Постанова № 30887674, 22.04.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 р. Справа №805/3507/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 година 50 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Островській О.М.,

за участю

представника позивача - ОСОБА_1 - на підставі договору,

представника відповідача - Мосіної Д.А. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справ за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька про скасування вимоги про сплату боргу, -

встановив:

19 березня 2013 року ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька (далі - Відповідач або УПФУ), в якому просив скасувати вимогу УПФУ про сплату недоїмки від 01 березня 2013 року № 236.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_3 зазначив, що він є пенсіонером за віком та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, отже він звільнений від сплати єдиного внеску, тому вважає оскаржувану вимогу Відповідача незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

В судове засідання Позивач не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.20).

Представник Позивача підтримала заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надала пояснення, аналогічні тим, що зазначені в позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник Відповідача позовні вимоги не визнала, надала письмові заперечення (а.с.27-28), просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_3 призначена пенсія за віком на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку, оскільки Позивач не досяг 60 річного віку, він не належить до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного внеску. З урахуванням наведеного стверджувала, що як фізична особа-підприємець, який обрав спрощену систему оподаткування, ОСОБА_3 зобов'язаний сплачувати єдиний внесок в розмірі, не нижчому за мінімальний.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 зареєстрований Виконавчим комітетом Донецької міської ради у якості фізичної особи-підприємця з 28 серпня 1995 року, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а.с.7).

З 11 жовтня 2000 року Позивач перебуває на обліку в УПФУ як страхувальник за реєстраційним номером № 05-22-11-1725, що вбачається зі змісту картки страхувальника з Реєстру страхувальників ДРСС (а.с.29).

Одночасно з цим Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_3, виданим Пенсійним фондом України 13 квітня 2009 року (а.с.8).

Як пенсіонер ОСОБА_3 перебуває на обліку в УПФУ і отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1, призначену на підставі ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що вбачається зі змісту протоколу № 249 від 10 березня 2009 року (а.с.32).

Протягом 2012 року ОСОБА_3 перебував на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку, про що свідчить свідоцтво про плату єдиного податку серії Б № 300747 від 22 травня 2012 року (а.с.9).

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України за 2012 рік ОСОБА_3 не надав, що відображено в акті про неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку від 26 лютого 2013 року (а.с.6).

У зв'язку з цим Відповідачем здійснене нарахування Позивачу єдиного внеску за 2012 рік, виходячи з його мінімального розміру. Згідно із вказаним розрахунком недоїмка ОСОБА_3 по сплаті єдиного внеску за період з січня по грудень 2012 року становить 4 572,42 грн. (а.с.31).

Наявність у Позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску за 2012 рік відображена у картці особового рахунку фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування (а.с.30).

01 березня 2013 року Відповідачем сформована та надіслана на адресу Позивача вимога № Ф-236 про сплату недоїмки в розмірі 4 572,42 грн., яка є предметом спору по справі.

Як пояснили представники сторін, договір з Пенсійним фондом України про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування ОСОБА_3 не укладав.

Докази, які б спростовували наведені обставини, суду не надані.

Наявність публічно-правового спору обумовлена різним тлумаченням сторонами поняття «пенсіонер за віком», вжитого в ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в той час, коли Позивач виходить з буквального тлумачення вказаного поняття, Відповідач застосовує його звужене тлумачення, приходячи до висновку, що від сплати єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування і яким пенсія за віком призначена на загальних, а не на пільгових, умовах.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Ст.3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства, крім іншого, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

П.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) визначено, що перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію здійснюється відповідно до окремо прийнятого спеціального Закону. До прийняття відповідного рішення функції виконавчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.

У період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Відповідно до п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п.п.1.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року №11-2, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) (далі - Положення), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

П.2.1. Положення визначені основні завдання територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких, зокрема, належить забезпечення у відповідному регіоні збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших коштів відповідно до законодавства, призначених для пенсійного забезпечення.

П.п.9 п.2.4. Положення передбачено право управлінь стягувати несплачені суми єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів з їх платників.

Зважаючи на викладене та приймаючи до уваги положення п.7 ч.1 ст.3 КАС України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах УПФУ виступає у якості суб'єкта владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Вирішуючи по суті публічно-правовий спір, який виник між ОСОБА_3 та УПФУ, суд перевіряє відповідність оскаржуваної вимоги Відповідача критеріям, наведеним в ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464).

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609-VI, який набув чинності з дня, наступного за днем його опублікування в газеті «Голос України» від 5 серпня 2011 року № 188, а саме з 6 серпня 2011 року, ст.4 Закону № 2464 доповнена ч.4 наступного змісту: «Особи, зазначені у п.4 ч.1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин ч.4 ст.4 Закону № 2464 було передбачено звільнення фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію.

Поняття «пенсіонер за віком» чинним законодавством не визначене.

Згідно зі ст.1 Закону № 1058 пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом, а також зазначає, що умови призначення пенсії за віком визначені ст.26 цього Закону.

У зв'язку з цим суд вважає за необхідне відзначити, що ст.1 Закону № 1058 визначене те значення термінів «пенсіонер» та «пенсія», в якому вони вживаються саме в цьому Законі, про що свідчить абз.1 ч.1 ст.1 Закону № 1058, отже згадані дефініції не є загальними для всіх інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.

Крім того, правовою нормою, яка міститься в ч.4 ст.4 Закону № 2464, рівно як і іншими нормами права не встановлено, що звільненню від сплати єдиного внеску підлягають лише ті фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону № 1058.

Відповідно до абз.2 п.16 Прикінцевих положень Закону № 1058 положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років

Пенсія Позивачу призначена на підставі п.«а» ч.1 ст.13 Закону № 1788, згідно з якою на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Види державних пенсій, які призначаються за Законом № 1788, визначені ст.2 цього Закону.

Положення п.«а» ч.1 ст.2 Закону № 1788 свідчать про те, що трудові пенсії поділяються на такі види як пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років.

Системний аналіз положень ст.ст.12-18 Закону № 1788 свідчить, що законодавець розрізнив пенсії за віком в залежності від умов їх призначення, визначивши загальні умови призначення пенсії за віком, (ст.12), пільгові умови призначення пенсії за віком, (ст.13), а також особливі умови призначення цього виду пенсії окремим категоріям громадян (працівникам, зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії, громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, інвалідам, учасникам війни, сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства тощо), (ст.ст.14-18).

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 призначений такий вид пенсії як «пенсія за віком», незважаючи на пільговий характер умов її призначення, отже він є «пенсіонером за віком» і відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 2464 як фізична особа-підприємець, який обрав спрощену систему оподаткування, звільнений від сплати єдиного внеску.

Договір про добровільну участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні Позивач не укладав.

Ч.4 ст.25 Закону № 2464 визначено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Оскільки Позивач як пенсіонер за віком не зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок, він може бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Посилання УПФУ на те, що до ОСОБА_3 не може бути застосоване положення ч.4 ст.4 Закону № 2464, оскільки Позивач не досяг 60-річного віку, суд вважає безпідставним, оскільки вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком. Також, зазначеною нормою законодавець не виключив осіб, які є пенсіонерами, проте отримують пенсію за віком на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 16 жовтня 2012 року по справі № К/9991/45542/12, від 09 жовтня 2012 року по справі № К/9991/49213/12, від 14 лютого 2013 року № К/9991/78530/12, від 17 січня 2013 року по справі № К/9991/48623/12 тощо.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога УПФУ є протиправною та підлягає скасуванню. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 є законними і обґрунтованими, вони підлягають задоволенню у повному обсязі,

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем документально підтверджені витрати на сплату судового збору в сумі 114,70 грн., отже ці витрати ОСОБА_3 підлягають присудженню останньому з Державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька про скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька про сплату недоїмки від 01 березня 2013 року № 236.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 22 квітня 2013 року в присутності представників сторін.

Постанова складена у повному обсязі 25 квітня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.