Постанова № 30888810, 22.04.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р. Справа № 5008/1161/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Л.С. Данко

- М.В. Краєвська

Розглядаючи апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2

на рішення господарського суду Закарпатської області від 28.02.2013р.

у справі № 5008/1161/2012

за позовом: ФОП ОСОБА_2

до : ТзОВ "Верховина - 1030"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом: ПП ОСОБА_3

про: витребування (повернення) майна

за зустрічним позовом: ТзОВ "Верховина - 1030"

до: ФОП ОСОБА_2

про: визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 01.09.2006

З участю представників :

від позивача - ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_4- представник (довіреність б/н від 17.12.2012р.)

від відповідача - Курдюков О.І.-директор., Шабан О.І.- представник (довіреність №8-09 від 03.09.2012р.)

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.02.2013р., суддя Кадар Й.Й., в задоволенні первісного позову було відмовлено повністю. В задоволенні вимоги позивача за первісним позовом про забезпечення позову було відмовлено повністю. В задоволенні зустрічного позову було відмовлено повністю.

З даним рішенням не погодився ФОП ОСОБА_2 і оскаржив його в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні первісного позову, оскільки вважає, що судом в цій частині порушено норми матеріального та процесуального права.

ТзОВ "Верховина - 1030" подало пояснення в яких просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розгляд справи відкладався.

Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень Львівського апеляційного господарського суду від 09.04.2013р.

Розпорядження в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2013р. у складі колегії суддів відбулася заміна суддів Кравчук Н.М. та Гнатюк Г.М. на суддів Данко Л.С. та Краєвську М.В.

Після заміни складу колегії суддів розгляд справи розпочався спочатку.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а рішення господарського суду Закарпатської області від 28.02.2013р. у справі №5008/1161/2012 - в частині відмови в задоволенні первісного позову скасувати, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2006 року між ФОП ОСОБА_2 (надалі поклажодавець) та ТОВ "Верховина-1030" (надалі зберігач) був укладений договір відповідального зберігання (а.с. 11-12).

Відповідно до умов даного договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору вагончик будівельний для робітників, лісопильний станок, кругопильний станок, станок пазевий, станок заточний (п.1.1. договору). Адреса зберігання : Урочище "Луг" с. Абранка Воловецький район (п.1.2. договору). Приймання майна на відповідіальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання - передачі, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.3. договору). Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим Договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються сторонами у актах приймання-передачі (п.1.4. договору).

Відповідно до п. 7.2.строк договору починає свій перебіг з моменту його підписання та є дійсним до моменту припинення його однією з сторін.

Відповідно до п. 2.3 договору зберігач не має право передавати майно на зберігання третім особам.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що плата за зберігання майна становить 100 грн. на рік та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

Зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п.2.1.4. Договору).

Відповідно до умов вищевказаного договору поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно, дані про кількість, вартість та вид якого відображені в акті приймання-передачі майна за договором зберігання від 01.09.2006р, а саме: вагончик будівельний для робітників, лісопильний станок ,кругопильний станок , станок пазевий , станок заточний (а.с. 13).

Загальна вартість вищевказаного майна, переданого на зберігання, становить 45 000 грн.

Поклажодавець звертався до зберігача з письмовою вимогою №4/04 від 01.04.2012 року про повернення майна, переданого на зберігання та з претензією №2/05 від 03.05.2012 року (а.с. 14-15, 18-22) Однак, як стверджує позивач дана вимога не була задоволена, відповідь не надходила.

Відповідно до п. 3.2. договору поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

В зв'язку з цим ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Верховина - 1030", урочище Луг, с. Абранка, Воловецький район, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом приватний підприємець ОСОБА_3, м. Свалява про повернення майна, а саме вагончик будівельний для робітників, лісопильний станок, кругопильний станок, станок пазевий, станок заточний.

Відповідач, заперечуючи проти первісного позову позивача, подав суду зустрічну позовну заяву б/н від 22.01.2013 року до позивача за первісним позовом - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Підполоззя, Воловецького району про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 01.09.2006р. укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ „Верховина - 1030", як фіктивного право чину (а.с.21-26).

Предметом зустрічного позову (спору) у даній справі є правочин вчинений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, с. Підполоззя, Воловецького району та Товариством з обмеженою відповідальністю „Верховина - 1030", урочище Луг, с. Абранка, Воловецький район 01.09.2006р., щодо передачі майна на відповідальне зберігання, про недійсність якого заявлено ТОВ „Верховина - 1030" (позивачем за зустрічним позовом).

Позивач, зустрічний позов мотивує тим, що договір відповідального зберігання від 01.09.2006р. був укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ „Верховина - 1030", який від імені поклажодавця був підписаний відповідачем за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_2, зі сторони зберігача - ТОВ „Верховина - 1030" також був підписаний ОСОБА_2, який на той час був директором товариства. Зважаючи на те, що поклажодавець та відповідальна особа зберігача - одна і та сама особа, позивач вважає, що має всі підстави стверджувати, що договір відповідального зберігання від 01.09.2006р. є фіктивним.

Підставами визнання недійсним правочину - договору відповідального зберігання позивач посилається на частину 1 ст. 234 Цивільного кодексу України. При цьому позивачем не зазначено, яким саме вимогам чинного законодавства суперечить оспорюваний правочин.

Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі вчинений у нотаріальній формі. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір, укладений в письмовій формі, є укладеним з моменту його підписання сторонами відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Згідно ст. 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У відповідності із статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір складається у формі єдиного документу, підписаного сторонами і скріпленого печатками.

В силу частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Тобто правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю зовні. Із зазначеного випливає, що дії органів визнаються діями самої юридичної особи. Тому для здійснення правочинів від імені юридичної особи вони не потребують довіреності.

Здатність юридичної особи бути стороною правочину, у тому числі здатність самою здійснювати правочини, здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або 1) органом юридичної особи; або 2) учасником юридичної особи, або 3) за допомогою інституту представництва.

Статтею 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися також на акті органу юридичної особи.

Орган та представник юридичної особи - це різні, самостійні інститути. При здійсненні юридично-значущих дій представник діє як автономний суб'єкт права, який на підставі довіреності здійснює правочини від імені іншої особи, в результаті чого у останньої виникають, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки. Разом з тим, орган діє як сама юридична особа, оскільки він не має власної правоздатності, дієздатності та інтересів, відмінних від інтересів юридичної особи, а представник їх має окремо від правоздатності, дієздатності та інтересів того, кого він представляє.

Орган при виконанні своїх посадових обов'язків та при здійсненні прав юридичної особи згідно статуту не знаходиться у правовідношенні з юридичною особою, оскільки ніхто з них не є самостійним суб'єктом по відношенню до іншого. Тоді як той, кого представляють, знаходиться з представником у правовідносинах, які випливають з довіреності.

Визнавати орган юридичної особи її представником є неможливим, оскільки це буде визначати правове положення юридичної особи як такої, яка є нездатною до самостійних дій, що буде прямо суперечити частині 1 статті 91 Цивільного кодексу України, відповідно якої юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Все вищенаведене підтверджує, що здійснення правоздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а є діями безпосередньо самої юридичної особи.

Між ФОП ОСОБА_2 (поклажодавець) та ТОВ "Верховина-1030" (зберігач) 01 вересня 2006 року було укладено договір відповідального зберігання.

Тобто, договір відповідального зберігання від 01.09.2006р. укладений між двома окремими суб'єктами господарювання - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ „Верховина - 1030".

Вищезазначений правочин, укладений позивачем та відповідачем, відповідає приписам ст. 203 ЦК України, що не спростовується змістом позовної заяви та наданими позивачем доказами. В позовній заяві не наводяться докази суперечності спірного правочину Цивільному кодексу України, іншими актами цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом сторонами не надано, в той час, як відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Щодо тверджень позивача за зустрічним позовом, що відповідачем укладався оспорюваний договір без наміру його реального виконання, а саме передачі майна на відповідальне зберігання, то такі твердження судом обґрунтовано відхилені з огляду на таке.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує, як укладення з його боку фіктивного правочину, так і відсутності наміру реального виконання умов договору щодо передачі на відповідальне зберігання майна. Судами обох інстанцій встановлено наявність спірного майна у зберігача за договором. Походження та належність спірного майна саме зберігачу останній суду не довів.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що обставини, викладені у справі позивачем за зустрічним позовом не були підтверджені належними доказами, а тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа може захистити своє право у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також захистити свій інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Обов'язок зберігача повернути річ унормований статтею 949 вказаного Кодексу, за приписами якої зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Предметом доказування при вирішенні спорів про повернення майна зі зберігання, переданого за договором, є з'ясування питання, зокрема, щодо наявності між сторонами договірних зобов'язань, обставин стосовно кількості переданої та прийнятої на зберігання продукції, з підтвердженням такого прийняття відповідними документами, встановлення фактичного місцезнаходження переданого на зберігання майна та неповернення цього майна зберігачем.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що відповідач продовжує зберігати майно, передане на зберігання на підставі договору зберігання і це майно має бути витребуване на користь його власника (позивача).

З метою доведення права власності позивача на майно, зберігання якого є предметом договору позивачем подано письмові докази придбання майна на підставі правочинів. Зокрема, як стверджує позивач будівельний вагончик придбаний ним у підприємця ОСОБА_7, про що свідчать договір купівлі-продажу від 28.08.2006 року, акт прийому-передачі від 01.09.2006 року, накладна №1/09 від 01.09.2006 року, квитанція до прибуткового касового ордеру №42 від 01.09.2006 року. Станки лісопильний, кругопильний, пазевої головки та заточний придбані у підприємця ОСОБА_8, що підтверджується договором №01/9 купівлі продажу обладнання від 01.09.2006 року, актом прийому-передачі від 27.09.2006 року, накладними №№30, 31 від 27,09,2006 року, платіжним дорученням №10947 від 18.09.2006 року.

Документом бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджують придбання спірного майна позивачем є книга обліку доходів і витрат підприємця ОСОБА_2 (зареєстрована в ДПІ у Воловецькому районі), в якій зафіксовано придбання зазначених вище активів. Первинними документами, що підтверджують перевезення спірного майна до місця зберігання - с.Абранка, ур. "Луг" є угода на автотранспортне обслуговування від 02.01.2006 року, акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 01 та 27.09.2006 року, товар-транспортні накладні від 01.09.2006 року №1010 та від 27.09.2006 року №1274 (письмове пояснення б/н від 04.02.2013р., а.с. 85-88).

Позивач в підтвердження викладених у поясненні б/н від 12.02.2013р. обставин, додатково до доказів, які підтверджують придбання, перевезення та передачу на зберігання спірного обладнання, долучив протокол замірів опору ізоляції електроустаткування і визначення опору заземляючих пристроїв, складений у грудні 2006 року ТОВ "Сільенерго" (вул.Верховинська 7, с.Нижні Ворота Воловецького району Закарпатської області) на замовлення ФОП ОСОБА_2 Вказаний протокол на думку позивача свідчить про те, що придбані позивачем станки були підключені до електромережі, випробувані та допущені до експлуатації. Проведення таких випробувань електрообладнання є обов'язковим для його подальшої експлуатації за вимогами технічної безпеки (а.с. 110-119).

Додатково у письмовому поясненні від 04.02.213р. позивачем вказано на те, що перевезення вказаного обладнання здійснювалося підприємцем ОСОБА_3 про що свідчать угода на автотранспортне обслуговування від 02 січня 2006 року, ТТН №1274 від 27 вересня 2006 року та акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг). Крім того, позивач зазначив, що в червні місяці 2006 року ним була досягнута усна домовленість з підприємцем ОСОБА_8 про придбання вказаного обладнання. 01 вересня 2006 року на вантажному автомобілі підприємця ОСОБА_3 позивач приїхав в с.Косів, підписав з підприємець ОСОБА_8 договір №01/9 купівлі продажу обладнання, завантажив станки на автомобіль, після чого було складено та підписано акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) датою - 01 вересня 2006 року.

Відповідно до ст.. 204 ЦК України право чин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що укладений 01.09.2006 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Верховина-1030" договір відповідального зберігання на час вирішення даного спору є дійсним, а тому підлягає обов'язковому виконанню сторонами відповідно до вимог цивільного законодавства. Отже, згідно статті 953 ЦК України зберігач - ТОВ "Верховина-1030" зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця - ФОП ОСОБА_2 повернути майно передане на зберігання.

Апеляційний суд визнає невірним висновок суду першої інстанції щодо невідповідності акта приймання-передачі від 01.09.2006р. вимогам наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2007р. №2, оскільки даний наказ був виданий після підписання даного акту. Посилання місцевого господарського суду на вимоги інструкції, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 суперечить нормі ст. 204 ЦК України щодо призумпції правомірності правочину.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 28.02.2013р. у справі №5008/1161/2012 в частині відмови в задоволенні первісного позову винесене без повного з'ясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. Слід постановити нове рішення в цій частині. Первісний позов ФОП ОСОБА_2 задовольнити повністю. Зобов'язати ТзОВ "Верховина - 1030" повернути ФОП ОСОБА_2 вагончик будівельний для робітників, лісопильний станок, кругопильний станок, станок пазевий, станок заточний.

В іншій частині рішення господарського суду Закарпатської області від 28.02.2013р. у справі №5008/1161/2012 винесене з дотримання норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 101,103,104,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 28.02.2013 року у справі №5008/1161/2012 скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову.

Постановити нове рішення в цій частині. Первісний позов ФОП ОСОБА_2 задовольнити повністю. Зобов'язати ТзОВ "Верховина - 1030" (код 34197419) повернути ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) вагончик будівельний для робітників, лісопильний станок, кругопильний станок, станок пазевий, станок заточний.

В іншій частині рішення господарського суду Закарпатської області від 28.02.2013 року у справі №5008/1161/2012 залишити без змін.

Судові витрати покласти на відповідача за первісним позовом - ТзОВ "Верховина - 1030". Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина - 1030" (89121, Урочище Луг, с. Абранка, Воловецький район, Закарпатська обл., код 34197419) на користь ФОП ОСОБА_2 (89121, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) - 2414,25 грн. в повернення сплаченого судового збору.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати в господарський суд Закарпатської області.

Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко

Судді Л.С. Данко

М.В. Краєвська

«Повний текст постанови виготовлено 23.04.2013р.»