Постанова № 30886691, 16.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2013 року Справа №2а-2953/12/277015 год. 57 хв.

місто Севастополь

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді Кириленко О.О.,

секретар судового засідання Самойлова М.С.,

за участю: представника позивача - Кулагіна О.А., представника відповідача - Головашкіної О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 грудня 2012 року № 0001160221, № 0001170221.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення винесені податковою інспекцією з порушенням норм чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі з підстав викладених у запереченнях.

Заслухавши доводи представників сторін, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю БВП "Строитель-Плюс" за період діяльності з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 21 листопада 2012 року № 124/22-1/35128173/9039/10.

У акті перевірки від 21 листопада 2012 року зафіксовано порушення позивачем вимог частин першої, п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини, укладені товариством з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року з постачальником - товариством з обмеженою відповідальністю БВП "Строитель-Плюс" мають ознаки нікчемності та є нікчемники в силу припису закону, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Актом встановлена відсутність як бази, так і об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Крім того, перевіркою встановлена відсутність у позивача фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а також про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер і порушують: в частині завищення податкового кредиту за результатами декларування показників товариством з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" по постачальнику - товариство з обмеженою відповідальністю БВП "Строитель-Плюс" за період, що перевірявся з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року всього в сумі 42 618 гривень 00 копійок, в тому числі за січень 2011 року в сумі 42 618 гривень 00 копійок в порушення вимог підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 42 618 гривень 00 копійок, в тому числі за січень 2011 року в сумі 42 618 гривень 00 копійок; в частині завищення валових витрат за результатами товариством з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" по постачальнику - товариству з обмеженою відповідальністю БВП "Строитель-Плюс" за період, що перевірявся з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року у загальній сумі 213 090 гривень 00 копійок у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 213 090 гривень 00 копійок в порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2., підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (з врахуванням виправлення податковим органом технічної помилки) в результаті заниження податку на прибуток у загальній сумі 53 272 гривень 00 копійок у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 53 272 гривень 00 копійок.

На підставі акту перевірки від 21 листопада 2012 року державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2012 року № 0001160221, згідно з яким товариству з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42 619 гривень 00 копійок, у тому числі: основний платіж - 42 618 гривень 00 копійок та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 01 гривні 00 копійок, та податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2012 року № 0001170221, згідно з яким товариству з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" визначена сума податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 53 273 гривень 00 копійок, у тому числі: основний платіж - 53 272 гривні 00 копійок та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 01 гривні 00 копійок.

Податкові повідомлення-рішення отримано позивачем 04 грудня 2012 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно зі статтею 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати складаються з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг); інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу (інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат) крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 138.4, 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктом 140.2 статті 140 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пункти 152.1, 152.3 статті 152 Податкового кодексу України визначають, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Згідно з підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу (орендарю).

Порядок формування податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду: у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

В силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Необхідною умовою для віднесення понесених при придбанні товарів (робіт, послуг) витрат та сплачених у ціні цих товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу витрат виробництва та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в господарській діяльності. Отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.

У свою чергу, відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до статті 184 Податкового кодексу України, реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних (пункт 184.5 статті 185 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державу реєстрацію юридичної особи серії А00 № 716977.

Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій АА № 382906, основними видами діяльності позивача є: будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання; будівництво магістральних трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання; монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря; водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи; газопровідні роботи; будівництво будівель.

17 січня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю БВП "Строитель-Плюс" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" (покупець) укладено договір поставки № 170111, згідно з яким постачальник зобов'язується поставити на умовах цього договору продукцію комплектуючі до систем опалення і водопостачання згідно із заявкою покупця.

На виконання даного договору сторонами було складено рахунок - фактуру від 13 січня 2011 року № 25; виписано: податкову накладну від 18 січня 2011 року № 103, податкову накладну від 19 січня 2011 року № 105, податкову накладну від 20 січня 2011 року № 106, податкову накладну від 21 січня 2011 року № 135, податкову накладну від 03 лютого 2011 року № РН-135.

Крім того, 20 грудня 2010 року між товариством з додатковою відповідальністю "Севастопольський торговий комплекс "Океан" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" (підрядник) було укладено договір підряду № 20/12, згідно з яким підрядник зобов'язаний виконати та передати в узгоджений із замовником строк роботи по монтажу котельної 1-ого корпусу водно-спортивної бази, розташованої на території "Яхт-клуб Юг" за адресою: місто Севастополь, вул. Льотчиків, 11 відповідно до проектної документації.

На виконання цього договору сторонами було складено довідку про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2011 року, акт прийому виконаних будівельних робіт за березень 2011 року; виписано: податкову накладну від 14 січня 2011 року № 2, податкову накладну від 17 січня 2011 року № 3, податкову накладну від 18 січня 2011 року № 4, податкову накладну від 19 січня 2011 року № 5, податкову накладну від 27 січня 2011 року № 8.

Отже, зазначене свідчить про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю БВП "Строитель-Плюс", що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема укладеними відповідно до вимог чинного законодавства договорами, належним чином оформленими первинними документами у межах виконання господарських операцій, розрахунковими документами, доказами пов'язаності господарських операцій з власною господарською діяльністю позивача та його контрагента тощо. Вказані докази свідчать про виникнення змін в структурі активів (майновому стані) та зобов'язань, як виконавців робіт, так й замовників, тобто підтверджують реальність господарської операцій.

Щодо посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, на акти про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю БВП "Строитель-Плюс", суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 № 1232 затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, пункти 6, 7 якого встановлюють, що у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, необхідної для проведення зустрічної звірки, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Отже, лише результати проведеної зустрічної звірки, в ході якої співставляються данні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків, якими є довідка, можуть бути використані податковим органом при перевірці інших платників податків.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби довідок про проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю БВП "Строитель-Плюс" суду не надано.

Також судом не приймаються до уваги посилання відповідача на матеріали кримінальної справи, порушеної за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, що знаходяться у справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кримінального-процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набрав законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

На час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень, вирок суду по зазначеній кримінальній справі був відсутній. Також під час розгляду цієї справи відповідачем суду не наданий вирок суду по кримінальній справі, а отже обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів.

При цьому, суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Крім того, відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

До того ж, 01 січня 2011 року частину другу статті 228 Цивільного кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року (зміна редакції статті 228 Цивільного кодексу України) правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, не є у розумінні Цивільного кодексу України нікчемним правочином, тобто є оспорюваним правочином. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції суду.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган робить висновок про відсутність у позивача при укладені договорів наміру створення правових наслідків, тобто про фіктивність даних угод.

Таким чином, відповідач ототожнює два різних поняття: нікчемність та фіктивність правочину.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним.

Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних.

Частиною другою зазначеної статті Цивільного кодексу України визнання таких угод недійсними віднесено виключно до прерогативи суду.

Разом з цим, державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби рішень судів про визнання угод, укладених позивачем з контрагентами, недійсними за фактом їх фіктивності, не надано.

Крім того, відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на придбання комплектуючих деталей, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні доводи представника відповідача щодо правомірності дій державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби та наявності порушень з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 04 грудня 2012 року № 0001160221.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 04 грудня 2012 року № 0001170221.

Стягнути з Державного бюджету України (державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Елсан-Плюс" судовий збір у розмірі 958 (дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 92 копійок.

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку встановленими частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя(підпис)О.О. Кириленко

Постанову складено у повному обсязі

22 квітня 2013 року

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Кириленко