Рішення № 30888656, 19.04.2013, Березнівський районний суд Рівненської області

Справа № 1701/1885/12

Номер провадження 2/555/57/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2013 року

Березнівський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Мельника В. Я.

при секретарі Лисенко О. Л.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

його представника,

адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

її представника,

адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Березне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в позовній заяві вказує, що з грудня 1979 року він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою ОСОБА_3 в її будинку по АДРЕСА_1. Факт спільного проживання встановлений рішенням Березнівського районного суду від 20 липня 2012 року.

Під час спільного проживання за спільні кошти побудували житловий будинок, право власності на який 27 лютого 2003 року ОСОБА_3 оформила на себе.

Просить визнати новозбудований будинок по АДРЕСА_1 їхньою спільною сумісною власністю з відповідачем, а за ним - право власності на 1/2 його частину.

Як підставу для цього вказує п.1 ст. 17, ст. 18, п.2 ст. 17 Закону України "Про власність", оскільки спірні правовідносини виникли до 1 січня 2004 року, тобто до набрання чинності Сімейним кодексом України.

В судовому засіданні з вказаних підстав ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_3 їх не визнала, покликаючись на те, що участь відповідача в його спорудженні була незначною, а будинок в основному будувався за кошти її і дітей, які їй в цьому допомагали також власними силами.

На переконання сторони відповідача позивач покликається для визнання за ним права власності на половину спірного домобудування одночасно на дві підстави для цього - частину першу ст. 17 Закону України "Про власність" та частину другу цієї статті, які є взаємовиключними. Адже ч.1 ст. 17 Закону України "Про власність" передбачає, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Тоді як ч. 2 ст. 17 Закону України "Про власність" регулює питання спільної часткової власності громадян, що об'єдналися для спільної діяльності.

Просить в позові відмовити.

Вислухавши сторін, допитавши свідків по справі, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог, а новозбудований будинок АДРЕСА_1 таким, що не підлягає поділу, оскільки є самочинним будівництвом, не дивлячись на те, що право власності на нього зареєстровано в КП "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_3

З рішення Березнівського районного суду від 20 липня 2012 року відомо, що сторони в період з грудня 1979 року по 20 липня 2012 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

В судовому засіданні також встановлено, що сторони за час спільного проживання без реєстрації шлюбу з грудня 1979 року по 27 лютого 2003 року дійсно побудували спірний житловий будинок АДРЕСА_1.

З витягу про державну реєстрацію прав № 29367789 від 21 березня 2011 року відомо, що 27 лютого 2003 року КП "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації" прийнято рішення про реєстрацію права власності на будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

З інвентаризаційної справи № 8181 на спірний будинок по АДРЕСА_1 слідує, що державна реєстрація права власності на нього за ОСОБА_3 проведена на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 від 4 вересня 2002 року, тобто на будинок, що підлягав перебудові.

Між тим згідно п. 6.1 діючого на той час Тимчасового положення про проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення прав власності та інших речових прав на нерухоме майно державній реєстрації підлягало право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийнято в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам, закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

А згідно з п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. N 1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягало в підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Частиною першою ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

В матеріалах справи відсутні та не надані відповідачем ОСОБА_3, що їй було запропоновано судом зробити під час судового розгляду, докази отримання нею дозволу на будівництво (перебудову) будинку по АДРЕСА_1, в порядку, передбаченому ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій".

Будинок у встановленому законом порядку не прийнятий в експлуатацію. На нього відсутня проектно-технічна документація.

Тоді як рішенням виконавчого комітету Березнівської селищної ради від 23 березня 1982 року ОСОБА_3 отримала дозвіл на перебудову свого житлового будинку по АДРЕСА_1 на тій же самій земельній ділянці.

Цим же рішенням ОСОБА_3 було зобов'язано одержати від Березнівського технічного бюро при районному архітекторі всю технічну документацію на право будівництва на вищезгаданій земельній ділянці.

Частиною другою ст. 376 ЦК України передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК).

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).

Натомість з таким позовом до суду ОСОБА_3 не зверталася.

Наявний у справі витяг про державну реєстрацію 27 лютого 2003 року спірного житлового будинку з надвірними будівлями за ОСОБА_3 не може слугувати підставою для прийняття рішення по позову ОСОБА_1 з наступних підстав.

Згідно п. 2.1 Тимчасового положення про проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

До заяви особа, яка має намір зареєструвати нерухомість, зобов'язана була додати один із правовстановлюючих документів згідно встановленого в переліку Додатку 2 до Тимчасового положення.

Таким документом згідно п.6 цього переліку на новозбудований будинок мало б бути свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування.

В той же час реєстрацію бюро провело на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 від 4 вересня 2002 року, яке не могло слугувати підставою для такої реєстрації. Адже воно видане на будинок, який підлягав перебудові і мав після її проведення використовуватися як літня кухня.

З інвентаризаційної справи № 8181 по будинку № 6а відомо, що усі документи необхідні для реєстрації права власності (зведений акт вартості будівель і споруд, план нового будинку, його технічна характеристика) виготовлялися на новозбудований будинок як на будинок АДРЕСА_1.

А рішення про присвоєння будинку, який належить на праві власності ОСОБА_3, порядкового номеру 6А прийнято виконкомом Березнівської міської ради лише 28 лютого 2011 року.

Реєструючи право власності на самочинно збудований будинок по АДРЕСА_1, реєстратор не пересвідчився в тому, чи дотрималася ОСОБА_3 вимог, що містилися в рішенні виконкому Березнівської селищної ради від 23 березня 1982 року щодо одержання необхідної технічної документації на право будівництва та чи приймався вказаний будинок в експлуатацію, і зареєстрував за відповідачем право власності на самочинно збудований житловий будинок, на який у сторони не виникає право власності і який не може бути предметом поділу.

В судовому засіданні безспірно встановлено, що спірний будинок розпочато будівництвом до 1 січня 2004 року, тобто до введення в дію Сімейного кодексу України, який в статті 74 передбачив право осіб, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на створення спільної сумісної власності.

До 1 січня 2004 року законодавством не було врегульовано відносин щодо права власності на майно, створене чоловіком і жінкою, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. А тому при визнанні права власності на такий житловий будинок збудований чоловіком і жінкою, які не перебували між собою в шлюбі, він може належати їм лише на праві спільної часткової власності згідно з вимогами ч.2 ст.17 Закону України "Про власність", розмір часток яких має визначатись вкладом кожного з них в будівництво.

Безпідставним є покликання позивача ОСОБА_1 й на ст. 18 Закону України "Про власність", адже вказана норма закону визначає право спільної сумісної власності осіб, що ведуть фермерське господарство.

Натомість позивач ОСОБА_1 в позовній заяві до суду просить провести поділ спірного будинку як спільної сумісної власності з відповідачем ОСОБА_3, тобто фактично з підстав, передбачених частиною першою ст. 17 Закону України «Про власність», який такою власністю не є.

На підставі наведеного суд відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні його позову.

Керуючись ст. ст. 10-11,209, 212-215,218 ЦПК України, ст.328, 376, ст. 379-380,392 ЦК України, ч.2 ст. 17 Закону України "Про власність" суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Березнівський районний суд.

Суддя: Мельник В. Я.