Ухвала суду № 30889745, 24.04.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

_________________

УХВАЛА

"24" квітня 2013 р. Справа № 5019/2056/12

Суддя Павленко Є.В., розглянувши заяву приватного акціонерного товариства "Лада-Полісся" (далі - Товариство) про розстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 23 січня 2013 року у справі № 5019/2056/12 за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління) до Товариства про стягнення заборгованості в сумі 40 274 грн. 62 коп.,

за участю представників:

позивача: Борисової І.В. за дов. від 28 грудня 2012 року № 08-101п,

відповідача: Делідон І.М. за дов. від 15 січня 2013 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Управління звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Товариства заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 29 вересня 2006 року № 1710 в сумі 40 274 грн. 62 коп.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 23 січня 2013 року в даній справі, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 березня 2013 року, позовні вимоги Управління задоволено повністю. Стягнуто з Товариства 40 274 грн. 62 коп. основного боргу, а також 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

Водночас 8 квітня 2013 року через канцелярію господарського суду Рівненської області надійшла заява Товариства від 5 квітня 2013 року № 8, у якій останнє просило розстрочити виконання вищезазначеного рішення та затвердити графік його виконання з квітня 2013 року по січень 2016 року.

Ухвалою суду від 9 квітня 2013 року вирішення питання про прийняття вищезазначеної заяви було відкладено в зв'язку з відсутністю у місцевому господарському суді матеріалів справи № 5019/2056/12.

Після повернення матеріалів вищезазначеної справи з Рівненського апеляційного господарського суду ухвалою господарського суду Рівненської області від 17 квітня 2013 року заява Товариства від 5 квітня 2013 року № 8 була прийнята до розгляду та призначена до слухання в судовому засіданні на 24 квітня 2013 року.

Представник боржника у судовому засіданні просив задовольнити заяву про розстрочку виконання прийнятого у даній справі рішення.

Представник стягувача просив суд вирішити питання про розстрочку виконання вказаного судового рішення відповідно до приписів чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява відповідача про розстрочку виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Згідно з вимогами частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту 1 частини 3 статті 129 Конституції України, суд здійснює надані йому повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" передбачено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 ЦПК України і статті 121 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Наведеними нормами встановлено, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відтак, саме на заявника в контексті приписів статей 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

У своїй заяві відповідач посилався на тяжкий матеріальний стан підприємства, пов'язаний зі скрутною фінансовою ситуацією в країні, а також на те, що накладення арешту на його рахунки призведе до повного блокування господарської діяльності Товариства.

В обґрунтування наведених обставин заявником було надано копію фінансового звіту Товариства станом на 31 грудня 2012 року.

Як вже було зазначено вище, норма статті 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Проте наведена відповідачем підстава для розстрочення виконання судового рішення - тяжке фінансове становище - не є виключною обставиною, яка б давала можливість для розстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами статті 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Слід також враховувати, що за змістом частини 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість або ускладнення виконання рішення господарського суду Рівненської області від 23 січня 2013 року у справі № 5019/2056/12, і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання даного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 2/97.

Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість розстрочки виконання прийнятого у даній справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити приватному акціонерному товариству "Лада-Полісся" у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 23 січня 2013 року у справі № 5019/2056/12 за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до приватного акціонерного товариства "Лада-Полісся" про стягнення заборгованості в сумі 40 274 грн. 62 коп.

Суддя Є.В. Павленко