Ухвала суду № 30891341, 19.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 р.Справа № 2-а-9606/10/1570

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Турецької І.О.за участю секретаря Левицької З.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року по справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Пивоварня «Південна»до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Пивоварня «Південна»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області, та просило скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області №0000082302/0 від 01.09.2010р. щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2010р. у загальному розмірі 116 837,00грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року було замінено позивача його правонаступником - Приватним акціонерним товариством «Пивоварня «Південна».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року позов був задоволений .

Не погоджуючись з постановою суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в яких вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 31.08.2010р. на підставі направлення від 31.08.2010 року №635, виданого старшому державному податковому ревізор-інспектору ОСОБА_5 відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області, відповідно до затвердженого плану перевірки була проведена позапланова виїзна перевірка Закритого акціонерного товариства «Пивоварня «Південна»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2010року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2008р. по 31.03.2009р.

За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області був складений акт №1963/23-2/31005297 від 01.09.2010р. ,згідно з яким Товариством порушено вимоги приписів пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997року, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.7.2, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997року №168/97-ВР, ,так як ЗАТ «Пивоварня «Південна»у період формування податкового кредиту (з грудня 2007року по 31.03.2009року) мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Фарлеп», що знаходиться в 3 стані (розпочато ліквідаційну процедуру), а на день проведення перевірки знаходилось в 16 стані (припинено (ліквідовано, закрито)) та у грудні 2008року з ПП «Інтер-Парес», яке на день перевірки, знаходилось у стані 14 (визнано банкрутом), у зв'язку з чим ЗАТ «Пивоварня «Південна»зменшено суму бюджетного відшкодування по ПДВ за червень 2010р. на суму 116837,00грн. Акт перевірки був підписаний начальником відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області Кутіним С.В.

На підставі акту перевірки №1963/23-2/31005297 від 01.09.2010р. ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області 01.09.2010р. було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000082302/0, яким позивачу за порушення пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997року зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2010р. у розмірі 116 837,00грн.

Судом 1-ої інстанції було встановлено , що між підприємствами ЗАТ «Пивоварня «Південна»та ТОВ «Фарлеп»був укладений договір на абонентське обслуговування в мережі Інтернет №23181 від 16.09.2003р., предметом якого є реєстрація Замовника (ЗАТ «Пивоварня «Південна») в мережі Інтернет і надання йому унікального адреса в форматі Інтернет і унікального пароля для входу в мережу; надання Замовнику дискового простору об'ємом 5 Мегабайт для розміщення почтової скриньки; забезпечення роботи в режимі On-line за комутованим/виділеним з'єднанням; цілодобове прийняття та передача інформації Замовника по мережі Інтернет та пов'язаних з нею мереж; надання консультативних послуг з технології, технічним та програмним засобам взаємозв'язку в мережі Фарлеп-Інтернет.

Між підприємствами ЗАТ «Пивоварня «Південна»та ТОВ «Фарлеп»був укладений договір про надання послуг зв'язку №УСП-08/03 від 08.09.2003р., відповідно до умов якого Оператор (ТОВ «Фарлеп»), є оператором зв'язку відповідно до діючого законодавства України, надає Підприємству (ЗАТ «Пивоварня «Південна») послуги місцевого, міжміського та міжнародного зв'язку («Послуги зв'язку»), а Підприємство споживає надані йому Послуги та оплачує їх згідно з умовами даного Договору. Кожна із сторін має право на належне виконання даного Договору, підписувати інші договори (контракти) із третіми особами. При цьому, як вбачається з матеріалів справи,

Між ЗАТ «Пивоварня «Південна»та ТОВ «Фарлеп»був укладений договір оренди №АО-08/03 від 08.09.2003р., предметом якого є відносини сторін з приводу передачі на умовах оренди комплексу телекомунікаційного обладнання на основі АТС типу Ф-1500. Факт виконання договорів з ТОВ «Фарлеп» підтверджується відповідними актами приймання-передачі наданих послуг , податковими накладними, банківськими виписками про перерахування грошових коштів.

Між ЗАТ «Пивоварня «Південна»мало фінансово-господарські правовідносини та ПП «Інтер-Парес», був укладений Договір купівлі-продажу №757-02/08 від 04.12.2008р., предметом якого є купівля-продаж щита електронного з роз'єднувачем 10кВ, тип ВС-4 кількістю 4шт. (Товар). Також, Продавець (ПП «Інтер-Парес»), на умовах викладених у договорі, зобов'язався передати Товар у власність Покупця (ЗАТ «Пивоварня «Південна»), а Покупець зобов'язався у свою чергу прийняти Товар та оплатити його вартість. Факт виконання договору з ПП «Інтер-Парес»підтверджується відповідними податковими накладними, банківськими виписками про перерахування грошових коштів за товар.

Суми ПДВ за вищевказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за період червень 2010р. у загальній сумі 116 837грн.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» ( в редакції діючої на момент виникнення правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а пунктом 1.8 ст.1 визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР ( в редакції діючої на момент виникнення правовідносин) податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР ( в редакції діючої на момент виникнення правовідносин)Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного

податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди

переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом

державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених

законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

Відповідно із підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР ( в редакції на момент виникнення правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно із підпунктом 7.7.2 Закону України № 168/97-ВР,якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно із підпунктом 7.7.4 Закону України № 168/97-ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо відсутності у контрагентів виробничих потужностей , автотранспорту та складських приміщень не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів , яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Судом 1-ої інстанції встановлено, що формування податкового кредиту здійснювалось ЗАТ «Пивоварня «Південна» по розрахункам по господарським операціям із ПП «Інтер-Парес» в період грудня 2008року та ТОВ «Фарлеп» в період з грудня 2007року по 31.03.2009року.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до вимог ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов'язань контрагенти ПП «Інтер-Парес» та ТОВ «Фарлеп» були належним чином зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності та мали свідоцтва платників податків.

Крім того, відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість").

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Згідно з правовою позицією ,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що у поданій 20.07.2010р. до податкового органу ЗАТ «Пивоварня «Південна» декларації (вхід.№26879) з податку на додану вартість за червень 2010р. був заповнений, зокрема, рядок 25.2 - «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів», та жодним чином не рядок 25.1 - «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку».

Пунктом 5.12 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №166 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що платник податку який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на його рахунок у банку, подає Заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість).

Згідно п.п. 4.4.1.п.4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року ( в ред. від 01.04.2003 року) у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо відсутності у контрагентів виробничих потужностей , не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Крім того, у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, позивачем сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів та наданих послуг , належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладені угоди між позивачем та контрагентами до теперішнього ніким не оскаржені та не визнавалися недійсними у судовому порядку, «товарність» операцій підтверджено довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних робіт ,податковими та видатковими накладними , які відображають зміст та обсяг наданих послуг, їх кількість, вартість, витрати часу праці працівників, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що податкове повідомлення рішення ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області №0000082302/0 від 01.09.2010р. щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2010р. у загальному розмірі 116 837,00грн є протиправним, та підлягає скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагентів позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Виходячи з цього, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 18.04. 2013 року.

Головуючий суддя пис/

Судді: