Ухвала суду № 30888330, 16.04.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/734/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Груба Михайло Васильович

відповідач (апелянт) : Лабунець Юлія Володимирівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вінтрансзв'язок та електрифікація" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінтрансзв'язок та електрифікація" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 05 березня 2013 року позов задовольнив. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вищевказаного адміністративного позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суду її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної та першої інстанції встановлено, що на підставі службового посвідчення серії ВН №105529, виданого 04.04.2012 року ДПС у Вінницькій області, головним державним податковим ревізором-інспектором, інспектором податкової служби І рангу відділу особливо важких перевірок управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби Футоряк Ольгою Володимирівною керуючись ст.. 20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, на підставі п.п.78.1.1, п. п.78.1.4, п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу № 287 від 29.01.2013р. проведена позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Вінтрансзв'язок та електрифікація» з питань недостовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємозрахункам з ТОВ «БЕРІ.МОР» (код ЄДРПОУ 37505972) змінена назва з ТОВ «Асторія груп» за червень-липень 2011 року.

На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що в період який перевірявся, між позивачем та ТОВ «БЕРІ.МОР» укладено договори:

- Договір купівлі-продажу від 28.06.2011р., відповідно до умов якого ТОВ «Вінтрансзв'язок та електрифікація» (покупець) придбало у ТОВ «Асторія груп» (продавець) товар згідно видаткових накладних на загальну суму 17 000 грн., в т. ч. ПДВ - 2833 грн.

- Договір купівлі-продажу від 29.07.2011р. відповідно до умов якого ТОВ «Вінтрансзв'язок та електрифікація» (покупець) придбало у ТОВ «Асторія груп» (продавець) товар згідно видаткових накладних на загальну суму 34 000 грн., в т. ч. ПДВ -5666 грн.

Податковим органом зроблено висновок, що господарські операції по вказаним договорам не здійснювалися та є безтоварними, а ТОВ «Вінтрансзв'язок та електрифікація» не має права на податковий кредит у сумі 8500,00 грн., обґрунтовуючи це наступним.

Згідно з актом перевірки ДПІ в Печерському районі № 653/23-02/37505972 від 14.02.2012р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Асторія груп" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.06.2011р. по 31.07.2011р. встановлено, що у зв'язку з відсутністю фактичної поставки товарів від ТОВ "Асторія груп" до покупців, а також за відсутності основних фондів (приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування), які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансового-господарської діяльності та первинних документів, відсутній правочин між ТОВ "Асторія груп" та позивачем, як такий, що спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 234 Цивільного кодексу України). Крім того, безпідставністю формування ТОВ «АСТОРІЯ ГРУП» податкових зобов'язань з 01.06.2011 року по 31.07.2011 року по податковим накладним, виписаних на продаж товарів на адресу контрагентів.

За результатами перевірки складено Акт № 272/2205/34095095 від 31 січня 2013 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, як вбачається з акта перевірки, перевіркою встановлено наступні порушення:

1) п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого зроблено висновок про завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 8500,0 грн., а саме: за ІІ квартал 2011 року на 2833 грн., за ІІІ квартал 2011 року на 5667 грн.;

2) п. 200.1. ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого вказано на заниження позивачем податкового зобов'язання, яке підлягає сплаті в бюджет в сумі 8500,0 грн. по наступним податковим періодам: за ІІ квартал 2011 року на 2833 грн., за ІІІ квартал 2011 року на 5667 грн.

На підставі акту перевірки № 272/2205/34095095від 31 січня 2013 року Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби винесене спірне податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2013 року № 0000012206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9918,00 грн., в тому числі за основним платежем - 8500, 00 грн., та штрафними санкціями - 1418,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності висновків актів перевірок та прийняття на їх підставі податкових повідомлень-рішень, натомість позивач надав необхідний і достатній обсяг доказів на підтвердження правомірності своїх дій та незаконності та необґрунтованості висновків актів перевірок і прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень. Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Між позивачем та ТОВ "Асторія груп" склались господарські відносини по купівлі-продажу товарів необхідних для будівництва кабельної каналізації та прокладання кабелів живлення та лінійних кабелів, було укладено договори купівлі-продажу від 28.06.2011р. та від 29.07.2011р.

Як вбачається зі змісту видаткової накладної б/н від 28 червня 2011 року, на виконання умов договору купівлі-продажу від 28.06.2011р. ТОВ "Асторія груп" продало позивачу короб LS-25*25 в кількості 250 м., кабель ГТР cat SE в кількості 565м., кабель ПВ-34,0 в кількості 130 м., кабель ПВС-2*1,5 в кількості 140 м., гофра/труба ПВХ d 16 мм в кількості 100 м., кабель ТПП эп 50*2*0,4 в кылькосты 300м, шафа зв'язку розподільча в кількості 1 шт. всього на загальну суму 17000 грн.. в тому сислі ПДП - 2833,33 грн.

Згідно видаткової накладної №72908 від 29.07.2011р., на виконання умов договору від 29.07.2011р. ТОВ " Вінтрансзв'язок та електрифікація" придбало у ТОВ "Асторія груп" колодязь ЖБ ККС-2 в кількості 21 шт., люк п/ет л. т. в кількості 1 шт. на загальну суму 34000 грн., в тому числі ПДВ - 5666,66 грн.

Продавцем видані податкові накладні №62801 від 28.06.2011р. на загальну суму 17000,00 грн. в т. ч. ПДВ - 2833,33 грн. та №72934 від 29.07.2011р. на загальну суму 34000 грн., в тому числі ПДВ - 5666,66 грн.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду відповідно до пункту 198.3 ст. 198 ПК України складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А згідно з пунктом п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наявність у позивача податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, виданих продавцями товару є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товарів та послуг, банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, може бути в адміністративній справі доказом вчинення особою діяння, спрямованого на ухилення від сплати податків.

Разом з тим суд звертає увагу не те, що у постанові від 11.12.2007 року по справі №21-1376/06 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, а також в листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 22 квітня 2013 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.