Постанова № 30886475, 18.04.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2013 р. Справа № 809/657/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Микитюка Р.В.

при секретарі Дущак С.М.

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

про скасування податкових повідомлень-рішень №0001661792, №0001651792 від 18.12.2012 р.,-

ВСТАНОВИВ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001661792, № 0001651792 від 18.12.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень податкового законодавства на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договору укладеного між ним та ТзОВ «Аметт» оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив додаткові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 204166,25 грн. та по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 119231,78 грн. Зазначають, що укладений договір спрямовано на реальне здійснення фінансово-господарської діяльності, виконання будівельних робіт, а акт неможливості проведення перевірки з підстав незнаходження підприємства за місцем юридичної адреси та встановлення факту відсутності необхідних умов у підприємств для ведення господарської діяльності не можуть бути використані податковим органом як вагомий доказ нікчемності укладеного позивачем з даними підприємствами правочину. Висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами. Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився повторно, хоча належним чином та завчасно повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи. Своїм правом на подання письмового заперечення проти позову відповідач не скористався. Заяв про відкладеня розгляду справи чи про розгляд справи за відсутності представника відповідача на адресу суду не надходило.

Частиною 4 ст. 128 КАС України визначено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Судом продовжено розгляд справи за відсутності відповідача на підставі частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 зареєстрована 22.10.2003 року рішенням Івано-Франківського міськвиконкому як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, 27.10.2003 року та взята на податковий облік, є платником податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за НОМЕР_4 від 05.11.2009 року.

Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по операціях, здійснених з ТзОВ «Аметт» за період з 01.04.2007 року по 31.12.2009 року.

Перевірка проведена відповідно із п.п. 20.1.4 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.. 79 та п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, згідно наказу ДПІ у м. Івано-Франківську від 22.11.2012 року № 2115.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 05.12.2012 року складено акт за № 11538/17-2/НОМЕР_3.

На підставі вказаного акту, відповідач 18.12.2012 року податковими повідомленнями-рішеннями за № 0001661792 та 0001651792 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість в розмірі 119231,78 грн. та 204166,25 грн.

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-19 «Про прибутковий податок з громадян» із змінами та доповненнями, ст. 13 Інстуркції про Прибутковий податок з громадян («Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю»), затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 року № 12, зареєстрованої в Мінюсті 09.06.1993 року за № 64 із змінами та доповненнями, ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, п. 19.1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 року № 889- IV «Про податок з доходів фізичних осіб» зі змінами та доповненнями, п. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст.. 216 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року № 435 - IV зі змінами та доповненнями, в результаті чого, на підставі п. 7.1 ст. 7 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» зі змінами та доповненнями, донараховано податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2009 рік в розмірі 119231,78 грн.; порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1, п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-Вр «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, п. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 216 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями, в результаті чого, донараховано податку на додану вартість в розмірі 163333,0 грн. за період з листопада 2009 року по грудень 2009 року.

Відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення податкового законодавства завищено валові витрати, а таким чином зменшено оподатковуваний дохід від господарської діяльності, проведеної із ТзОВ «Аметт», що стало підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб за перевірений період.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Відповідно до вимог п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

У позовній заяві позивачем помилково зазначено про договір підряду АДРЕСА_1/10-П. Проте при розгляді справи та дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що ДПІ у м. Івано-Франківську при проведенні перевірки було надано правову оцінку договору будівельного підряду № 20/10/09, який був долучений до матеріалів справи позивачем. Саме цей договір і досліджувався судом при розгляді даної справи.

Укладенню угод із ТзОВ «Будівельна компанія «Міг» та ТзОВ «Аметт», реальність вчинення яких поставлено під сумнів відповідачем передували факти, встановлені попередньою перевіркою господарської діяльності позивача.

Так, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.03.2006 року № 136 було надано дозвіл на здійснення будівництва багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 по генплану на орендованій земельній ділянці в мікрорайоні № 4 по вул. Хіміків-Тролейбусній. Дозвіл на виконання будівельних робіт № 221 від 25.12.2006 року виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в м. Івано-Франківську СПД - фізичній особі ОСОБА_3 на виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 по генплану на орендованій земельній ділянці в мікрорайоні № 4 по вул. Хіміків-Тролейбусній відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої за № 136 від 14.03.2006 року рішенням Івано-Франківського міськвиконкому. Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 видано Свідоцтво НОМЕР_5 від 18.12.2009 року про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

В свою чергу, позивачем в жовтні 2009 року для виконання підрядних робіт в житловому будинку АДРЕСА_1 було залучено ТзОВ «АМЕТТ».

20.10.2009 року між позивачем та TзOB «АМЕТТ» укладено договір будівельного підряду № 20/10/09. Предметом зазначеного договору є виконання TзOB «АМЕТТ» будівельних робіт для фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 по будівництву багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1

В результаті виконаних підрядних робіт між сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2009 року форми КБ-2В та Довідку про вартість виконаних підрядних робіт і витрат за листопад 2009 року форми КБ-3 на суму 980 000 грн. Крім того, сторонами підписано відомість матеріалів та конструкцій до акту виконаних робіт та відомість машин та механізмів до акту виконаних робіт за листопад 2009 року.

Також ТзОВ «АМЕТТ» виписано податкову накладну № 8162 від 24.11.2009 року.

При цьому суд зазначає, що у перевіряючих при проведенні перевірки та у представників відповідача при розгляді справи по суті жодних претензій щодо оформлення даних матеріалів не виникало та не ставилось під сумнів їх наявність.

Судом зазначено, що «головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договору, не є підставою для визнання правочину нікчемним, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину» та «ДПІ в м. Івано-Франківськ, визнавши договір будівельного підряду, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «АМЕТТ», нікчемним, вийшли за межі своїх повноважень».

Судом також встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок за укладеними договорами. Всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо ведення господарської діяльності є в наявності у позивача та були в наявності при проведенні перевірки. При цьому податковим органом дані факти в судовому засіданні не заперечувались.

На час здійснення господарських операцій з позивачем суб'єкти господарювання були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Встановлено, що ТзОВ «Аметт» на момент укладення договору та на момент виконання робіт визнано банкрутом не було. Постанова Господарського суду м. Києва у справі АДРЕСА_1/185-б про визнання банкрутом ТзОВ «Аметт» винесена 24.01.2010 року («Голос України» № 21 від 03.12.2012 року).

Щодо твердження відповідача про відсутність контрагента за місцем реєстрації, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та невиконання обов'язку по сплаті податку на додану вартість за здійсненими господарськими операціями з позивачем, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Суд, перевіряючи реальність укладеного позивачем договору, встановив, що останній спрямований на реальне настання правових наслідків, на суму вартості товару (виконаних робіт) позивачем виписано податкову накладну та здійснено повний розрахунок.

Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаних суб'єктів господарювання, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товару і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі № К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі № К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі № К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Крім того варто звернути увагу на те, що аналогічна справа по тих самих контрагентах вже була предметом розгляду Львівського апеляційного адміністративного суду. Так у справі за позовом ОСОБА_3 до ДПІ у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень Львівський апеляційний адміністративний суд прийшов до висновку про те, що укладені позивачем правочини із ТОВ «АМЕТТ» та ТОВ «Будівельна компанія «Міг» були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем, то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України. Вироків суду щодо будь-кого з посадових осіб контрагентів позивача суду не подано.

Відповідачем не доведено твердження про отримання позивачем податкової вигоди, внаслідок проведених господарських операцій, не надано суду, а також не повідомлено про наявність доказів, які б могли свідчити про такі обставини.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази, подані представниками відповідача в обґрунтування своїх доводів, не спростовують висновку щодо реальності вчинення укладених позивачем угод та здійснених на їх виконання господарських операцій.

Тому, суд приходить до висновку про відсутність в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, що зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених позивачем та, як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з урахуванням змісту ст. 162 КАС України, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001661792, №0001651792 від 18.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, 76018, АДРЕСА_2 сплачений судовий збір в розмірі 2294, 00 грн. (дві тисячі двісті дев`яносто чотири) гривні 00 копійок

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Микитюк Р.В.

Постанова складена в повному обсязі 23.04.2013 року.