Рішення № 30886566, 15.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2013 р.Справа № 922/850/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погореловой О.В

при секретарі судового засідання Рудяк Т.О.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпос", м. Харків про стягнення 17 953,56 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, особисто

відповідача - не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпос" про стягнення основної заборгованості у розмірі 15497,76 грн., пені у розмірі 2045,20 грн. та 3% річних у розмірі 410,16 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за договором поставки №31/11 від 03.02.2011р. Судові витрати, які складаються з 1720,50 грн. судового збору та 4499,72 грн. витрат на послуги адвоката, позивач просить суд покласти на відповідача.

Відповідно до розпорядження № 441 від 15.04.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи. Відповідно до витягу від 15.04.2013 року автоматичної системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено до розгляду судді Погореловій О.В.

15.04.2013 року до господарського суду від позивача надійшла заява в якій він просить суд прийняти рішення у справі за відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши заяву, долучає її до матеріалів справи.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 15.02.2013 року, місцезнаходження відповідача - 61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, 1, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач, між ним та відповідачем був укладений договір поставки № 31/11 від 03.02.2011 року, на виконання умов якого позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 32896,63 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними, що долучені до матеріалів справи та досліджені судом, а саме: №41 від 21.02.2011 р. на суму 7415,04 грн.; №51 від 03.03.2011 р. на суму 6022,37 грн.; №52 від 03.03.2011 р. на суму 1112,83 грн.; №65 від 19.03.2011 р. на суму 2816,74 грн.; №85 від 16.04.2011 р. на суму 2900,32 грн.; №110 від 13.05.2011 р. на суму 3829,06 грн.; №137 від 06.06.2011 р. на суму 5972,04 грн.; №165 від 27.06.2011 р. на суму 1706,93 грн.; №200 від 29.07.2011 р. на суму 514,96 грн. та №238 від 30.08.2011р. на суму 606,34 грн.

Договір у двох екземплярах був підписаний Постачальником (позивач) та направлений для підписання Покупцю (відповідач) у місто Київ. Копія підписаного Покупцем Договору не була відправлена на адресу Постачальника, але фактично сторони приступили до виконання Договору, поставка товару відбулася, про що свідчать відповідні видаткові накладні з штампом та підписом Покупця, де є посилання на Договір як умову продажу.

Проте ТОВ «Карпос» лише частково оплатило товар на суму 15500 грн. 00 коп. шляхом банківського переказу на поточний рахунок ФОП ОСОБА_1 та частково повернуло товар на загальну суму 1898 грн. 88 коп., що вбачається з видаткової накладної (повернення) № К8701.22.03.2012/512/В/а від 22.03.2012р.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 15497,76 грн., 410,16 грн. 3% річних та 2045,20 грн. пені, нарахованої відповідно до п. 5.4 договору.

За правилами господарського судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України).

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як зазначено у п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Позивачем до матеріалів справи надано копію договору поставки № 31/11 від 03.02.2011 року. Зазначена копія договору не містить підпису відповідача та печатки ТОВ "Карпос". У зв'язку з чим, суд має підстави вважати, що договір поставки № 31/11 від 03.02.2011 року фактично не був укладений.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як встановлено судом, позивачем відповідачу був постановлений товар на підставі видаткових накладних №41 від 21.02.2011 р. на суму 7415,04 грн.; №51 від 03.03.2011 р. на суму 6022,37 грн.; №52 від 03.03.2011 р. на суму 1112,83 грн.; №65 від 19.03.2011 р. на суму 2816,74 грн.; №85 від 16.04.2011 р. на суму 2900,32 грн.; №110 від 13.05.2011 р. на суму 3829,06 грн.; №137 від 06.06.2011 р. на суму 5972,04 грн.; №165 від 27.06.2011 р. на суму 1706,93 грн.; №200 від 29.07.2011 р. на суму 514,96 грн. та №238 від 30.08.2011р. на суму 606,34 грн. Зазначені накладні скріплені печаткою відповідача та містять підпис особи, уповноваженою ТОВ "Карпос" на отримання товару, згідно довіреностей на отримання товару, копії яких долучені до матеріалів справи.

05.04.2012 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою негайно оплатити поставлений товар, яку відповідач отримав 17.04.2012 року. Проте, претензія залишена відповідачем без відповіді.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірений розрахунок 3% річних зроблений Позивачем та встановлено, що сума відсотків розрахована за період з 23.03.2012 року по 07.02.2013 року, проте як вимога про оплату надіслана Позивачем 05.04.2012 року та отримана відповідачем 17.04.2012 року. Тобто, враховуючи вимоги ст. 530 ЦК України, строк виконання зобов'язання розпочався з 18.04.2012 року, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Відповідача 374,87 грн. трьох відсотків річних за період з 18.04.2012 року по 07.02.2013 року.

Оскільки договір № 31/11 від 03.02.2011 року судом визнаний таким який фактично не укладався, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми нарахованої пені.

Як встановлено судом, у п. 9.2. спірного договору, міститься третейське застереження, в якому зазначено, що всі спори між сторонами мають бути розглянуті Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Всеукраїнська правова спілка підприємців» згідно з його регламентом. При цьому координати третейського суду в договорі не зазначені. Представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Державної реєстраційної служби України. Згідно листа ДРСУ від 28 січня 2013 року № 95/22-13-8, в реєстрі постійно діючих Третейських судів дані про реєстрацію такого суду відсутні.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року N 9-зп частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Згідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Крім того, оскільки договір № 31/11 від 03.02.2011 року судом визнаний таким який фактично не укладався, суд не приймає до уваги третейське застереження, що міститься у п. 9.2 договору.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на послуги адвоката у розмірі 4499,72 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши позивача, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів судових витрат на послуги адвоката у розмірі 2250,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпос" (61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, 1, код ЄДР 34629821, п/р 26004001067001 у ВАТ КБ "Южкомбанк" філія м. Харків, МФО 350813) на користь ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 у АТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО 300528) - 15497,76 грн. основного боргу, 374,87 грн. три відсотки річних, 1521,12 грн. судового збору та 2250,00 грн. на послуги адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решіт позову - відмовити.

Повне рішення складено 19 квітня 2013 року.

Суддя Погорелова О.В.