Ротонда торг», у результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 2498,85грн.

ДПІ в м.Сімферополі АР Крим ДПС посилається на порушення норм законодавства в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Правовідносини між ФОП ОСОБА_2 та ПП «Ротонда торг», які відбулися у період 01.07.2010 року по 31.07.2010 року містять ознаки нікчемності, оскільки не підтверджено реальність проведених господарських операцій. Також відповідач посилається на акти підрозділів ДПС в АР Крим про неможливість проведення зустрічної перевірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками при здійсненні фінансово-господарської діяльності ПП «Ротонда торг» та інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а встановлені у акті перевірки порушення податкового законодавства мають містити посилання на них.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Також судова колегія враховує, що при здійсненні господарських операцій факт постачання товару від ПП «Ротонда торг» підтверджується видатковими накладними на загальну суму 20 000,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 3333,34грн, а саме видаткова накладна №РН-1503 від 02.07.2010 року на суму 7900,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 1316,67грн (а.с.21); видаткова накладна №РН-1503 від 15.07.2010 року на суму 9840,00грн, у т.ч ПДВ 1640,00 грн (а.с.23); видаткова накладна №РН-1606 від 27.07.2010 року на суму 2260,00грн у т.ч. ПДВ у сумі 376,67грн (а.с.24).

Відповідно до п.п.7.2.6. п. 7.2. ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - закон №168) ПП «Ротонда торг» на адресу ФОП ОСОБА_2 виписало податкові накладні на загальну суму 20 000,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 3333,34грн, а саме податкова накладна №1503 від 02.07.2010 року на суму 7900,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 1316,67грн (а.с.20), податкова накладна №1530 від 15.07.2010 року на суму 9840,00грн, у т.ч ПДВ 1640,00 грн (а.с.22); податкова накладна №1606 від 27.07.2010 року на суму 2260,00грн у т.ч. ПДВ у сумі 376,67грн (а.с.24).

Згідно матеріалів справи, за отриманий товар ФОП ОСОБА_2 сплачено на користь ПП «Ротонда торг» грошові кошти у сумі 20 000,00грн: фіскальний чек №0393 від 02.07.2010 року на суму 7900,00грн (а.с.20); фіскальний чек №0420 від 15.07.2010 року на суму 9840,00грн (а.с.22); фіскальний чек №0458 від 27.07.2010 року на суму 2260,00грн (а.с.24).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ при його формуванні у податковій звітності за досліджений період віднесені суми ПДВ, підтверджені податковими, видатковими накладними ПП «Ротонда торг» (ЄДРПОУ 36165656) в загальному розмірі 20 000,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 3333,00грн.

Обсяг наданих товарів та ПДВ, отриманих від постачальників включені до додатку №5 до податкової декларацій з ПДВ за липень 2010 року, у розділі «Податковий кредит».

Відповідно до поданих ФОП ОСОБА_2 податкових декларацій з ПДВ за період з 01.07.2009 року по 31.07.2012 року, додатків №5 Декларацій за відповідні періоди, встановлено, що позивачем до складу витрат включена сума придбання товару від ПП «Ротонда торг» (ЄДРПОУ 36165656) у сумі 16665,00грн.

Отже, використання у господарській діяльності ФОП ОСОБА_2 товару, який отримано від ПП «Ротонда торг» за липень 2010 року підтверджується первинними документами, оформленими у відповідності до п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XV, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. під №168/704, які відповідають вимогам первинного документа, що містить відомості про господарську операцію й підтверджує її здійснення.

Відповідно по положень п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень абзацу 1 п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.3 п.7.2 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п.7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із абзацом а) п.198.1 ст.198 розділу V Податкового Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п.198.2 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 розділу V Податкового Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 розділу І цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього розділу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 розділу V Податкового Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього розділу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність, установлену законодавством.

У разі коли платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

З урахуванням наведеного чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Також, чинним законодавством не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Суб'єкти господарювання згідно з частиною першою статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, викладених в акті перевірки, які покладено в основу податкового повідомлення-рішення, на вимогу статті 71 КАС України, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшено суму грошових зобов'язань.

Сумуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019651702 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у сумі 3333,00 та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 833,25грн та податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019661702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 2498,85грн та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 624,71грн не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі та відповідно до діючого законодавства, та підлягають скасування.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.01.13р. по справі №2а-13750/12/0170/26 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко