Ухвала суду № 30885451, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2013 року м. Київ К/9991/60075/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року

у справі № 2а-6308/11/2670

за позовом асоціації «Об'єднана юридична група» (далі - позивач)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач у травні 2012 року звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000652280 від 12.04.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 492 551,00 гривня та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000642280 від 12.04.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 339 375,00 гривень.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року, позов задоволено повністю: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення № 0000652280 та № 0000642280 від 12.04.2012 року, винесені ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та винести нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Лоу Консалт» за період з 01.06.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 23.03.2012 року № 364/23-12/34190104.

За наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем по взаємовідносинах з ТОВ «Лоу Консалт»: пп. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість в розмірі 271 500,00 гривень за період липень-грудень 2010 pоку; пп. 5.3.9. п. 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 407 706,00 гривень за період з III кварталу 2010 року по І квартал 2011 року.

На підставі акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0000652280 від 12.04.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 492 551,00 гривня, них основне зобов'язання 407 706,00 гривень, штрафні санкції 84 845,00 гривень та податкове повідомлення-рішення № 0000642280 від 12.04.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 339 375,00 гривень, з них основне зобов'язання 271 500,00 гривень, штрафні санкції 67 875,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем («Замовник») та ТОВ «Лоу Консалт» («Виконавець») укладено договір про надання юридичних послуг № 05/01-10 від 05.01.2010 pоку, у відповідності до якого «Виконавець» зобов'язується в інтересах «Замовника» надавати юридичні послуги, в порядку та на умовах визначених цим Договором, за послуги надані «Виконавцем» «Замовник» сплачує вартість даних послуг шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок «Виконавця» на підставі акту виконаних робіт, після виконання робіт, «Виконавець» направляє «Замовникові» акт виконаних робіт.

На виконання вказаного договору зазначений контрагент у перевіряємому періоді поставив позивачу послуги, видав податкові накладні, а позивач здійснив оплату цих послуг.

Судами встановлено, що на момент укладання договорів контрагент позивача - ТОВ «Лоу Консалт» було зареєстровано платником ПДВ та діяло відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість».

Суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вірно звернули увагу на той факт, що порушення контрагентом вимог законодавства про оподаткування та/або порушення кримінальних справ не є підставами для визнання юридично значимих дій недійсними, не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації таких юридичних осіб до моменту виключення їх з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідно до п. 5.11. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем здійснюється ведення господарської діяльності, в тому числі надання юридичних послуг, тому, отримані від ТОВ «Лоу Консалт» юридичні послуги позивачем частково використано при здійсненні власної господарській діяльності, частково використано для надання послуг своїм контрагентом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що юридичні послуги, надані ТОВ «Лоу Консалт» позивачу стосуються ведення господарської діяльності та відносяться до складу валових витрат (витрат) того періоду, у якому здійснено надання послуг відповідно до договору про надання юридичних послуг № 05/01-10 від 05.01.2010 року.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не порушено вимог законодавства при декларуванні податку на прибуток, а висновки податкового органу про те, що операції не носять реальний характер є безпідставними.

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 7.4.1. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи L у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці) та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено порядок обчислення і сплати податку.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.3.1. п. 7.3. та пп. 7.4.1. п. 7.4. зазначеної статті податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з пп. 7.2.4. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки, на підставі якого було винесені оспорюванні податкові повідомлення-рішення вказано, що СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) ТОВ «Лоу Консалт».

Відповідно до ч. 4 статті 72 КАС України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Однак, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагентів позивача не тягне за собою ніяких правових наслідків для позивача», а тому дана обставина судами правомірно не взята до уваги як доказ неналежності формування податкового кредиту позивачем.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення до складу податкового кредиту коштів, сплачених позивачем відповідно до договору про надання юридичних послуг № 05/01-10 від 05.01.2010 pоку, укладеного між позивачем та ТОВ «Лоу Консалт».

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року у справі № 2а-6308/11/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько